Однією з можливостей використання праці працівників є встановлення їм ненормованого робочого дня. Такий режим може застосовуватися у випадках, коли звичайне нормування праці працівників є неможливим. Про те, як встановити працівникам такий режим, до кого він застосовується і які переваги має для працедавців і працівників, йтиметься у цій статті.
Що таке ненормований робочий день
У КЗпП такий режим роботи працівника не згадується, лише у ст. 76 передбачено додаткову відпустку за особливий характер праці, — а ним якраз і є робота на умовах ненормованого робочого дня. Єдиний нормативний акт, в якому цей режим роботи прописано досить докладно, — це Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (далі — Рекомендації №7).
Згідно з п. 1 Рекомендацій №7, ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.
Оплата роботи з ненормованим робочим днем
За потреби працівник, якому встановлено ненормований робочий день, виконує роботу у час, не робочий для інших працівників підприємства, протягом дня . Але в такому випадку ця робота не вважається надурочною. Це означає, що працівник не матиме права на оплату такої роботи (здійсненої у неробочий для інших працівників підприємства час протягом робочого дня) у подвійному розмірі (згідно зі ст. 106 КЗпП).
Отже, робота в умовах ненормованого робочого дня дозволяє:
працедавцеві — законно регулярно застосовувати працю працівника у не робочий для інших працівників час без обмежень щодо категорій працівників, яких можна у такий час залучати до роботи, кількості такого часу і без подвійних оплат, встановлених для надурочної роботи (див. статті 63, 65 і 106 КЗпП);
працівникові — мати підставу для оплати фактично відпрацьованого часу, а крім того, право на щорічну додаткову відпустку за роботу з ненормованим робочим днем (про яку йтиметься далі).
Але зверніть увагу на головне правило: згідно з п. 4 Рекомендацій №7, на працівників із ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.
Наприклад, підприємство працює з 10.00 до 19.00 з перервою на обід з 13.00 до 14.00. Консультант, який спілкується з клієнтами за телефоном, може працювати з 9.00 до 17.00, а за потреби — і до 19.00: такий у нього погоджений із підприємством ненормований робочий час. Але при цьому так само, як і для інших працівників, має виконуватися місячна, квартальна або, принаймні, річна норма тривалості робочого часу, встановлена статтями 50, 51 КЗпП (залежно від того, що саме прописане у колективному договорі щодо використання такого режиму на підприємстві, а саме: протягом якого періоду має виконуватися норма тривалості робочого часу). I якщо за підсумковим розрахунком за такий місяць, квартал або рік у працівника будуть зайво відпрацьовані години (понад встановлену законодавством норму тривалості робочого часу), так само, як при підсумковому обліку робочого часу, такі години вважатимуться надурочними і підлягатимуть подвійній оплаті за ст. 106 КЗпП.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. Наприклад, у Положенні про робочий час та час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженому наказом Мінтрансу України від 07.06.2010 р. №340, зазначено (пункти 2.10, 6.8):
— водіям легкових автомобілів (крім таксі) у разі потреби може встановлюватися ненормований робочий день, тобто понад нормальну тривалість робочого часу (мається на увазі робота, яка здійснюється у ті години робочого дня, які для інших працівників не є робочими). Ця робота не вважається надурочною і за неї не проводиться додаткова оплата перепрацьованого часу (звісно, якщо дотримується норма тривалості робочого часу, встановленого чинним законодавством). Кількість годин перепрацьованого часу при такому режимі роботі визначається у колективному договорі. Зауважимо, що йдеться про відсутність доплат за той перепрацьований час, тривалість якого визначено колективним договором (а вона, своєю чергою, має встановлюватися так, щоб не порушувати п. 4 Рекомендацій №7). Звісно, оплата має здійснюватися водієві за весь фактично відпрацьований час. А за той перепрацьований час, тривалість якого перевищує ту, яку встановлено колективним договором (і який за своєю суттю є надурочним), водієві нараховується подвійна оплата;
— робочий час водіїв з ненормованим робочим днем обліковується у робочих днях, крім роботи у святкові дні, яка обчислюється у годинах (але час роботи фіксується у табелі на підставі дорожніх листів і, згідно з п. 2.10 цього Положення, провадиться відповідна оплата за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу).
Кому може бути встановлено ненормований робочий час
Згідно з п. 5 Рекомендацій №7, ненормований робочий день може застосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:
1) осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;
2) осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
3) осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.
