ТОВ 1 та ТОВ 2 уклали договір поставки двох партій товару, де зазначили, що покупець має сплатити 30% вартості всього товару за договором за 3 дні до запланованої дати поставки першої партії. Наступна партія товару поставляється лише після сплати решти вартості товару (70% від вартості всієї поставки). Але друга партія товару не була оплачена вчасно. Чи може за таких умов продавець затримати поставку другої партії товару до повної сплати вартості всієї поставки?
В описаній у запитанні ситуації, справді, відбувається певна спроба забезпечити виконання зобов'язання шляхом притримання товару продавцем.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 594 ЦКУ, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, зазначеній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних із нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
Річ у тім, що за умовами запитання одного бажання продавця замало, щоби притримати поставку останньої партії до повної оплати товару. Як ми наголосили вище, притримання товару — це один зі способів забезпечення виконання зобов'язань, що виникає в силу закону. Це означає, що продавець, не відмовляючись від виконання договору, мав право змінити умови взятого на себе зобов'язання, а саме: зупинити передання іншого товару за договором до повної оплати всього раніше переданого товару, тим самим застосувавши норми ч. 1 ст. 594, ст. 595, 596 ЦКУ.
Щоправда, при цьому продавець зобов'язаний негайно повідомити про це покупця. Як розуміти термін «негайно» щодо цих правовідносин? У прикладі обумовлено, що наступна партія товару має бути оплачена за три дні до запланованої дати поставки. Тож, на нашу думку, якщо продавець не отримав коштів за попередню партію товару, то за три дні до поставки останньої він зобов'язаний повідомити про намір скористатися правом затримати останню поставку до повної оплати. У такому разі покупець, який придбаває цей товар, скажімо, для безперервного виробничого процесу, має час на прийняття рішення щодо зміни домовленостей із продавцем щодо оплати товару, встановлених договором поставки, або знайти кошти та сплатити всю необхідну суму.
Утім, оскільки в законі не встановлено способів повідомлення та не визначено терміна «негайно», у разі виникнення спору вирішувати, чи слід вважати повідомлення таким, що було зроблене негайно, буде суд. Але у будь-якому разі «негайно», на нашу думку, означає — у такі строки, щоби не було порушено права покупця. Адже в суді, з огляду на норми ст. 22 та 1166 ЦКУ, неодмінно постане питання про з'ясування причинно-наслідкового зв'язку між збитками та поведінкою продавця, чи було вжито всіх належних заходів для запобігання цьому тощо.
Щодо форми повідомлення, то, на нашу думку, враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦКУ форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання є письмовою, таке повідомлення слід робити саме у письмовому вигляді.
Тому якщо продавець негайно не повідомив покупця про свої наміри змінити умови поставки шляхом притримання, а покупець не знав про це та фактично поніс збитки через дії продавця, на нашу думку, покупець має право вимагати їх покриття у повному обсязі.
Знову ж таки — якщо договором передбачено штрафні санкції за невиконання чи несвоєчасне виконання своїх зобов'язань і продавцем, і покупцем, то, залежно від вини кожного, продавець, який невчасно поставив товар та не повідомив про притримання, має право вимагати сплати від покупця коштів з договірними штрафними санкціями, а покупець, зі свого боку, — вимагати сплати штрафу за несвоєчасну поставку (ст. 612, 613 ЦКУ).
Проте загалом сторони договору не позбавлені можливості передбачити у договорі заборону на застосування такого способу забезпечення виконання зобов'язання покупця, як притримання товару.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»