Ми — підприємство, яке належить держсектору економіки, тобто при порушенні договірних зобов'язань на нас поширюється ч. 2 ст. 231 ГКУ. Ця стаття за порушення термінів виконання зобов'язань передбачає пеню 0,1%.
Ми порушили грошове зобов'язання. Чи можна у цьому разі говорити про те, що Закон №543 буде спеціальним нормативно-правовим актом порівняно з ГКУ?
Частиною 2 ст. 231 ГКУ встановлено розмір штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язання. Санкціїі застосовуються за порушення договору, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до держсектору економіки, або порушення пов'язане з виконанням держконтракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Держбюджету чи за рахунок держкредиту. Але зазначена норма містить уточнення, що обмежує випадки застосування санкцій, — штрафи у визначеному статтею розмірі застосовуються у разі, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Водночас Законом №5431 обмежено розмір пені за прострочення грошового платежу подвійним розміром облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
1 Закон України від 22.11.96 р. №543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
В інформаційному листі від 15.03.2011 р. №01-06/249 Вищий господарський суд України зазначав, що застосування до боржника штрафної санкції, передбаченої ч. 2 ст. 231 ГКУ, допускається за сукупності таких умов:
1) якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
2) якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;
3) якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки.
Як бачимо, ВГСУ виходить із того, що обмеження розміру санкцій, передбачені названим законом, є спеціальним випадком щодо визначених у ст. 231 ГКУ, а саме стосується грошових зобов'язань. У решті випадків, коли йдеться про негрошові зобов'язання і договором або законом не визначено інших розмірів санкцій, слід користуватися нормою ГКУ.
Отже, у разі якщо хоча б одна сторона договору є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, норми Закону №543 стосуються відповідальності за неналежне виконання грошових зобов'язань (наприклад, сплати коштів), а вищезазначена норма ст. 231 ГКУ — відповідальності за неналежне виконання негрошових зобов'язань (наприклад, постачання товарів, послуг).
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., аудитор