Оподаткування спадщини
Коли трапляється лихо — йде з життя людина, — з юридичної точки зору відбувається відкриття спадщини, тобто спадкоємці закликаються до спадкування. У цій статті розглянемо деякі особливості здійснення права на спадкування та порядок оподаткування спадщини.
Правові засади
Спадкування може здійснюватися за заповітом (за його наявності) або за законом (за відсутності заповіту та в деяких інших випадках).
Відносини щодо переходу майна в спадщину врегульовані Книгою шостою ЦКУ «Спадкове право». Порядок здійснення права на спадкування регулює глава 87 ЦКУ.
Прийняття та оформлення спадщини
Відповідно до статей 1268, 1269 ЦКУ, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно зі спадкодавцем, подає нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Строк для прийняття спадщини становить 6 місяців з дня смерті спадкодавця згідно зі ст. 1270 ЦКУ (в окремих випадках цей строк продовжується).
Згідно зі ст. 1296 ЦКУ, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність такого свідоцтва не позбавляє його права на спадщину. Спадкоємець нерухомого майна за таким свідоцтвом звернутися зобов'язаний (ст. 1297 ЦКУ), хоча строку звернення за ним закон не встановлює.
Назване свідоцтво видається не раніше 6 місяців з дня смерті спадкодавця. Кінцевий строк видачі такого свідоцтва не обмежений.
Момент виникнення обов'язку сплати податку
Визначення моменту виникнення обов'язку сплати ПДФО зі спадщини за чинним законодавством є досить спірним. Йдеться про те, що відкриття спадщини, прийняття спадщини й оформлення спадщини з видачею відповідного свідоцтва — різні юридичні факти.
Відповідно до ст. 1268 ЦКУ, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Це означає, що успадковане майно належить спадкоємцю, що прийняв спадщину, з дня смерті спадкодавця.
Однак реалізувати цю норму з метою оподаткування практично неможливо (див. приклад 1 нижче). Конкретний обсяг спадщини конкретного спадкоємця, який теоретично може бути оцінений на момент смерті спадкодавця, до моменту оформлення спадщини може змінюватися. Конкретний обсяг майна, що належить конкретному спадкоємцю (а їх нерідко буває кілька), можна визначити лише після завершення строку прийняття спадщини та її оформлення (видачі свідоцтва).
Зокрема, відповідно до ст. 1267 ЦКУ, спадкоємці за угодою між собою можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них; при наданні запитів до банків може з'ясуватися, що спадкодавець залишив заповідальне розпорядження щодо свого вкладу, а до одержання відповідей на такі запити спадкоємцям може бути взагалі невідомо про наявність та обсяг вкладів.
Формулювання другого абзацу п. 174.3 ПКУ передбачає зазначення в податковій декларації (про це поговоримо дещо нижче) «доходу у вигляді вартості успадкованого майна». На нашу думку, майно стає успадкованим у момент прийняття спадщини, а ст. 1268 ЦКУ лише захищає майнове право того, хто прийняв спадщину, «заднім числом» — у період між відкриттям та прийняттям спадщини. Якщо ж спадкоємець не прийняв спадщину і не стає власником майна, то він не повинен сплачувати податків.
Приклад 1 Спадкодавець помер 20 грудня 2012 року. До 1 травня 2013 року не було відомо, хто зі спадкоємців подасть заяву про прийняття спадщини, адже строк подання заяв закінчувався лише 20 червня 2013 р. Заяву про прийняття спадщини подало двоє спадкоємців. Але з померлим проживав син, який не зобов'язаний подавати заяву про прийняття спадщини. Тому оподаткування спадщини в році смерті спадкодавця або пізніше лише на підставі поданих заяв про прийняття спадщини є неможливим. Лише після оформлення свідоцтв про право на спадщину буде визначена частка кожного спадкоємця із визначенням її вартості і виникне можливість оподаткування відповідної частки.
Саме тому з метою забезпечення податкового контролю, відповідно до п. 174.4 ПКУ, нотаріуси щокварталу подають до контролюючого органу інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину.
Крім того, якщо йдеться про спадкування нерухомого майна, то, згідно зі ст. 3 Закону від 01.07.2004 р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності на таке майно виникає з моменту державної реєстрації. А для держреєстрації права необхідно спочатку одержати свідоцтво.
Із цього можна зробити висновок, що до моменту оформлення свідоцтва про право на спадщину податковий орган не може проконтролювати оподаткування спадщини. Із цього висновку, своєю чергою, випливає практична порада подавати декларацію не за рік смерті спадкодавця, а за рік оформлення свідоцтва про право на спадщину. Однак, як видно з наведеного, ця порада продиктована лише практикою і не ґрунтується на законі.
Подання декларації
Нотаріуси за загальним правилом не вимагають сплати ПДФО при оформленні спадщини. Згідно з п. 174.3 ПКУ, особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину. При цьому дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягають оподаткуванню, і зазначається в річній податковій декларації. Строк подання декларації про доходи — до 1 травня наступного за звітним року (пп. 49.18.4 ПКУ), строк сплати податку за цією декларацією — до 1 серпня того самого року (п. 179.7 ПКУ). Спадкоємці, які одержали у спадок майно, що оподатковується за нульовою ставкою, а також нерезиденти, які сплатили податок до нотаріального оформлення спадщини, декларацію не подають.
Приклад 2 Відповідно до умов прикладу 1, у квітні 2014 року спадкоємці одержали свідоцтва про право на спадщину. Один зі спадкоємців за цими свідоцтвами одержав у власність 1/3 квартири та вклад у банку. Право власності на нерухоме майно зареєстроване в державному реєстрі. Нотаріус подасть податковому органу інформацію про видані свідоцтва за II квартал 2014 р. Тому спадкоємцю необхідно буде подати до 1 травня 2015 року податкову декларацію з ПДФО за 2014 рік, в якій зазначити вартість успадкованого майна, та сплатити ПДФО до 1 серпня 2015 року.
Оподаткування спадкоємців-нерезидентів
Як виняток, спадкоємці-нерезиденти зобов'язані сплатити ПДФО до нотаріального оформлення об'єктів спадщини (п. 174.3 ПКУ). Нотаріус видає таким спадкоємцям свідоцтво про право на спадщину за наявності документа про сплату ними податку з вартості об'єкта спадщини.
Ставки ПДФО
Ставки ПДФО для оподаткування спадщини встановлені в п. 174.2 ПКУ. Вони є різними і залежать від різних факторів — виду майна, спорідненості померлого і спадкоємця, резидентського статусу померлого та статусу самого спадкоємця.
Нульова ставка оподаткування застосовується, зокрема, до майна, що успадковується членами сім'ї першого ступеня споріднення. Згідно з пп. 14.1.263 ПКУ, до них належать батьки, чоловік або дружина, діти, в т. ч. усиновлені. При одержанні спадщини іншими особами діє ставка 5%. А якщо успадковано майно, що належало нерезиденту, або нерезидент спадкує майно від резидента, діє загальна ставка ПДФО 15 (17)%.
Продаж успадкованої нерухомості
У п. 172.1 ПКУ встановлено виняток, що дозволяє не оподатковувати ПДФО дохід від продажу (обміну) успадкованих об'єктів нерухомості не частіше одного разу на календарний рік без умови обов'язкового перебування такого майна у власності фізособи понад три роки.
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., доцент, аудитор