Ці категорії осіб підпадають під критерій застосування ненормованого робочого часу, наведений у п. 1 Рекомендацій №7: міра праці у таких випадках визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). Звісно, облік часу, фактично відпрацьованого такими особами, ведеться на загальних підставах. I оплата праці здійснюється за фактично відпрацьований час (або фактично виконані обсяги роботи, якщо працівникові встановлена відрядна форма оплати праці). Але головне у цьому режимі роботи те, що у цієї категорії працівників обсяг роботи (навантаження) виникає нерівномірно, інколи непередбачувано, тож потребує присутності на робочому місці у той час, коли інші працівники не працюють.
Згідно з п. 2 Рекомендацій №7, ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватися. Таким чином, працівники, яким встановлено неповний робочий час шляхом зменшення тривалості робочого дня або шляхом зменшення тривалості робочого тижня з одночасним зменшенням тривалості робочого дня, не можуть працювати за режимом ненормованого робочого дня (див. лист Мінпраці України та Держдепартаменту нагляду за додержанням законодавства про працю від 07.05.2002 р. №010-430).
На думку Мінпраці, викладену у листі від 05.06.2008 р. №5305/0/14-08/06 (див. «ДК» №32/2008), не може застосовуватися режим ненормованого робочого дня і для сумісників. Iмовірно, тому що, згідно з п. 2 Постанови КМУ від 03.04.93 р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4-х годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Отже, оскільки сумісники працюють за режимом неповного робочого дня, тривалість якого обмежена, їм не може бути встановлено ненормований робочий день.
Як встановлювати й обліковувати ненормований робочий час
Режим ненормованого робочого дня встановлюється наказом керівника підприємства. Типової окремої форми такого наказу немає, а отже, його можна оформити у довільній формі, з дотриманням правил вітчизняного діловодства. Оскільки йдеться не про виконання разових робіт у неробочий час, а про встановлення певного режиму роботи, якщо він встановлюється працівникові під час його прийняття на роботу, то про це слід зазначити у наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу у розділі «Умови роботи».
Зверніть увагу: встановити ненормований робочий час можливо лише щодо професій і посад, список яких визначається колективним договором (п. 7 Рекомендацій №7). Отже, за відсутності такого списку у колективному договорі застосовувати цей режим праці на підприємстві не можна.
У табелі обліку використання робочого часу1 фактично відпрацьовані години за ненормованим робочим часом відображаються: у межах норми тривалості робочого часу із позначкою «Р» (або 01), понад встановлені межі — із позначкою «НУ» (05).
Додаткова щорічна відпустка
Як встановлено ст. 8 Закону про відпустки, працівникам із ненормованим робочим днем надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Те саме зазначено і в п. 7 Рекомендацій №7. Отже, висновки такі:
— розмір додаткової відпустки не є сталою величиною і визначається працедавцем із погодженням із працівниками для кожної окремої посади. Проте такий розмір не може перевищувати 7 календарних днів на рік (але, звісно, не може бути меншим за один календарний день);
— розмір таких відпусток має визначатися у трудовому або колективному договорі (угоді) також у розрізі окремих посад з ненормованим робочим днем. Отже, якщо трудовим або колективним договором (угодою) не визначено розмір таких відпусток щодо конкретних посад та професій, надати їх працівникам не можна.
Зазначимо і ще одну важливу деталь: оскільки така відпустка є щорічною, то на неї поширюються всі особливості, встановлені Законом про відпустки щодо інших щорічних відпусток. Так, згідно зі ст. 24 Закону про відпустки, за невикористані щорічні відпустки працівник має право отримати грошову компенсацію:
1) під час звільнення;
2) у разі якщо тривалість щорічної та додаткових відпусток, наданих працівникові у поточному календарному році, становила не менше 24-х календарних днів2.
1 Чинну форму затверджено наказом Держкомстату України від 05.12.2008 р. №489.
2 Крім неповнолітніх працівників, які не мають права замінити всі види відпусток грошовою компенсацією.
Приклад Якщо загальна тривалість щорічної відпустки працівника — 28 календарних днів (24 к. д. — щорічна основна відпустка і 4 к. д. — щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день, визначена колективним договором), то за умови використання працівником за відповідний робочий рік щорічної відпустки тривалістю 24 к. д., за 4 к. д. він може отримати компенсацію (див. з цього приводу лист Мінпраці від 24.06.2011 р. №208/13/116-11).
Оформлення та оплата такої відпустки не відрізняються від загальновстановленого, тож у цій статті не розглядаються.
Нормативна база
- КЗпП— Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. №322-VIII.
- Закон про відпустки — Закон України від 15.11.96 р. №504/96-ВР «Про відпустки».
- Рекомендації №7 — Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінпраці України від 10.10.97 р. №7.
Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»