З 01.01.2013 р.1 набрала чинності ст. 39 ПКУ, що встановлює новий порядок визначення звичайних цін. Більшості платників податків потрібно вивчити цей порядок, оскільки з початку поточного року база оподаткування у низці випадків визначатиметься вже цілком інакше — не так, як це було у 2012 році.
Основні визначення
Відповідно до пп. 14.1.71 ПКУ, звичайна ціна — це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлене цим ПКУ. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
При цьому у пп. 14.1.219 ПКУ ринкову ціну визначено як ціну, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власникові за умови, що продавець хоче передати такі товари (роботи, послуги), а покупець хоче їх отримати на добровільних засадах, обидві сторони є взаємно незалежними юридично і фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, що склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах.
Відповідно до пп. 14.1.80 ПКУ, ідентичні товари (роботи, послуги) — товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки, зокрема такі як:
— фізичні характеристики;
— якість і репутація на ринку;
— країна виробництва (походження);
— виробник.
Відповідно до пп. 14.1.131 ПКУ, однорідні (подібні) товари (роботи, послуги) — товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, унаслідок чого виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, і вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення товарів однорідними (подібними) враховуються такі ознаки:
— якість і ділова репутація на ринку;
— наявність торгової марки;
— країна виробництва (походження);
— виробник;
— рік виробництва;
— новий чи вживаний;
— термін придатності.
Як бачимо, визначення терміна «звичайна ціна» не дуже змінилося, оскільки є практично аналогічним до складових однойменного терміна, встановлених до 01.01.2013 р. у пп. 1.20.1 Закону про прибуток2, але ускладнюється тим, що ці складові розкидані по різних підпунктах п. 14.1 ПКУ.
1 Відповідно до п. 1 розділу ХIХ ПКУ.
2 Закон України від 28.12.94 р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».
Зверніть увагу: п. 39.1 ПКУ встановлює, що звичайна ціна використовується при здійсненні платником податків:
а) бартерних операцій;
б) операцій із пов'язаними особами;
в) операцій з платниками податків, які застосовують спеціальні режими оподаткування чи інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізосіб, які не є СПД;
г) в інших випадках, визначених ПКУ.
Зауважимо, що може здатися, що цей перелік значно звужує перелік операцій з метою оподаткування ПДВ, наведених у таблиці 1, за яких потрібно буде порівнювати ціну продажу (постачання) зі звичайною ціною. Але пп. «г» п. 39.1 ПКУ зводить такі надії нанівець. Адже стаття 39 ПКУ визначає загальні випадки застосування звичайних цін (у межах всього ПКУ), але, крім неї, є спеціальні випадки, визначені у конкретних нормах ПКУ. Для таких окремих випадків і передбачено пп. «г» пункту 39.1 ПКУ.
Таблиця 1
Випадки застосування звичайної ціни за ПКУ
|
Податок
|
Випадки застосування
|
Норма ПКУ
|
| Податок на прибуток | При визначенні суми (вартості) оподатковуваного доходу платника податку у вигляді товарів, робіт, послуг, безкоштовно отриманих у звітному періоді |
Пп. 135.5.4
|
| При визначенні вартості ОЗ, отриманих платником податку від концесієдавця відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності» |
П. 137.19
|
|
| При визначенні суми витрат на страхування ризиків загибелі урожаю, транспортування продукції, цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією ТЗ, що перебувають у складі основних засобів платника податку на прибуток та інших видів страхування |
Пп. 140.1.6
|
|
| При визначенні суми (вартості) об'єкта амортизації, у разі якщо об'єкти ОЗ було отримано як внесок до статутного фонду, внаслідок договору міни, якщо вони були придбані разом і при цьому вартість окремих об'єктів не було встановлено договором, або у разі якщо об'єкт ОЗ є нерухомістю, яка придбається разом із землею |
П. 146.7 — 146.10,
п. 147.3 |
|
| При визначенні суми доходу від продажу або іншого відчуження об'єкта ОЗ, нематеріальних активів або землі |
