Деяким підприємствам для господарської діяльності треба приймати на роботу водіїв. Це насамперед стосується водіїв вантажного та пасажирського транспорту (автотранспортні підприємства, транспортно-експедиційні підприємства). Які кваліфікаційні вимоги для такої категорії працівників? Які умови праці? І хто відповідальний у разі порушення ПДР? З'ясуймо ці організаційні питання.
Основними нормативними документами щодо використання праці водіїв на автотранспортних підприємствах є Закон про дорожній рух та Закон про автотранспорт. Крім того, для забезпечення безпеки автомобільних перевезень Державний департамент дорожнього транспорту надав Методрекомендації, метою яких є надання допомоги перевізникам різних форм власності, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в організації виконання вимог чинних законодавчих та нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху та проведення профілактичної роботи із запобігання аварійності та порушенням транспортної дисципліни.
Методрекомендації можуть використовувати юридичні та фізичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, які проводять свою господарську діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування та з перевезення пасажирів і їх багажу на таксі.
Хто може бути водієм?
До керування ТЗ допускаються громадяни України, котрі за станом здоров'я та віком визнані медичною комісією придатними до керування ТЗ та мають посвідчення водія відповідної категорії і талон до нього, згідно з Положенням КМУ №340.
А згідно з пп. 8.8.4 Методрекомендацій підприємство повинне встановлювати види і терміни стажування. Так, для водіїв категорій A, B, C або D, які останнім часом не працювали понад 12 місяців або вперше наймаються водіями, стажування з практичного керування на відповідному ТЗ становить не менш ніж 30 годин. Якщо водії скеровані на нові марки і моделі ТЗ, — не менш ніж 8 годин. А якщо водій прийнятий на роботу з іншого підприємства, за умови що він працюватиме на такому самому ТЗ, або переводиться на інший маршрут, в обов'язковому порядку здійснюється контрольна поїздка під керівництвом водія-інструктора або іншого досвідченого водія (пп. 8.8.5 Методрекомендацій).
Відповідно до п. 9 Положення КМУ №340, керування транспортним засобом для осіб, що працюють водіями, підтверджується витягом із трудової книжки або довідкою з місця роботи із зазначенням дати наказу про призначення особи на посаду, дати, з якої така особа працює водієм, марки закріпленого ТЗ і його номерного знака, які засвідчуються підписом посадової особи підприємства і скріплюються печаткою.
Кваліфікаційні вимоги
Порядок присвоєння водіям кваліфікацій розглянуто у п. 4 розділу ІІ ДКХПП. Крім того, порядок присвоєння водіям кваліфікації II чи I класу наведено у п. 8.7 Методрекомендацій.
Кваліфікація водія
Кваліфікація водія — це рівень загальної та спеціальної підготовки. Є критерії оцінки рівня професійної майстерності водія, які поділяються на три класи: ІІІ — найнижчий, ІІ — середній, І — найвищий. До якого класу належить водій, залежить від складності керування ТЗ, професійної підготовки, а також досвіду (стажу) роботи водієм. Для кожного класу кваліфікації обов'язковою є відповідна категорія, яка дозволяє керувати ТЗ. Так, у посвідчені водія ІІІ класу має бути дозволено керування ТЗ категорії «В», або «С», або тільки «D».
Для присвоєння II класу у посвідченні водія має бути дозвіл на керування ТЗ категорій B, BE, C, CE або DE (D), а також безперервний стаж роботи водієм III класу у цього суб'єкта господарювання — не менше 3 років.
А для присвоєння I класу має бути дозвіл на керування ТЗ категорій B, BE, C, CE, D, DE, а також безперервний стаж роботи водієм II класу у цього суб'єкта господарювання — не менше 2 років.
Отже, водій, який приймається на роботу на підприємство, вважається водієм ІІІ класу, але надалі у процесі роботи суб'єкт господарювання може присвоїти йому кваліфікацію II чи I класу. Крім відповідних вимог, для присвоєння вищої кваліфікації водій повинен сумлінно виконувати обов'язки, дотримуватися трудової дисципліни, а також не мати порушень правил дорожнього руху.
Присвоєння водіям I та II класу здійснюється кваліфікаційними комісіями підприємства, до складу яких включається також працівник служби безпеки руху. Рішення кваліфікаційної комісії затверджується наказом керівника підприємства, та водію видається відповідне посвідчення.
