Податковий компроміс — чи не найбільш обговорювана сьогодні тема в бізнес-колах. ВРУ в першому читанні прийняла законопроект №4930 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу».
Визначення понять
На момент підготовки статті до ВРУ внесено текст законопроекту від 03.07.2014 р. на друге читання. Порівняно з текстом законопроекту на перше читання до нього внесено зміни.
Останні три роки через тиск податкових та силових структур бізнес був змушений співпрацювати з «площадками» та конвертаційними центрами. Завдяки таким схемам співпраці частина оборотів залишалася в тіні. Мета податкового компромісу — спрямувати частину колишніх тіньових оборотів до бюджету. А влада обіцяє амністію на суми понад ставки податкового компромісу — звичайно, якщо компромісу буде досягнуто.
За своєю суттю податковий компроміс є звільненням юридичних осіб та їхніх посадових осіб у разі добровільного декларування та сплати раніше мінімізованих податків через заниження податкових зобов'язань.
Податковий компроміс може бути реалізований тільки щодо ПДВ та податку на прибуток. Ні ЄСВ, ні ПДФО, ні жоден інший податок або збір під компроміс не підпадають.
Ставка податкового компромісу становить 10% від задекларованих зобов'язань з цих двох податків: бізнес декларує суму мінімізованих ПЗ, 10% з них платить до бюджету, й у разі якщо компромісу досягнуто, 90% суми заниженого ПЗ влада просто амністує. Період, за який має бути зроблено уточнення, — 3 останні роки до 01.04.2014 р. Уточнення стандартними УР, що здійснені вже після цієї дати у бік зменшення ПЗ/збільшення від'ємного значення, до уваги не братимуться.
Суть податкового компромісу
Компроміс може бути реалізований суб'єктом господарювання протягом 90 днів з дня набрання чинності відповідним законом. Апріорі влада дає право податкового компромісу всім платникам податку на прибуток та ПДВ. А от чи скористатися цим правом, чи проігнорувати, — вирішує конкретний платник податків. Податковий компроміс може бути реалізовано одним із таких шляхів:
— платник податків самостійно подає УР за визначеною формою як окремий документ;
— платник податків чекає на позапланову документальну перевірку, проходить її та отримує повідомлення-рішення;
— на етапі судового чи адміністративного оскарження неузгоджених сум ПЗ платник податків відмовляється від попередньо поданої скарги або позову, щоб розпочати процедуру податкового компромісу.
Отримавши УР з податку на прибуток або ПДВ, податківці мають право перевірити платника податків. Якщо після цього має місце ініційоване з боку платника податків судове або адміністративне оскарження, податковий компроміс не діятиме. Цей момент у законі — дуже слизький. Тим часом саме він має пріоритетне значення у питанні, чи погодиться конкретне підприємство на податковий компроміс. Адже очікування й «апетити» податківців залежатимуть від конкретних виконавців на місцях: якщо вони не погоджуються на суму, запропоновану бізнесом, — податковому компромісу кінець. Але до яких наслідків це призведе надалі? Певна річ, законом цих ситуацій не визначиш та конкретних алгоритмів не пропишеш. А от ставити бізнес під удар та виводити певні обороти з тіні, не маючи певності, що на твою пропозицію пристануть, і не маючи розуміння чітких наслідків такої незгоди, — не надто логічно.
Проте у деяких випадках простіше заплатити 10% і закрити певну угоду, аніж витрачатися на судові позови та сподіватися на прихильність Феміди. Але при цьому бізнес не має чітких гарантій, що на цих 10% справа і закінчиться, та несе ризик того, що податківці вимагатимуть сплатити більшу суму, навіть і всі 100% новозадекларованих ПЗ.
Протягом 10 к. д. з дня узгодження занижених ПЗ платник податків має сплатити 10% його суми. Що вважатиметься днем узгодження ПЗ?