П. 146.14, п. 147.5
|
|
| При визначенні суми доходів і витрат за операціями з пов'язаними особами |
Пп. 153.2.1 — 153.2.2, 153.2.4 — 153.2.6
|
|
| При визначенні суми доходів і витрат за операціями з платниками податків, які застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платниками цього податку |
Пп. 153.2.3
|
|
| При визначенні суми авансового внеску з податку на прибуток у випадку, якщо дивіденди було виплачено не у грошовій формі |
Пп. 153.3.2
|
|
| При визначенні суми доходу від надання об'єкта у фінансовий лізинг, у разі якщо договірна вартість нижча за вартість придбання такого об'єкта (має право застосувати орган ДПС) |
Абз. шостий п. 153.7
|
|
| При визначенні суми (вартості) доходів і витрат за товарообмінними (бартерними) операціями з товарами, роботами і послугами |
П. 153.10
|
|
| При визначенні суми (вартості) об'єкта оподаткування операцій з продажу товарів, робіт і послуг неприбутковими організаціями |
П. 157.15
|
|
| ПДВ | Не нижче за звичайну ціну встановлюється база обкладення ПДВ: | |
| — для операцій з постачання товарів, послуг; |
П. 188.1
|
|
| — послуг, безоплатно отриманих від нерезидента; |
П. 190.2
|
|
| — у разі умовного постачання товарів і необоротних активів в останньому податковому періоді у випадку анулювання реєстрації платника ПДВ; |
П. 184.7
|
|
| — у разі ліквідації, безкоштовної передачі неплатнику податку або переведення ОЗ з виробничих до невиробничих за самостійним рішенням платника податку; |
П. 189.9
|
|
| — у разі використання товарів і необоротних активів ПДВ, сплачений у вартості яких раніше було віднесено до податкового кредиту, з невиробничою метою або в операціях, які не обкладаються ПДВ чи звільнені від обкладення ПДВ |
П. 198.5
|
|
| Виходячи зі звичайних цін визначається: | ||
| — вартість товарів, послуг для визначення податкового кредиту з ПДВ |
П. 198.3
|
|
| ПДФО | При визначенні оподатковуваного доходу від безкоштовного отримання товарів, робіт, послуг або у вигляді знижки під час придбання товарів, робіт, послуг |
Пп. «е» пп. 164.2.17
|
| При отриманні доходу у негрошовій формі |
П. 164.5
|
|
| При визначенні вартості застрахованого майна на дату укладання страхового договору, для визначення суми страхового відшкодування, яка не підлягає оподаткуванню ПДФО |
Пп. «б» пп. 165.1.27
|
|
| При визначенні розміру шкоди, фактично заподіяної вигодонабувачу (бенефіціару) на дату страхової виплати за договором страхування цивільної відповідальності, для визначення суми страхового відшкодування, яка не підлягає оподаткуванню ПДФО |
Пп. «в» пп. 165.1.27
|
|
Цікаво, яку позицію займатимуть податківці та платники податку на прибуток щодо операцій з фізособами — не СПД. Як бачимо з таблиці 1 і п. 39.1 ПКУ, у ПКУ з'явилися дві зовні взаємовиключні норми: пп. 153.2.3 ПКУ вимагає застосовувати звичайні ціни при визначенні доходів і витрат за операціями купівлі-продажу з фізособами, які не є СПД. А пп. «в» пункту 39.1 ПКУ вилучає їх зі списку суб'єктів, під час операцій з якими застосовуються звичайні ціни. При цьому є пп. «г» п. 39.1 ПКУ, який знову вводить пп. 153.2.3 ПКУ (щодо операцій купівлі-продажу) у гру.
Ще цікавіше ця норма (пп. «в» п. 39.1 ПКУ) виглядатиме у питаннях обкладення ПДВ і ПДФО. Наприклад, виходячи з цієї норми якщо ваш постачальник послуг — нерезидент є фізособою, він за визначенням не має статусу СПД в Україні, а ви як одержувач послуг вважаєте базою для нарахування ПДВ договірну вартість таких послуг. Також якщо ви безкоштовно передаєте фізособі — непідприємцю і неплатнику ПДВ будь-які товари (послуги), то всупереч п. 188.1 ПКУ базою оподаткування ПДВ буде договірна ціна (тобто нуль), а не звичайна. Тобто у цьому випадку податкового зобов'язання у постачальника просто не буде. А у разі якщо товари, роботи чи послуги постачаються фізособі — не СПД не безкоштовно, базою для нарахування ПДВ буде договірна ціна, якою б вона не була! I таких прикладів можна навести безліч. Проте оскільки роз'яснень податківців з цього приводу наразі немає, лише дуже сміливі платники податків можуть спробувати використовувати зазначені можливості, та і то на власний страх і ризик.