Методрекомендації, звичайно, мають рекомендаційний характер, тому підвищення кваліфікації водіїв, присвоєння класів та розрядів може здійснюватися і в інші строки, обумовлені колективним договором.
На підставі виданого наказу керівника, відповідно до п. 2.14 Інструкції №58, у розділі «Відомості про роботу» робиться запис про присвоєння кваліфікації (класу) водія.
Отже, у разі прийняття водіїв на роботу тільки на підставі посвідчення водія роботодавець мусить подбати про професійну кваліфікацію водія.
Обов'язкові медичні огляди
Відповідно до ст. 45 Закону про дорожній рух, з метою визначення здатності кандидатів у водії та водіїв ТЗ до безпечного керування ТЗ проводиться медичний огляд. Обов'язковість періодичного медогляду, який проводиться у відповідні строки, також регламентована п. 12 Положення КМУ №340 і п. 5 Методрекомендацій.
Періодичність оглядів, порядок їх проведення та скерування водіїв на позачергові огляди визначаються Положенням про медогляд.
Медичні огляди поділяються на попередній, періодичний, щозмінний передрейсовий і післярейсовий, а також позачергові огляди, зумовлені необхідністю.
Попередній, періодичний та позачерговий медогляди проводяться в закладі охорони здоров'я. За результатами цих медоглядів видається Медична довідка щодо придатності до керування ТЗ (форма довідки наведена в додатку 1 до Положення про медогляд).
А щодо щозмінних передрейсових та післярейсових медоглядів водіїв ТЗ, то вони здійснюються лікарями лікувального профілю та/або молодшими медичними працівниками, які закріплені за підприємством.
Розгляньмо особливості кожного виду медичного огляду.
Попередній медичний огляд
Такому медогляду підлягають кандидати у водії для отримання права на керування ТЗ.
Періодичний медичний огляд
Періодичному медогляду підлягають водії ТЗ для підтвердження права на керування ТЗ:
— віком до 55 років (включно) — один раз на 10 років;
Зверніть увагу!
На сьогодні нормативно-правовими актами не встановлено строку дії виданої медичної довідки у три роки для всіх вікових категорій, як зазначено в останньому абзаці п. 5.1 Методрекомендацій.
— віком від 56 до 75 років (включно) — один раз на 3 роки;
— віком від 76 років і більше — один раз на рік;
— водії, які виконують роботи з перевезення пасажирів та вантажів, — один раз на рік.
Якщо водій працює на підприємстві, то періодичний медичний огляд, відповідно до п. 5.3 Методрекомендацій, проводиться за кошти підприємства (установи, організації). Крім того, згідно з п. 2.7 Положення про медогляд, попередній та періодичний медичний огляд проводяться коштом замовника.
Позачерговий медичний огляд
Такий медогляд зумовлений необхідністю. Тобто у разі виникнення сумніву щодо стану здоров'я водія він проводиться за скеруванням власника (або посадової особи, що відповідає за експлуатацію транспортних засобів) підприємства, установи, організації незалежно від форм власності на підставі медичних даних про стале погіршення стану здоров'я водія чи виявлення ознак захворювання або вади (п. 5.5 Методрекомендацій, розділ ІІІ Положення про медогляд, п. 2.6 ПДР). Якщо водій відмовляється пройти позачерговий медогляд, то, відповідно до другої частини п. 3.1 розділу ІІІ Положення про медогляд, власник або посадова особа, що відповідає за експлуатацію ТЗ підприємства, зобов'язаний не допускати водія до виконання професійних обов'язків (керування ТЗ). Позачерговий медогляд здійснюється у такому самому порядку, що і попередній та періодичний.
Щозмінний передрейсовий і післярейсовий медичний огляд
Згідно з розділом ІV Положення про медогляд та п. 5.4 Методрекомендацій, щозмінному передрейсовому та післярейсовому медичним оглядам підлягають водії ТЗ підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, ФОП, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів.
Проводиться щозмінний передрейсовий медогляд безпосередньо перед рейсом в індивідуальному порядку (забороняється присутність сторонніх осіб).
Післярейсовий медогляд проводиться у разі, якщо протягом зміни були виявлені ознаки хвороби водія.
