Телефонні переговори працівників і ПДФО

Чи виникає об'єкт оподаткування ПДФО та військовим збором, якщо підприємство оплачує вартість розмов, які здійснюють його працівники з мобільних телефонів?

Нагадаємо, що додатковим благом, згідно з пп. 14.1.47 ПКУ, вважаються кошти, матеріальні або нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, які виплачуються (надаються) платникові податку податковим агентом¹, якщо такі виплати не пов'язані з виконання обов'язків трудового найму. Отже, вартість безоплатно отриманих послуг та вартість сплачених послуг може в деяких випадках вважатися додатковим благом, отриманим працівником від свого працедавця.

Як правило, на підприємствах використовується стаціонарний та мобільний зв'язок. І працівник може використовувати телефонний зв'язок підприємства (як мобільний, так і стаціонарний) для виконання трудових обов'язків. Наприклад, перебуваючи у відрядженні, він може використовувати телефон з виробничою метою, в т. ч. оплачуючи вартість послуг зв'язку своїми коштами. Цілком логічним є бажання такого працівника отримати від працедавця компенсацію оплати таких робочих розмов.

Проте тут постає логічне запитання: як проконтролювати, що телефонні переговори справді пов'язані з виконанням трудових обов'язків? Яка доказова база буде достатньою для контролюючих органів, щоб уникнути ризику ідентифікації всіх або частини таких витрат як додаткового блага зі всіма податковими наслідками, а саме: необхідність нарахувати й утримати ПДФО та військовий збір з подальшим відображенням такого додаткового блага в розрахунку за ф. №1ДФ?

На загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі в підкатегорії 103.02 ДФС зазначає² такі вимоги до документального оформлення витрат, пов'язаних із використанням мобільної телефонії, для підтвердження використання такого зв'язку лише з виробничою метою:

— наявність договору про надання послуг мобільного зв'язку;

— наявність списку працівників, які забезпечуються мобільними телефонами у зв'язку з виробничою потребою;

— наявність розрахункових документів, що надаються оператором мобільного зв'язку абонентові, в яких відображаються час переговорів та номер адресата, а також вартість розмов (послуга з так званої деталізації рахунка) тощо.

Проте вищеперелічені вимоги мають радше рекомендаційний характер, бо не видано нормативно-правових документів, у яких би вимагався конкретний перелік документів, що підтверджують господарський характер витрат на мобільний зв'язок. Підприємство самостійно ухвалює рішення про те, яких документів буде достатньо для визначення характеру витрат. Якщо, на думку підприємства, таких доказів використання телефонії лише з виробничою метою недостатньо, то вартість телефонних розмов розглядається як додаткове благо³ (пп. «г» пп. 164.2.17 ПНКУ), отримане від працедавця:

— у грошовій формі, якщо працедавець компенсує працівникові понесені витрати телефонного зв'язку. Із такої суми працедавець — податковий агент зобов'язаний утримати ПДФО за ставкою 15% та/або 20% і військовий збір 1,5%. Натуральний коефіцієнт, згідно з п. 164.5, у цьому разі не застосовується;

¹ Крім заробітної плати і винагороди за договором цивільно-правового характеру.

² Відповідь на запитання: «Чи виникає об'єкт оподаткування ПДФО, якщо ЮО сплачує вартість виробничих розмов, які здійснюють її працівники з мобільних телефонів, що обліковуються на балансі ЮО?».

³ Випадок, коли така компенсація передбачена колективним (трудовим) договором, не розглядається.

— у натуральній формі, якщо працівник використовував наданий робочий телефонний зв'язок з особистою метою. Із такої суми працедавець — податковий агент зобов'язаний утримати ПДФО за ставкою 15% та/або 20% (із застосуванням натурального коефіцієнта з п. 164.5 ПКУ) і військовий збір 1,5% (без застосування коефіцієнта).

Додаткове благо включається до складу загального оподатковуваного доходу працівника того місяця, в якому підприємство здійснило їх оплату оператору мобільного зв'язку.

Утім, використання особистого телефону працівника з SIM-карткою підприємства, на думку автора, не виключає можливості надати необхідний пакет документів, щоб довести зв'язок таких витрат з виробничою метою. Проте податківці наполягають на тому, що телефонні розмови повинні в обов'язковому порядку здійснюватися з апаратів, що перебувають на балансі підприємства. Обґрунтованість такої вимоги не цілком зрозуміла, адже документальне підтвердження того, що такий зв'язок використовувався лише з виробничою метою, у разі використання службової SIM-картки може бути підприємством отримано. Інша ситуація, якщо особистий телефон працівника використовувався в парі з особистою SIM-карткою (тобто з особистого, а не службового номера телефону): довести виробничий характер розмов у цьому разі буде набагато складніше.

Варто зазначити, що якщо при придбанні послуг зв'язку був сформований ПК, а з часом було визначено, що такі послуги не були використані в господарській діяльності, платник податків зобов'язаний нарахувати ПЗ з ПДВ на вартість придбання таких послуг згідно з п. 198.5 ПКУ виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ПКУ, скласти ПН не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН.

Приклад Підприємство перерахувало авансовий платіж за договором надання послуг зв'язку 1275,00 грн (у т. ч. ПДВ 20% — 200,00 грн, ПФ 7,5% — 75,00 грн). На підставі рахунка за місяць і деталізації рахунка частина вартості послуг у розмірі 892,50 грн (у т. ч. ПДВ 20% — 140,00 грн, ПФ 7,5% — 52,50 грн) віднесена на витрати (послуги зв'язку пов'язані з господарською діяльністю). Інша частина в сумі 382,50 грн (у т. ч. ПДВ 20% — 60,00 грн, ПФ 7,5% — 22,50 грн) визначена як додаткове благо працівника. Облік операцій відображено в таблиці.

Таблиця

Відображення витрат на послуги зв'язку

Олександра ОЛЕФІРЕНКО, «Дебет-Кредит»