Чи може податковий орган просити призначити позапланову виїзну перевірку з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за певний період та які підстави для цього можуть бути? Чи може суд задовольнити позов ДПІ?
Мораторій на перевірки
Мораторій на проведення перевірок1 встановлено у Прикінцевих положеннях Закону №712.
1 Докладніше з позицією редакції «ДК» щодо мораторію на перевірки можна ознайомитися у «ДК» №3/2015, №22/2015, №24/2015, №31/2015, №37/2015, а з позицією ДФСУ — в листі від 28.01.2015 р. №2463/7/99-99-22-02-04-17.
2 Закон України від 28.12.2014 р. №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».
Так, у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізосіб-підприємців з обсягом доходу до 20 млн грн за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу КМУ, за заявкою СГ щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПКУ). Особи, на яких не поширюються зазначені обмеження, названі у п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №71.
Підстави для проведення перевірок за рішенням суду або згідно з вимогами КПКУ зазначені у пп. 78.1.11 ПКУ: документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про її призначення або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.
Крім того, слід врахувати, що Законом №71 пункт 78.2 ПКУ доповнено абзацом другим, який забороняє контролюючим органам проводити документальні позапланові перевірки, передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 ПКУ, у разі якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.
Увага! Заборона на проведення повторних перевірок стосується і позапланових перевірок, призначених за судовим рішенням.
Отже, у будь-якому разі при призначенні перевірки судом (слідчим суддею), слідчим, прокурором (з підстав, наведених у пп. 78.1.11 ПКУ) мають бути враховані всі законодавчі обмеження, адже вони спрямовані на гарантування дотримання прав платників податків, звуження підстав для проведення перевірки, усунення можливості зловживання правом на перевірку.
Перевірки за рішенням адмінсудів
Усі види перевірок, визначені ПКУ, здійснюються органами ДФС. Отже, йдеться про суб'єкта владних повноважень, який приписами ПКУ наділений правами й обов'язками на здійснення контрольних заходів у порядку та в межах повноважень, визначених Кодексом.
Усі спори, що виникають у зв'язку зі здійсненням повноважень фіскалів, у т. ч. й у частині призначення та здійснення контрольних заходів, вирішуються в порядку, встановленому ПКУ та Кодексом адмінсудочинства (далі — КАСУ).
Отже, якщо йдеться про можливість виконання норми пп. 78.1.11 ПКУ щодо отримання органом ДФС судового рішення для призначення та проведення перевірки, то таке рішення може бути винесено в порядку, зокрема, КАСУ. Втім, не забуваймо і про Кримінальний процесуальний кодекс України, але до нього ми повернемося пізніше.
Наразі розгляньмо можливість звернення фіскальних органів до адміністративного суду за судовим рішенням з підстав, наведених у пп. 78.1.11 ПКУ.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАСУ, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
При цьому приписи безпосередньо самого КАСУ не вказують на повноваження судів щодо призначень перевірок.
Незважаючи на відповідні приписи пп. 78.1.11 ПКУ, все-таки відповідні повноваження належать виключно органам ДФС — про призначення самої перевірки керівник органу ДФС виносить наказ на призначення та проведення перевірки (п. 78.4 ПКУ).
Якщо розглядати судове рішення як підставу для прийняття наказу на проведення перевірки, то за відсутності відповідних повноважень судів приймати відповідні рішення (розглядати відповідні позови фіскального органу) дія цієї норми та її практичне застосування є вкрай сумнівним. Крім того, можна однозначно стверджувати, що ПКУ не дає фіскальними органам (податковій та митній службам) повноважень звертатися до суду з позовами про призначення перевірки.
Перевірки в межах КПКУ
Що ж до повноважень суду на призначення перевірки у межах КПКУ, то свого часу у листі від 31.07.2012 р. №20727/7/10-0217/2986 ДПСУ вказала на те, що право призначати перевірку за рішенням суду повністю кореспондується зі ст. 66 КПКУ (в редакції 1960 р.), якою визначено: особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд (забезпечуючи збір доказів) у справах, які перебувають в їхньому провадженні, мають право, зокрема, вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів та документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій.
Нині ситуація дещо змінилася.
За змістом ч. 2 ст. 93 КПКУ сторона обвинувачення збирає докази шляхом витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 40 КПКУ, слідчий уповноважений звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій.
Раніше пунктом 4 ч. 2 ст. 40 КПКУ слідчий був уповноважений призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом. Проте ця норма на сьогодні вилучена1. А отже, вилучено й право слідчого виносити постанови про призначення перевірок.
1 Пункт 4 ч. 2 ст. 40 КПКУ виключено з 15.07.2015 р. відповідно до пп. «в» п. 12 розділу XII Закону України від 14.10.2014 р. №1697-VII.
Тож у цій ситуації можна було б зробити висновок, що вилучення норми щодо повноважень слідчого призначати перевірки мало б надати відповідні права суду (слідчому судді), але таких повноважень КПКУ чи КАСУ не містять. Додамо, що навряд чи можна розглядати клопотання про призначення перевірки госпсуб'єкта, щодо якого ведеться досудове слідство, як слідчі та негласні слідчі дії, які потребують дозволу суду.
Крім того, акт перевірки — це документ, який може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 99 КПКУ).
Збирання речових та документальних доказів відбувається в порядку, встановленому КПКУ, — тимчасовий доступ до речей і документів як захід забезпечення кримінального провадження (п. 5 ч. 2 ст. 131 КПКУ). Для цього слідчий звертається до слідчого судді з клопотанням, а суд виносить ухвалу (ст. 159, 160 КПКУ).
Спеціальних підстав звернення слідчих чи прокурорів до суду зі зверненнями чи клопотаннями про призначення саме перевірок КПКУ не містить.
Таким чином, на сьогодні чинне законодавство не містить положень, які б давали змогу фіскальним органам, слідчим чи прокурорам практично застосувати норму пп. 78.1.11 ПКУ щодо звернення до суду за судовим рішенням про призначення перевірки. Не визначено й повноважень кожної з наведених осіб щодо такого звернення з відповідною підсудністю адміністративних чи місцевих (загальних) судів на прийняття таких судових рішень.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»