Банки блокують рахунки ризиковим клієнтам
Фінансовий моніторинг — діяльність із виявлення незаконно отриманих доходів та запобігання фінансуванню тероризму.
Суб’єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки (ч. 2 ст. 6 Закону України від 06.12.2019 №361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», далі — Закон №361).
Національний банк України встановлює до банків вимоги щодо протидії відмиванню незаконно отриманих доходів та перевіряє їх дотримання. За допомогою фінансового моніторингу банки перевіряють клієнтів та аналізують їхні фінансові операції. Виявивши підозрілі операції, інформують Державну службу фінансового моніторингу та правоохоронні органи України.
Кожен банк самостійно у внутрішніх документах визначає:
- критерії ризикових клієнтів та операцій. При цьому враховуються критерії ризиків, установлених у додатку 19 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою НБУ від 19.05.2020 №65 (далі — Положення №65), типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій НБУ;
- пріоритетність / значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки / вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для подальшого оцінювання рівня ризику (п. 45, 46 розд. IV Положення №65);
- види необхідних для вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки (п. 5 дод. 6 до Положення №65);
- порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин / відкриття рахунку (обслуговування), зокрема шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом №361 (пп. 8 п. 26 розд. ІІІ Положення №65);
- порядок відмови у передбачених Законом №361 випадках від установлення (підтримання) ділових відносин (зокрема шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції (п. 8 дод. 12 Положення НБУ №65);
- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови у підтриманні ділових відносин із клієнтом із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини Закону №361 у кожному випадку (пп. 3 п. 8 дод. 12 Положення НБУ №65);
- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) з ним ділових відносин з обов’язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених ст. 15 Закону №361 (пп. 5 п. 8 дод. 12 Положення НБУ №65).
Увага: внутрішні документи банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом, тому клієнтів із ними не ознайомлюють. Тож на які саме ознаки звертатиме увагу банк, аналізуючи операції клієнта, він заздалегідь не знає.
Не знаючи критеріїв ризику певного банку, клієнтам складно завчасно убезпечитися від негативних наслідків невідповідності. І часто підприємства не розуміють обставин, які стали підставою для закриття / блокування рахунків, а саме на підставі яких відомостей / інформації / документів або відсутності яких відомостей / інформації / документів банк розірвав із ними ділові відносини.
З аналізу судових рішень можна виснувати, що найчастіше критеріями ризику можуть бути такі випадки:
- негативна інформація про клієнта, зокрема якщо цей банк або інший (банки обмінюються подібною інформацією) раніше відмовив у встановленні (підтриманні) ділових відносин;
- за рахунком клієнта-суб`єкта господарювання не сплачено жодних або сплачено в незначному розмірі (у розмірі, що вочевидь не відповідає обсягам проведених фінансових операцій) обов’язкових платежів, які притаманні звичайній госпдіяльності (наприклад, податків до бюджету);
- тривалий час спостерігається невідповідність обсягу дебетових та кредитових фінансових щоденних операцій за рахунком клієнта (незвично швидке проходження коштів через рахунок, тобто незначне сальдо на початок та кінець дня та великі щоденні обороти коштів за рахунком);
- фінансова операція / сукупність пов’язаних між собою фінансових операцій не є характерною / характерними для звичайної діяльності клієнта, а надані пояснення не є аргументованими;
- регулярні перекази коштів з рахунку клієнта-юрособи на особистий(і) рахунок(и) працівника(ів) або осіб, пов’язаних із працівником(ами), і навпаки (крім переказів, пов’язаних із виплатою зарплати, соціальних виплат та інших обов’язкових платежів);
- проведення клієнтом фінансових операцій у великому обсязі з готівкою, що не пов`язані з основним видом діяльності клієнта, та/або проведення значної кількості операцій із використанням карткових рахунків.
Блокування рахунку — право чи обов’язок банку?
