Чи треба звільняти і виплачувати вихідну допомогу працівнику, який підлягає призову на строкову військову службу?
Протягом останніх двох років у регулюванні трудових відносин працівників, що призвані або вступають на військову службу, відбулася низка важливих змін, які детально висвітлювалися на сторінках «ДК».
Так, на сьогодні відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП, підставою для припинення трудового договору, справді, визначається призов або вступ працівника на військову службу чи скерування на альтернативну (невійськову) службу. Проте зазначений пункт містить виняток: «Крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу».
Частиною 3 ст. 119 КЗпП установлено збереження місця роботи, посади і компенсацію з бюджету середнього заробітку за працівниками, призваними на строкову військову службу, до дня фактичної демобілізації. Відповідне збереження здійснюється нарівні з працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану.
Збереження за зазначеними працівниками місця роботи (посади) та компенсацію з бюджету середнього заробітку передбачено законом на підприємствах, в установах, організаціях, у яких такі особи працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
Таким чином, працівник, призваний на строкову військову службу, не підлягає звільненню із займаної посади за місцем роботи. Тому не може йтися про виплату йому жодної вихідної допомоги.
Натомість підприємство зобов'язане забезпечити дотримання передбачених законом гарантій, зокрема нараховувати і виплачувати йому компенсацію середнього заробітку за рахунок бюджету.
Процедура компенсації відповідних виплат середнього заробітку з бюджету на сьогодні регулюється підзаконним актом — постановою КМУ від 04.03.2015 р. №105. Проте строковики в ній не передбачені: наразі вона стосується лише осіб, призваних за призовом під час мобілізації, на особливий період. На сайті Федерації профспілок два місяці тому була розміщена інформація щодо розроблення відповідних доповнень до згаданої Постанови №105.
А щодо запитання, чи має підприємство виплачувати призваному на строкову службу працівникові середній заробіток за свій рахунок уже сьогодні, то однозначно на нього відповісти неможливо. На сьогодні відповідних змін до Постанови №105 не внесено, і норм, які б зобов'язували підприємства виплачувати працівникам середній заробіток із власних джерел, немає. Стаття 119 КЗпП говорить про компенсацію заробітку з бюджету; чинна Постанова №105 регламентує, що підприємства виплачують кошти з наступною компенсацією з бюджету, але це стосується лише середнього заробітку мобілізованих на особливий період. Тому цілком можливою є ситуація, коли підприємства, що виплачуватимуть такий середній заробіток, потім компенсації з бюджету не отримають.
І насамкінець звернімо увагу на таку відмінність. Норми, які передбачають звільнення середнього заробітку від оподаткування ПДФО та від ЄСВ (пп. 165.1.1 ПКУ, ч. 7 ст. 7 Закону про ЄСВ), також стосуються лише виплат мобілізованим на особливий період. Виплат особам, призваним на строкову військову службу, зазначене звільнення, на нашу думку, не стосується. Виправити такий недогляд законодавця шляхом внесення змін до Постанови №105 не вдасться: для цього треба вносити зміни до ПКУ та Закону про ЄСВ.
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., доцент, аудитор