Сумісництво — це виконання у вільний від основної роботи час іншої роботи на умовах трудового договору. На практиці визначають два види сумісництва — внутрішнє та зовнішнє. Якщо йдеться про ще один трудовий договір на тому самому підприємстві — це внутрішнє сумісництво, якщо на іншому — зовнішнє. Саме останнє і є предметом розгляду цієї статті.
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють особливості роботи за сумісництвом, крім КЗпП, є Постанова №245, Постанова №1145 та Положення №43.
Трудовий договір за сумісництвом
Прийняття працівника на роботу за сумісництвом здійснюється шляхом укладення з ним трудового договору та видачі наказу (розпорядження) керівником підприємства про прийняття на роботу за сумісництвом. У момент укладення трудового договору працівник повинен надати паспорт, а у зазначених у законодавстві випадках — документ про освіту, стан здоров'я (ч. 2 ст. 24 КЗпП).
До моменту допуску працівника до роботи на підставі укладеного трудового договору за сумісництвом необхідно інформувати ДФС за місцем реєстрації платника податків у порядку, встановленому КМУ (ч. 3 ст. 24 КЗпП). На виконання цієї норми КМУ затверджено Порядок №413.
Повідомлення про прийняття працівника на роботу роботодавець подає до територіальних органів ДФС за місцем його обліку як платника ЄСВ за формою згідно з додатком до Порядку №413.
Під час прийняття на роботу за сумісництвом може бути встановлено випробний термін. Умову про нього обов'язково має бути зазначено у наказі про прийняття на роботу.
Внесення запису до трудової книжки
Питання внесення записів до трудової книжки про роботу за сумісництвом є одним із найменш законодавчо врегульованих.
Згідно з пп. 1.1 Інструкції №58, на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. Також у п. 2.14 Інструкції №58 йдеться про те, що робота за сумісництвом, оформлена в установленому порядку, у трудовій книжці зазначається окремим рядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом робиться за бажанням працівника власником або уповноваженим органом. Проте не зазначено, де саме — на основному місці роботи чи за сумісництвом.
Пункт 9 Положення №43 передбачає, що запис до трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом робиться за бажанням працівника власником або уповноваженим органом за основним місцем роботи. Та Положення №43 не встановлює, що має бути основним місцем роботи у такому разі — державне чи недержавне підприємство, або ж обидва мають бути державними.
Практика свідчить, що записи до трудової книжки сумісників можна вносити двома способами:
1) запис про роботу за сумісництвом здійснює адміністрація за місцем основної роботи (за умови, якщо одне з місць роботи є держпідприємством). Підставою для внесення запису є довідка з місця роботи за сумісництвом. Такий спосіб прийнятний лише після звільнення з роботи за сумісництвом;
2) запис про роботу за сумісництвом здійснює те підприємство, на якому працівник працює за сумісництвом. У такому разі інформацію вносять на загальних засадах, але вже після звільнення працівника з основного місця роботи. В Інструкції №58 не передбачено дотримання хронології під час внесення записів до трудових книжок сумісників, тож її може бути порушено.
Обмеження роботи за сумісництвом
Постановою №245 та Положенням №43 обмеження на роботу за сумісництвом установлено для держслужбовців (які взагалі не можуть працювати за сумісництвом, крім деяких сфер) та працівників держпідприємств. Відповідно до цих документів, тривалість роботи працівників за сумісництвом не може перевищувати 4 годин на день і повного робочого дня у вихідний день, а загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не має перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Взагалі не мають права працювати за сумісництвом керівники держпідприємств, їхні заступники; керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники.
Що ж до підприємств інших форм власності, то на них робота за сумісництвом не регламентується жодними нормативно-правовими актами, тож працювати тут за сумісництвом можна понад норму робочого часу, визначену п. 2 Постанови №245. Однак обмеження на роботу за сумісництвом на таких підприємствах можуть бути введені колективним або трудовим договором.
Відпустка сумісника
Працівник, якого прийняли на роботу за сумісництвом, має таке саме право на відпустки, як і працівник, який працює за основним місцем роботи. Таким чином, сумісник має право на щорічну відпустку тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік з оплатою відповідно до законодавства.
Відпустка за місцем роботи за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи (п. 3 Постанови №245). Та, оскільки Постанова №245 стосується лише держпідприємств, можна дійти висновку, що сумісник не зобов'язаний іти у відпустку у той самий час, що і за основним місцем роботи. Про це йдеться і в ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки: сумісникам за їхнім бажанням одночасно з відпусткою за основним місцем роботи надаються щорічні відпустки повної тривалості до настання 6-місячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на цьому підприємстві.