Суб’єкт первинного фінансового моніторингу (банк) зобов’язаний відмовитися від установлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнтові у відкритті рахунку (обслуговуванні), зокрема шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмови від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнтові неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для належної перевірки клієнта документів чи відомостей (абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону №361).
Неприйнятно високий ризик — це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий банком відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу (п. 39 ч. 1 ст. 1 Закону №361).
Банк зобов’язаний установити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі (ч. 6 ст. 7 Закону №361):
- неможливості виконувати визначені Законом №361 обов’язки з фінмоніторингу такого клієнта або неможливості мінімізувати виявлені ризики, пов’язані з таким клієнтом або фінансовою операцією певного клієнта;
- наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Суб’єкт первинного фінансового моніторингу (банк) має право витребувати, а клієнт (представник клієнта) зобов’язаний подати інформацію (офіційні документи), необхідну для належної перевірки, а також для виконання банком інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч. 7 ст. 11 Закону №361).
При цьому вичерпного переліку питань, які може ставити банк, немає. Тому він має право запитувати фактично будь-яку інформацію, яку вважає необхідною для перевірки операцій клієнта.
Як бачимо:
- банк повинен припинити фінансові операцій певних своїх клієнтів;
- у таких клієнтів є право поцікавитися, що сталося, і спробувати розблокувати свій рахунок без звернення до суду;
- але банк не зобов’язаний звертатися до клієнта із запитом щодо витребування документів та відомостей для уточнення інформації, підтвердження чи спростування підстав припинення договірних відносин, бо таке звернення є правом, а не обов’язком банку.
Що робити, якщо ваш банківський рахунок заблокували?
У разі блокування рахунку клієнт має проаналізувати ситуацію, за потреби звернутися до відділення банку (якщо він не надіслав запиту), на гарячу лінію банку тощо. Позаяк першочергово треба вияснити причину блокування (фінмоніторинг, дії виконавця тощо).
Якщо дізнатися причину блокування не вдалося (банк не надає пояснень), треба звернутися з письмовим запитом.
Зазвичай у такому разі потрібно підтвердити суть та легальність транзакцій, для цього — надати договори, рахунки-фактури, акти виконаних робіт або приймання-передачі товару, документи, що підтверджують джерело походження коштів тощо. Надаючи пояснення по суті, варто акцентувати на економічній доцільності операцій, які здійснюються за таким рахунком.
Протягом семи днів із моменту блокування банк має ухвалити рішення: розблокувати рахунок або продовжити блокування ще на 30 днів. У цей період клієнт може додатково надати документи та пояснення для розгляду комісією банку щодо заблокованого рахунку, платежу або платіжного доручення. Після закінчення цього строку банк має прийняти остаточне рішення: розблокувати рахунок або відмовити в обслуговуванні надалі (розірвати договір із клієнтом).
Якщо банк розірве договір банківського рахунку або відмовить у здійсненні фінансових операцій тощо з підстав встановлення клієнтові неприйнятно високого ризику, клієнт може оскаржити такі дії до суду. Нині судова практика з цього питання є добре напрацьованою, тож проаналізуймо основні аргументи сторін і суду у таких справах.
Що каже Верховний Суд у таких випадках
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (далі — ВС КГС) від 17.02.2026 у cправі №922/4534/24 (суд визнав дії банку протиправними).
Клієнт звернувся до суду по захист прав, бо 05.12.2024 банк без жодних пояснень відмовив йому у проведенні операцій за двома платіжними інструкціями, внаслідок чого клієнт порушив строки виплати зарплати. 06.12.2024 клієнт отримав від банку запит про надання інформації. Цього самого дня банку було надано відповідь на запит; копію заяви про надання банківських послуг «зарплатний проєкт», укладений з АТ «ОТП Банк»; копію додатка 4 ДФ; копію виписки з особового рахунку АТ «ОТП Банк». Крім того, клієнт сформував нову платіжну інструкцію з призначенням платежу: «перерахування на інший поточний рахунок», яка була виконана банком. Проте клієнт оскаржив протиправні дії банку щодо відмови у проведенні фінансових операцій з виконання платіжних інструкцій від 05.12.2024.