Проведення щозмінних передрейсових та післярейсових медоглядів водіїв здійснюється у спеціально відведеному приміщенні. Приміщення має бути оснащене відповідно до Табеля оснащення постійного спеціального приміщення для проведення щозмінного передрейсового та післярейсового медоглядів водіїв ТЗ (форма табеля наведена у додатку 2 до Положення про медогляд).
Далі результати проведеного огляду медпрацівник заносить до журналу (форма журналу наведена в додатку 3 до Положення про медогляд). Усі графи журналу медпрацівник заповнює власноруч, а оглянутий водій ставить свій підпис у графі «Підпис водія про відсутність скарг».
Крім того, за наявності дорожнього листа медпрацівник робить запис у ньому про результат контролю стану здоров'я водія ТЗ.
У разі виявлення ознак тимчасової непрацездатності водій не допускається до керування ТЗ відповідної категорії та скеровується для обстеження до закладу охорони здоров'я.
На підставі журналу щомісяця медпрацівник та роботодавець аналізують проведені щозмінні передрейсові та післярейсові медогляди, звертаючи увагу на причини відсторонення водіїв від роботи.
Для здійснення медичного контролю обслуговування водіїв та їх оздоровлення підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та господарювання при чисельності водіїв 100 і більше осіб створюються відомчі спеціалізовані медичні, фельдшерські та оздоровчі пункти, а при чисельності водіїв менше 100 осіб — із територіальними медичними закладами укладаються договори на медичне обслуговування підприємств.
Відповідно до ст. 18 Закону про автотранспорт, автоперевізники (фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів та/або вантажів транспортними засобами) зобов'язані здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду. Крім того, згідно зі ст. 30 Закону про автотранспорт, автоперевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах та відповідно до законодавства й одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів ТЗ, що використовується ними на законних підставах, зобов'язані забезпечувати проведення щозмінного передрейсового та післярейсового медичного огляду водіїв ТЗ. А також самозайняті перевізники (це фізичні особи — суб'єкти господарювання, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв) зобов'язані щороку проходити медогляд з отриманням довідки встановленого зразка. Обов'язку проходження щозмінного медогляду для такої категорії водіїв нормами законодавства не передбачено.
Статтями 128, 129 та 133-1 КУпАП передбачено відповідальність за непроходження медоглядів у вигляді накладення штрафу як на посадових осіб підприємства, так і на водія.
Отже, якщо на підприємстві є водії, які обслуговують, наприклад, керівника та інших спеціалістів підприємства, то відповідальні особи можуть нести відповідальність за ст. 129 КУпАП згідно з п. 2 ст. 12 Закону про дорожній рух, а саме: посадові особи, які відповідають за експлуатацію і технічний стан ТЗ, зобов'язані не допускати до керування ТЗ осіб, які не мають права на керування ТЗ відповідної категорії, не пройшли у встановлений строк медогляду, перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції (санкція — накладення штрафу на посадових осіб у розмірі 425 грн).
Режим роботи і відпочинку
Робочий час водіїв регламентується ст. 50 КЗпП, і його нормальна тривалість не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Водії та їхні роботодавці зобов'язані дотримуватися норм Положення про робочий час, а також Інструкції №385, виданих Міністерством транспорту та зв'язку України. Положення про робочий час було розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті та Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР). До речі, Положення про робочий час не поширюється на сільгосппідприємства.
Крім того, згідно з абзацом 4 п. 4 Положення про робочий час, якщо раніше регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів було обов'язковим тільки для пасажирських перевезень на маршрутах протяжністю від 50 км, перевезень небезпечних вантажів та перевезень вантажів колісними ТЗ із повною масою понад 12 т, то з 01.06.2015 р. це Положення є обов'язковим для виконання і при перевезенні вантажів колісними ТЗ з повною масою від 3,5 т до 12 т.
Положенням про робочий час визначено робочий час водія, період керування, перерви, час відпочинку, тобто особливості регулювання часу робочої зміни, та облік робочого часу.
Робочий час водіїв, які працюють щодня в певні години, встановлені правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, обліковується щодня, так само як і для інших працівників підприємства.