Це може бути або день отримання від ДПІ повідомлення, що перевірки не буде, або повідомлення про те, що податківці погоджуються на податковий компроміс та суму нововиявлених занижених ПЗ. Або ж це може бути день отримання повідомлення-рішення за наслідками перевірки. Усі ці три ситуації говорять про погодження дати відліку 10-денного строку для сплати нововиявлених ПЗ.
Якщо підприємство прийме рішення не ініціювати податкового компромісу, а ДПІ має досить чітку інформацію про приховані обороти конкретного підприємства, то документальної перевірки не оминути. Але проходитиме вона у звичайному порядку за нормами ст. 78 ПКУ.
Зверніть увагу: ніхто не говорить, що перевірятимуть якийсь конкретний період. Підозри на тіньові обороти можуть бути щодо одного періоду, а перевірятимуть і два-три суміжні періоди. Заборони на це немає.
Про що говорить бізнес
На задум податківців, податковий компроміс має допомогти бізнесу почати життя з чистого аркуша. Але адмініструвати компроміс законодавець довіряє знову-таки податковій службі, яка ще деякий час тому і була головним координатором мережі «площадок» та конвертаційних центрів. У багатьох випадках це є каменем спотикання, адже довіри до схем роботи за участю тих самих дійових осіб небагато.
Крім того, 10% — не така вже й мала ставка, як може здатися на перший погляд. Якщо до цього додати і ставку, заплачену в минулих періодах «посередникам», то ціна податкового компромісу виявляється дуже великою.
Слід враховувати і той факт, що податковий компроміс орієнтований на підсумки попередніх періодів, а обігові кошти потрібно вивести з підприємства та сплатити за 10-відсотковою ставкою вже нині. Це ті кошти, що повернулися від посередників та були знову заведені на підприємство для створення конкурентних переваг конкретно взятої продукції, придбання новітніх техніки і технології, розширення виробничих потужностей. Той факт, що гроші пройшли через посередницькі схеми, не означає, що вони засіли на банківських рахунках власників бізнесу та працюють на їхні особисті потреби. Ці гроші були спрямовані знову ж таки у бізнес. А отже, платити за податковий компроміс бізнесу банально немає з чого. Взяти ці кошти з обороту — означає свідомо знизити обіговість власного капіталу та ділову активність конкретного капіталу. А враховуючи об'єктивні реалії, в яких жевріє бізнес в умовах ситуації, що нині склалася в нашій країні, на такі кроки мало хто відважиться.
Так, задум влади заслуговує на увагу. Справді, закон непоганий. І він міг би стати якісним та ефективним засобом побудови нових відносин та нового діалогу бізнесу і влади. Але за реалізацією кожного, навіть найкращого податкового нововведення стоять конкретні виконавці на місцях. І одну і ту саму норму можна застосувати як на мінус, так і на плюс.
Взяти хоча б можливість податківців не погоджувати суму занижених ПЗ конкретними особами в податковому органі. Завжди є ризик того, що конкретні виконавці процедури податкового компромісу, спілкуючись із посадовими особами підприємства, запропонують «вирішити проблему» за їхньою «допомогою» та за меншу ставку в обхід держави, маніпулюючи тим фактом, що саме від цієї особи залежить, чи прийме податковий орган суму занижених ПЗ та піде на процедуру податкового компромісу з цим суб'єктом господарювання. Враховуючи цей факт, частина бізнесу досі не визначилася, чи скористається правом на податковий компроміс. Інша частина орієнтована на вирішення проблем у міру їх виникнення та схильна погоджувати суми вже на етапі адміністративного, судового оскарження або ж на етапі відкриття кримінальних справ — залежно від конкретних умов пропозицій та наданих гарантій.
Тож на сьогодні мало виписати і прийняти гарний закон. Левова частка довіри бізнесу будується саме на етапі його реалізації на місцях. Тому, якщо за фактом керівництво податкового регулятора не буде спроможне вибудувати та запровадити ефективну покрокову реалізацію процедури податкового компромісу, ця законодавча новація нічого не буде варта. Ще одного підриву довіра бізнесу до влади не витримає.
Юлія КЛОВСЬКА, головний редактор «Дебету-Кредиту»