Методи визначення звичайної ціни
Методи визначення звичайної ціни у ст. 39 ПКУ схожі з методами, що використовуються у П(С)БО 231. Проте оскільки всі ці методи є теоретичними, тобто ґрунтуються не на конкретно встановлених законодавством цифрах чи формулах, а залежать від даних, якими оперуватимуть платник податків та органи ДПС, спорів під час визначення звичайної ціни не уникнути.
1 П(С)БО 23 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації про пов'язаних осіб», затверджене наказом Мінфіну від 18.06.2001 р. №303.
Також у ПКУ не встановлено випадки, коли має застосовуватися той чи інший метод визначення звичайних цін. Проте можливо, що під статтю 39 ПКУ у 2013 р. буде створено підзаконні акти — роз'яснення і методичні рекомендації для визначення звичайної ціни, з прикладами, що істотно спрощують цей процес, які можна буде використовувати на практиці без різночитань. Опубліковані у 2012 р. методичні рекомендації щодо алгоритму визначення звичайної ціни продукції (товарів) при здійсненні зов-нішньоекономічних операцій (див. лист ДПСУ від 24.07.2012 р. №20001/7/15-1217) не дають відповіді на більшість існуючих запитань. З іншого боку, наразі це практично єдиний офіційний документ, яким, згідно зі ст. 39 ПКУ, з 01.01.2013 р. під час визначення звичайної ціни можуть користуватися і податківці, і платники податків.
Методи визначення звичайної ціни, які застосовуються з 01.01.2013 р., встановлено пунктами 39.2 і 39.9 ПКУ (див. таблицю 2).
Таблиця 2
Методи визначення звичайної ціни
|
Найменування методу
|
Суть методу
|
Дані, що використовуються
|
| Метод порівнянної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) | Звичайною вважається ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності — на однорідні) товари, роботи, послуги, що реалізуються не пов'язаній з продавцем особі або придбаваються у такої особи у звичайних умовах діяльності | Iнформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг)*. Наприклад, враховуються кількість (обсяг) товарів (товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами договору; умови розподілу між сторонами договору ризиків і вигід; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки щодо ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами**; інші об'єктивні умови, які можуть вплинути на ціну. Щодо товарів (робіт, послуг), які є ідентичними (або однорідними) до товарів (робіт, послуг), які прилюдно пропонуються до продажу, або ціни на які встановлено на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (котирування), визначення звичайної ціни здійснюється з урахуванням таких чинників |
| Метод ціни перепродажу | Звичайною вважається договірна ціна товарів (робіт, послуг), визначена під час подальшого перепродажу товарів (робіт, послуг) покупцем третій особі, за вирахуванням націнки і витрат, пов'язаних зі збутом | Згідно з Методрекомендаціями, інформацію про рівень націнки і витрати на збут товарів може бути отримано і від інших платників податку (у т. ч. через офіційні джерела інформації)*** |
| Метод «витрати плюс» | Звичайною вважається ціна, що складається із собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і націнки, звичайної для такого виду діяльності у порівнянних умовах**** | |
| Метод розподілу прибутку | Звичайна ціна визначається виходячи з прибутку від операцій, який має бути розподілений між його учасниками | Прибуток розподіляється на економічно обґрунтованій основі, що наближає такий розподіл до розподілу прибутку, який отримали б учасники операцій, якби вони були непов'язаними особами. Від автора. Цей метод є одним із найбільш незрозумілих у встановленому переліку. Важко навіть передбачити, до яких операцій він повинен застосовуватися. Хіба що з метою визначення податкового доходу у платників податку на прибуток у вигляді майна, яке повертається за договором про спільну діяльність, що перевищує вартість вкладу (пп. 136.1.14 ПКУ). Але яку можна створити економічно обґрунтовану основу для розподілу прибутку, якщо первісно порядок його розподілу встановлено договором про спільну діяльність, і де брати інформацію про ідентичні (однорідні) операції з непов'язаними особами для виведення такої «основи», якщо кожен такий договір є індивідуальним і має свої особливості, законодавці наразі замовчують |
