9 квітня 2015 року у ВРУ роздано для ознайомлення законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення порядку застосування податкового компромісу», зареєстрований 07.04.2015 р. за №2593. Поговоримо про те, як законодавець усе-таки намагається вдосконалити свій задум щодо розрахунків бізнесу перед бюджетом за «старими гріхами».
Наріжним каменем податкового компромісу, ініційованого платником податків за неперевірені періоди, була позапланова податкова перевірка, яку податківці намагалися провести навіть за тими операціями, що їх платники податків в описах не зазначали. Законодавець в оновленій версії закону намагається нейтралізувати ризик негативних наслідків, даючи податківцям право на перевірку тільки за наявності розбіжностей, виявлених камеральною перевіркою УР у межах податкового компромісу. Якщо після закінчення 10 р. д. з дня, наступного за днем подання УР, податківці під час камеральної перевірки виявлять розбіжності, а платник податків не погоджуватиметься з її результатами, на нього чекає документальна позапланова перевірка.
Якщо за підсумками перевірки не будуть надані акти, повідомлення-рішення або довідки, які підтверджують закінчення перевірки, податковий компроміс вважається досягнутим.
Раніше, у разі коли платник податків розпочинав процедуру адміністративного та/або судового оскарження ППР, прийнятого контро-люючим органом за результатами проведеної документальної позапланової перевірки, податковий компроміс уже не застосовувався. Законодавець має намір запровадити застосування в таких ситуаціях податкового компромісу за рішенням суду. Розмір податкових зобов'язань у межах податкового компромісу визначається судом. Платник податків спроможний перервати перебіг 70-денного строку досягнення податкового компромісу, подавши скаргу (позов). Ці аспекти виписані досить скупо. Було б добре процедурні аспекти, умови застосування компромісу за рішенням суду виписати чіткіше та прозоріше в межах процесуального законодавства, інакше це призведе до неоднакового тлумачення конкретних процедурних кроків цього механізму на місцях. А коли немає чіткого розуміння послідовності дій та процедур, а тим більше — іншого учасника процесу, то й довіри до таких процесів немає.
Змінами передбачено можливість їх застосування і на стадії касації. А це означає, що і в межах процесуального законодавства ініціювання податкового компромісу має бути підставою для призупинення судом касаційної інстанції виконання судового рішення до завершення касаційного перегляду. Адже наразі після апеляційної інстанції податкові зобов'язання є узгодженими, що дає податковим органам право стягувати таку заборгованість.
Законодавець має намір не залишати поля для фантазії податківцям і прописати вичерпний перелік ситуацій, коли є можливою відмова в ініційованому платником податків податковому компромісі:
— до ПЗ, які виникли після 1 квітня 2014 року;
— до ПЗ, не пов'язаних із податком на прибуток підприємств та/або ПДВ;
— щодо завищених ПЗ;
— після закінчення строку застосування податкового компромісу, визначеного підрозділом 9-2 розділу ХХ ПКУ.
Те, що знято відповідальність з платників податків, не тільки за ст. 212, а й за ст. 366 ККУ, не означає, що усунуто можливість перекваліфікації справи за ст. 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», ст. 205 «Фіктивне підприємництво», ст. 209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом», ст. 358 «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів» та ст. 367 «Службова недбалість». Цей аспект залишився недопрацьованим.
Юлія КЛОВСЬКА, головний редактор