Буває, що за основним місцем роботи працівник має право на відпустку більшої тривалості, ніж на роботі за сумісництвом. У такому випадку на роботі за сумісництвом працівникові має бути надано відпустку без збереження заробітної плати на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи (п. 14 ст. 25 Закону про відпустки).
Сумісники мають право і на інші види відпусток. Щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та додаткова відпустка за особливий характер праці надаються у випадку зайнятості працівника у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, що передбачено частиною 2 ст. 9 Закону про відпустки.
Додаткові відпустки пра-цівникам, які мають дітей; відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустки без збереження заробітної плати також надаються сумісникам, крім навчальної відпустки. Статтею 217 КЗпП збереження заробітної плати за сумісництвом за час навчання не передбачено, тож додаткові відпустки у зв'язку із навчанням надаються лише за основним місцем роботи. На період додаткової оплачуваної відпустки у зв'язку із навчанням, що надається за основним місцем роботи, на роботі за сумісництвом доцільно надавати відпустку без збереження заробітної плати згідно з п. 14 ст. 25 Закону про відпустки.
Сумісництво та тимчасова непрацездатність
Розрахунок середньої зарплати для оплати часу тимчасової непрацездатності працівникам, які працюють за сумісництвом, регулює п. 30 Порядку №1266. Розрахунковий період слід визначати за кожним місцем роботи окремо в усіх випадках.
Страхові виплати й оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця здійснюються на підставі копії виданого в установленому порядку листка непрацездатності, засвідченої підписом керівника та скріпленої печаткою за основним місцем роботи, та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи. Якщо особа працює на кількох роботах за сумісництвом, додатково додаються довідки про середню зарплату за місцями роботи за сумісництвом.
Сумарна зарплата, з якої розраховуються виплати, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем (місцями) роботи за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування ЄСВ. На сьогодні ця сума становить 34450,00 грн, а протягом 2016 р. її буде змінено двічі: з 01.05.2016 р. до 30.11.2016 р. вона становитиме 36250,00 грн, а у грудні 2016 р. — 38750,00 грн. Таким чином, бухгалтер, який розраховує середню зарплату для оплати тимчасової непрацездатності суміснику, має стежити, щоб її розмір не перевищував граничного, а також щоб її розмір не перевищував суми, обчисленої як різниця граничної величини та фактичної заробітної плати за основним місцем роботи.
Якщо працівникові за основним місцем роботи вже обчислено середню зарплату в максимальному розмірі, то на місці роботи за сумісництвом оплата тимчасової непрацездатності не провадиться.
Індексація зарплати за сумісництвом
Заробітна плата сумісникам індексується після отримання даних про індексацію заробітної плати за основним місцем роботи (п. 7 Порядку №1078). Якщо зарплату за основним місцем роботи індексували в межах прожиткового мінімуму, індексація зарплати за сумісництвом не нараховується.
Якщо працівник і за основним місцем роботи, і за сумісництвом працює на половині окладу, зарплату за сумісництвом можна індексувати, проте загальний розмір зарплати, який підлягає індексації, не має перевищувати прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На практиці, якщо працівник не надав довідки, його зарплату не індексують.
ПДФО, ПСП та ЄСВ
Порядок та умови застосування податкової соціальної пільги (далі — ПСП) регулює ст. 169 ПКУ.
ПСП застосовується до нарахованої зарплати лише за одним місцем її нарахування (пп. 169.2.2 ПКУ). Платник податків має право самостійно обрати місце її застосування. У разі надання заяв на застосування ПСП за двома місцями роботи відповідальність за порушення цілком лягає на такого працівника.
Роботодавець у момент отримання заяви на ПСП не повинен контролювати виконання працівником вимог ПКУ щодо використання права на ПСП лише за основним місцем роботи; те саме стосується і граничного розміру доходу.
Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ, у разі якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінімальної зарплати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, та ставки ЄСВ 22%. При нарахуванні зарплати фізособам не за основним місцем роботи ставка ЄСВ 22% застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру. Тобто якщо зарплата працівника за сумісництвом менша за 1378,00 грн, ЄСВ у розмірі 22% слід застосовувати до фактичного заробітку такого працівника.
Нормативна база
- Закон про ЄСВ — Закон України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
- Інструкція №58 — Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. №58.
- Положення №43 — Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Мін'юсту, Мінфіну та Мінпраці від 28.06.93 р. №43.
- Порядок №413 — Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу, затверджений постановою КМУ від 17.06.2015 р. №413.
- Порядок №1078 — Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 р. №1078.
- Порядок №1266 — Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою КМУ від 26.09.2001 р. №1266.
- Постанова №245 — Постанова КМУ від 03.04.93 р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
- Постанова №1145 — Постанова Ради Міністрів СРСР від 04.12.81 р. №1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)».
Галина КАЗНАЧЕЙ, консультант з оподаткування та бухгалтерського обліку