| Метод чистого прибутку | Звичайна ціна визначається виходячи із порівняння показників рентабельності операції з аналогічними показниками рентабельності операцій між непов'язаними особами у порівнянних економічних умовах відповідно до п. 39.2 ПКУ | Рентабельність — це відношення прибутку, отриманого платником податку, до обраної бази (такої як витрати, обсяг реалізації, активи). Від автора. На наш погляд, цей метод прописано не до кінця, оскільки у ньому встановлено, що є певний показник — рентабельність. Встановлено, як його розрахувати. Встановлено, що цей показник за різними операціями потрібно порівнювати. Але — не прописано, що платникам податків робити з результатами цих порівнянь для того, щоб визначити звичайну ціну? Сподіваємося, що законодавці незабаром виправлять цей недолік |
| Метод визначення звичайної ціни страхового тарифу | Встановлено розпорядженням Держкомфінпослуг України від 30.12.2004 р. №3259 | |
| * Умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінності між такими умовами істотно не впливають на ціну або можуть бути економічно обґрунтовані. ** Звичайними під час укладення договорів між непов'язаними особами є знижки або надбавки до ціни, зокрема знижки, обумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості чи інших властивостей; закінченням (або наближенням дати закінчення) терміну зберігання (використання, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів. *** Від автора: то, як працюватимуть ці методи на практиці, наразі викликає чимало запитань. Своє бачення вирішення цієї проблеми автор навів у прикладах 3 і 4. **** Мінімальний розмір націнки може бути встановлено на законодавчому рівні. |
||
У контексті цього переліку зазначимо, що норми п. 6 П(С)БО 23 не встановлюють таких методів, як «розподіл прибутку» і «чистого прибутку». При цьому метод «балансової вартості», встановлений П(С)БО 23, пунктом 39.2 ПКУ не передбачено.
Зверніть увагу!
При визначенні звичайної ціни може використовуватися результат незалежної оцінки майна і майнових прав, що проводиться суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону №2658*. Ці дані використовуються для визначення звичайної ціни лише у тому випадку, якщо немає інших даних для визначення звичайної ціни встановленими методами.
А якщо ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню відповідно до чинного законодавства, звичайною вважається ціна, яку встановлено відповідно до принципів такого регулювання. У разі якщо державою встановлено мінімальну ціну продажу чи індикативну ціну, то звичайною вважається ринкова ціна, але не нижча за таку мінімальну ціну продажу чи індикативну ціну.
Також якщо продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку відповідно до законодавства, звичайною є ціна, отримана під час такого продажу.
Для товарів, раніше ввезених на митну територію України в режимі імпорту або реімпорту, звичайною ціною продажу (постачання) на митній території України вважається ринкова ціна, але не нижча за митну вартість товарів, виходячи з якої було сплачено податки і збори під час їх митного оформлення. Щоправда, ПКУ не уточнює, хто повинен застосовувати таку звичайну ціну — імпортери чи будь-які продавці. ДПСУ, як свідчить практика, найімовірніше, стане на фіскальну позицію і застосовуватиме цю норму до всіх продавців (постачальників) імпортованих товарів. Проте як цю норму буде застосовано на практиці і якою буде позиція ДПСУ, покаже тільки час.
* Закон України від 12.07.2001 р. №2658-III «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні».
Як бачимо з таблиці 2, за методом порівнянної неконтрольованої ціни як звичайна ціна визнається ціна на ідентичні (а за їх відсутності — однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються не пов'язаній з продавцем особі або придбаваються покупцем за звичайних умов діяльності.
Для цього використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).
Приклад 1 Платник податків установив ціни на товар у прайс-листі на рівні 100,00 грн з ПДВ. I саме цю ціну використовує для визначення рівня звичайних цін за методом аналогів продажу.
Якщо товар буде продано за ціною 120,00 грн з ПДВ, то базою для оподаткування ПДВ і податком на прибуток буде визнано договірну ціну 120,00 грн за мінусом ПДВ. Відповідно податкове зобов'язання з ПДВ становитиме 20,00 грн, а податковий дохід — 100,00 грн.