Банк зазначив, що у призначенні платежу спірних платіжних інструкцій містилося загальне формулювання, були незрозумілі характер та мета операції.
Суд надав оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК, серед іншого спірним платіжним інструкціям, які оформлені відповідного до вимог законодавства.
Зокрема, суд урахував, що законодавець у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦКУ закріпив норму, відповідно до якої справедливість, добросовісність та розумність віднесені до загальних засад цивільного законодавства.
Добросовісність — це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (див. постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).
Суд установив, що спірні операції стосувалися виплати зарплати працівникам підприємства (що є стандартною господарською діяльністю). Також суд установив, що банк не зазначив причин відмови від проведення фінансової операції станом на 05.12.2024, яка при цьому 06.12.2024 відпала.
Суд виснував, що банк не здійснив фінансової операції за спірними платіжними інструкціями виходячи лише з формальних підстав, за відсутності доказів, що вони мали ознаки підозрілих у розумінні Закону №361.
Неприйнятно високий ризик було встановлено клієнтові всупереч вимогам законодавства, а також ігноруючи принцип добросовісності. Тож суд визнав відповідні дії банку протиправними і такими, що порушують права клієнта банку на розпорядження власними коштами, що недопустимо.
Постанова ВС КГС від 16.01.2025 у справі №910/18278/23 (суд відмовив клієнтові у визнанні одностороннього правочину щодо розірвання договору банківського обслуговування недійсним).
Клієнт звернувся до суду по захист своїх прав, позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звернені до клієнт-банку 23.05.2023 ним було виявлено, що відкритий у банку рахунок заблоковано. Як наслідок — він не міг вчинити жодних дій із керування власними коштами. При цьому його не було попереджено про блокування або загрозу блокування рахунків. Клієнт звернувся до банку із запитом, навівши перелік запитань для з’ясування обставин, за якими рахунок заблоковано.
Банк зазначив, що він ухвалив рішення про розірвання ділових відносин між сторонами, закриття поточних / депозитних рахунків у зв’язку зі встановленням неприйнятно високого рівня ризику. Як докази, зокрема, наведено досьє з «УouСontrol» щодо клієнта і його контрагента.
Суд зазначив, що з урахуванням норм ст. 1074, 1075 ЦКУ у взаємозв’язку з нормами спеціального законодавства про фінмоніторинг можна дійти висновку, що банки зобов’язані встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин, зокрема:
- щодо неможливості виконувати визначені Законом №361 обов’язки або мінімізувати виявлені ризики, пов’язані з таким клієнтом;
- щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.
У разі встановлення для клієнта (групи клієнтів) неприйнятно високого ризику банк, зокрема у порядку ст. 15 Закону №361, зобов’язаний відмовитися від договірних відносин із таким клієнтом.
Суд дослідив підстави та обґрунтованість установлення банком клієнтові категорії ризику на рівні неприйнятно високого. Зокрема встановлено, що банк вжив посилених заходів належної перевірки та аналізу фінансових операцій клієнта щодо наявності чи відсутності індикаторів підозрілості цих операцій. За результатами цих заходів виявлено обґрунтовані підозри щодо здійснення клієнтом та пов’язаними з ним особами операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, зокрема:
- досліджуючи обіг коштів по поточному рахунку клієнта встановлено, що з дати відкриття рахунку 21.08.2021 до 17.07.2022 наявні операції за два дні (06.07.2022 — 08.07.2022) з перерахування коштів у розмірі 13,5 млн грн;
- ці фінансові операції характеризуються транзитом коштів без економічного змісту та законної мети (кошти надходили з карткового рахунку пов’язаної особи клієнта на поточний рахунок клієнта як позика без ПДВ);
- надалі частину позичених коштів у розмірі 8,4 млн грн з Д-т-рахунку клієнта було перераховано на користь його контрагента, який не є клієнтом банку, з призначенням «оплата згідно з договором купівлі-продажу без ПДВ»;
- при аналізі контрагента банк не встановив сплату податків, виплату зарплати, ведення господарської діяльності за рахунками, відкритими в банку
Отже, суд виснував, що у банку обґрунтовано виникли підозри щодо здійснення клієнтом та пов’язаними з ним особами фінансових операцій із коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів.