А якщо за умовами виробництва не може бути забезпечена щоденна (8 годин) або щотижнева (40 годин) тривалість робочого часу, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу, як правило, місячного. У такому разі нормальна тривалість робочого дня (зміни) не може перевищувати 10 годин. Якщо нормальна тривалість робочого дня охоплює тривалі простої, очікування у ТЗ чи на робочому місці або якщо водію необхідно дати змогу доїхати до відповідного місця відпочинку, тривалість робочого дня (зміни) може бути збільшена до 12 годин, за умови що час керування протягом дня (зміни) не перевищує 9 годин. Причому тривалість керування водія на тиждень, включаючи надурочні роботи, не повинна перевищувати 48 годин (п. 2.3 та п. 3.4 Положення про робочий час).
Згідно з п. 2.10 Положення про робочий час, водіям легкових автомобілів (крім таксі) у разі потреби може встановлюватися ненормований робочий день, тобто понад нормальну тривалість робочого часу. Ця робота не вважається надурочною і за неї не здійснюється додаткова оплата перепрацьованого часу. Кількість годин перепрацьованого часу при такій роботі визначається у колективному договорі. Таким водіям надається як компенсація щорічна додаткова відпустка або в деяких випадках (за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу) відповідна оплата.
Щодо часу відпочинку та перерви, то відповідно до розділів ІV та V Положення про робочий час це різні поняття. Так, після керування протягом 4 годин водій повинен зробити перерву для відпочинку та харчування тривалістю не менше 45 хвилин. Але така перерва може бути замінена перервами тривалістю не менше 15 хвилин кожна протягом періоду керування. Перерва для відпочинку та харчування не включається до робочого часу водія та використовується водієм на власний розсуд.
А от відпочивати водій повинен не менше 10-ти послідовних годин протягом 24 годин, рахуючи від початку робочого дня (зміни). Тривалість щотижневого відпочинку водія має бути не менш ніж 45 послідовних годин.
До речі, щойно водій на своєму ТЗ перетнув кордон України, режим його роботи і відпочинку вже регулюється відповідно до вимог угоди ЄУТР чи Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті. Причому недотримання водіями міжнародних правил призведе до штрафів, які, наприклад у Європі, незрівнянно більші, ніж у нашій країні.
Облік робочого часу здійснюється на підставі тахографів, табеля обліку використання робочого часу на підставі складеного щомісячного графіка та відомості обліку робочого часу та відпочинку водія (форма відомості наведена в додатку 2 до Положення про робочий час), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни. Якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій повинен вести індивідуальну контрольну книжку водія (форма книжки наведена в додатку 3 до Положення про робочий час).
Коли потрібні тахографи
Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонни повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Перевірка додержання режиму праці та відпочинку водія здійснюється Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті з дотриманням вимог Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою КМУ від 08.11.2006 р. №1567.
Інструктажі для водіїв
На підприємствах, які експлуатують автомобільний транспорт, допускати водіїв до роботи на лінії без проходження ними відповідних інструктажів з безпеки дорожнього руху в установлені строки забороняється (п. 7.1, 7.2 розділу 7 Методрекомендацій).
Порушення ПДР
Порушення ПДР регламентується ст. 120 — 126, 127-1, 128-1, 132-1, 133-2 КУпАП. Тобто залежно від виду порушення штрафні санкції можуть накладатися як на водія безпосередньо, так і на посадових осіб підприємства.
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. №322-VIII.
- КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. №8073-Х.
- Закон про автотранспорт — Закон України від 05.04.2001 р. №2344-III «Про автомобільний транспорт».
- Закон про дорожній рух — Закон України від 30.06.93 р. №3353-XII «Про дорожній рух».
- Інструкція №58 — Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. №58.
- Інструкція №385 — Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом від 24.06.2010 р. №385.
- Методрекомендації — Методичні рекомендації з питань безпеки автомобільних перевезень, затверджені наказом Державного департаменту дорожнього транспорту від 19.09.2003 р. №111.
- Положення КМУ №340 — Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затверджене постановою КМУ від 08.05.93 р. №340.
- Положення про медогляд — Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затверджене наказом МОЗ та МВС від 31.01.2013 р. №65/80.
- Положення про робочий час — Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Мінтрансзв'язку від 07.06.2010 р. №340.
- ДКХПП — Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 69 «Автомобільний транспорт», затверджений наказом Мінтрансзв'язку від 14.02.2006 р. №136.
- ПДР — Правила дорожнього руху, затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 р. №1306.
Юлія ВОРОБЙОВА, «Дебет-Кредит»