Якщо товар буде продано за ціною 80,00 грн з ПДВ, то базою для оподаткування податком на прибуток буде, як і раніше, договірна ціна 80,00 грн за мінусом ПДВ (оскільки вона відрізняється від звичайної не більше ніж на 20% — пп. 153.2.1 ПКУ). Але з метою оподаткування ПДВ базою оподаткування буде вже звичайна ціна без урахування відхилення в межах 20% (п. 188.1 ПКУ) -100,00 грн за мінусом ПДВ. Відповідно податкове зобов'язання з ПДВ становитиме 16,67 грн, а податковий дохід — 66,67 грн.
Якщо товар буде продано за ціною 70,00 грн з ПДВ, то податковим доходом буде:
— 83,33 грн виходячи зі звичайної ціни 100,00 грн за мінусом ПДВ, якщо товар було продано пов'язаним особам та/або неплатникам податку на прибуток та/або за бартером;
— 58,33 грн виходячи з договірної ціни 70,00 грн за мінусом ПДВ у решті випадків.
Податкове зобов'язання з ПДВ визначається виходячи зі звичайної ціни 100,00 грн за мінусом ПДВ, і становить, відповідно, 16,67 грн.
Зверніть увагу, що як звичайна ціна у цьому випадку можуть використовуватися дані щодо цін реалізації не тільки платника податку, але й інших продавців на ринку такого товару. Але тільки у порівнянних умовах, у разі продажу непов'язаним особам, та ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів. Наприклад, ціни, встановлені роздрібними магазинами, не підійдуть для підприємств, які займаються гуртовою торгівлею. А ціни, заявлені за акцією, не підійдуть для обґрунтування звичайної ціни на такі самі товари продавцям, які не здійснюють такі акції.
Приклад 2 Платник податків продавав товар за ціною, зазначеною у прайс-листі, на рівні 200,00 грн. У залишку товару скоро закінчується термін придатності. У цьому випадку за методом аналога продажу допустимо визначати звичайну ціну виходячи зі встановленої на такий товар зниженої ціни, наприклад 80,00 грн. На практиці знижені ціни на такий товар кожен продавець встановлює самостійно. Методики обґрунтування такої зниженої ціни, встановленої державою, немає. Але якщо у продавця буде документальне підтвердження того, що такий товар на ринку коштує не вище за ціну, за якою продає товар він, це буде тільки корисно.
Приклад 3 З погляду автора, метод визначення звичайної ціни «за ціною перепродажу», прописаний у п. 39.5 ПКУ, має працювати так: підприємство продає товар підприємству — платникові єдиного податку, припустимо, за 1000,00 грн без ПДВ. Покупець продав цей товар за 1500,00 грн без ПДВ (націнка — 350,00 грн, витрати на збут — 100,00 грн).
У цьому випадку звичайною ціною для продавця буде 1500 - 350 - 100 грн = 1050,00 грн. Оскільки він продав товар нижче за звичайну ціну, але різниця менше 20%, то до доходу у продавця потрапить сума 1000 грн.
Якби покупець продав цей товар за 2000 грн (націнка — 350,00 грн, витрати на збут — 100 грн, то звичайна ціна для продавця дорівнювала би 2000 - 350 - 100 = 1550,00 грн, і саме вона мала би потрапити до доходу продавця за методом ціни перепродажу.
Все, здається, зрозуміло — крім двох ключових моментів:
— як зобов'язати покупця надавати інформацію про подальший продаж купленого у продавця товару?
— що робити в випадку, якщо продаж і перепродаж відбудуться в різних податкових періодах? Мабуть, вибрати інший, зручніший метод визначення звичайної ціни.
Таблиця 3
Джерела даних при визначенні звичайної ціни
|
За п. 39.11 ПКУ
|
За Методрекомендаціями
|
| 1) Статистичні дані державних органів і установ; 2) ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; 3) довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань і публікацій, у т. ч. електронних та інших банків даних; 4) звіти і довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; 5) інші інформаційні джерела, які визнаються офіційними в установленому порядку |
1) Статистичні дані державних органів статистики; 2) ціни спеціалізованих бірж з торгівлі окремими видами продукції; 3) Держзовнішінформ: бюлетень: «Огляд цін українського і світового товарних ринків», Товарний монітор «Біржові товари», Металургійні монітори «Сталевий прокат», «Сировинні матеріали», каталог «Iмпортери та експортери України»; 4) інтернет-сайти:
5) інформація від податкових органів інших країн; |
Приклад 4 Метод «витрати плюс» може бути використаний для умов, зазначених у прикладі 3. При цьому можлива ситуація, коли органом виконавчої влади1 було встановлено рівень максимально можливої націнки на цей вид товару. Припустімо, це націнка на продукти для приготування продукції власного виробництва, і становить вона 50%. Таким чином, за умови, що собівартість виготовлення продукції — 1000,00 грн, звичайна ціна на таку продукцію становитиме 1000,00 х 1,50 = 1500,00 грн.
Хто повинен доводити звичайність ціни
Як і раніше, обов'язок доведення того, що ціна договору (операції) не відповідає рівню звичайної ціни, покладено на орган ДПС у порядку, встановленому законом (п. 39.14 ПКУ). Проте ДПС під час податкової перевірки може надати запит, за яким платник податків зобов'язаний буде вибрати одну з таких дій за власним бажанням:
— обґрунтувати рівень договірних цін;
— письмово відмовитися від обґрунтування рівня звичайних цін, пославшись при цьому на те, що обов'язок такого обґрунтування покладено ПКУ на податковий орган.
У разі незгоди зі звичайною ціною, встановленою платником податків, ДПС може оспорити звичайну ціну на товари, роботи і послуги, визначену платником податків, і визначити її самостійно. Але на практиці таке оспорювання проводиться далеко не завжди, що буде зрозуміло із наведеного нижче.
Якщо виникнуть розбіжності з приводу звичайної ціни
Заходів з доутримання податків (або виправлення від'ємного значення об'єкта оподаткування) буде вжито проти платника податків тільки в тому випадку, якщо різниця між звичайною ціною, встановленою ним, і звичайною ціною, встановленою ДПС, перевищить 20% (п. 39.15 ПКУ).
Якщо різниця перевищить 20%, ДПС внаслідок перевірки складе податкове повідомлення-рішення, в якому відобразить виправлення, що вносяться до податкового обліку платника податків, включаючи донарахування податкового зобов'язання.
Якщо платник податків оспорює таке податкове повідомлення-рішення, воно вважається відкликаним. А те, що вважати звичайною ціною і які податки внаслідок цього повинен був сплатити платник податків, буде встановлено вже рішенням контролюючого органу при адміністративному оскарженні або судовим рішенням, у порядку, встановленому ст. 56 ПКУ.
Договір про ціноутворення
Якщо ви є великим платником податків2 і питання звичайної ціни для вас є актуальним, а різночитання у визначенні звичайної ціни можуть вам істотно нашкодити, п. 39.16 ПКУ пропонує вам звернутися до центрального органу ДПС із заявою про укладення договору про ціноутворення з метою оподаткування.
1 Відповідно до постанови КМУ від 25.12.96 р. №1548.
2 Нагадуємо, що великим платником податків, відповідно до пп. 14.1.24 ПКУ, визнається юрособа, у якої обсяг доходу від всіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує 500 000 000 грн, або загальна сума сплачених до держбюджету податків за платежами, що контролюються органами ДПС, за аналогічний період перевищує 12 000 000 грн.
Цей договір про ціноутворення укладається між великим платником податків і центральним органом ДПС про порядок визначення цін (методів) з метою оподаткування протягом терміну дії такого договору. Форму такого договору, а також порядок його укладення і форму заяви з боку великого платника податків про намір укласти такий договір затверджено постановою КМУ від 22.08.2012 р. №787, що набрала чинності з 01.01.2013 р.
Фахівці ДПСУ у своїх прес-релізах зазначають, що наявність такого договору врятує великого платника податків від потенційних штрафів під час податкових перевірок. З погляду автора, все не так вже й добре, оскільки такі договори встановлюють не конкретну цифру, яка вважатиметься звичайною ціною, а лише метод, за яким її визначатимуть. А кожен метод, як відомо, можна використовувати по-різному. Таким чином, цілком можливо, що під час перевірки між великим платником податків і податковими інспекторами виникнуть розбіжності та різночитання норм ПКУ, які вони домовляться таким договором використовувати. Тож великим платникам податків потрібно максимально чітко встановити таким договором порядок визначення звичайної ціни, щоб не допускати різночитань під час податкових перевірок.
Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»