Дійшовши висновку, що дії клієнта та його пов’язаних осіб були вчинені фактично з метою легалізації коштів у розмірі 13,5 млн грн, джерело походження яких банку не було відоме та щодо яких банк не міг перевірити сплату податків до бюджету, банк обґрунтовано ухвалив рішення про розірвання ділових відносин із клієнтом.
Водночас суд зазначив, що Верховний Суд у постанові від 09.01.2025 у справі №922/1253/23, у постанові від 20.01.2022 у справі №910/18504/20 вказав на те, що право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав установлення клієнтові неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику:
- є не абсолютним, а умовним, тобто таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнтові неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки;
- не є необмеженим, тобто судам треба в кожному випадку, враховуючи встановлені обставини справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнтові такої категорії ризику.
Постанова ВС КГС від 20.11.2024 у cправі №910/11103/23 (суд відмовив клієнтові у визнанні одностороннього правочину щодо розірвання договору банківського обслуговування недійсним).
ФОП-клієнт банку звернувся до суду з позовом про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого банком, про відмову від підтримання ділових відносин / відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин / розірвання всіх договорів банківського обслуговування, за якими клієнту було відкрито рахунки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, клієнт зазначив, що 13.01.2023 отримав смс-повідомлення від банку щодо відмови від підтримання ділових відносин із ним без будь-яких пояснень обставин, причин та конкретних обґрунтувань такої відмови.
Під час телефонної розмови з представником банку клієнтові стало відомо, що підставою для ухвалення згаданого рішення стали фінансові надходження від третіх осіб, що пов’язані з підприємницькою діяльністю ФОПа, на карткові рахунки, що були відкриті ним як фізособою для особистого (некомерційного) використання.
Банк зазначив, що, здійснивши належну перевірку поведінки клієнта та виявивши підозрілу діяльність (використання рахунків фізособи для провадження підприємницької діяльності, отримання коштів у вигляді переказів від різних фізосіб, економічна та законна мета яких не є зрозумілою та прозорою), керуючись спеціальним Законом №361, виконав обов’язок суб’єкта фінансового моніторингу та встановив клієнтові неприйнятно високий ризик ділових відносин і, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин із ним для уникнення ризиків використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Суд врахував, що ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.
Банк має документувати процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, аби бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), ухвалені банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень. Критерії ризиків банк визначає самостійно.
Також суд урахував, що згідно з приписами ст. 50 ЦКУ ФОП — це лише правовий статус, через який фізособа реалізує своє право на провадження підприємницької діяльності за умови її держреєстрації. Тобто правовий статус підприємця для фізособи — це виключно реалізація додаткових прав та обов’язків, які накладаються цим статусом, а отже, впливу на результати фінмоніторингу у спірних правовідносинах такий статус не має.
Суд установив, що ФОП отримував численні перекази від фізосіб без зрозумілого економічного змісту; підприємницькі операції проводилися через особисті рахунки, що заборонено; операції виглядали нетиповими та потенційно ризиковими.
Тож, на думку суду, використання особистих рахунків для підприємницької діяльності та проведення фіноперацій без очевидної економічної мети є достатніми підставами для встановлення клієнтові неприйнятно високого ризику ділових відносин та припинення його обслуговування і закриття рахунків відповідно до ст. 15 Закону №361.
Висновки
1. Суди не втручаються у рішення банку, якщо воно ухвалене в межах законодавства про фін моніторинг.
2. Суд має з’ясувати обставин наявності рішення банку про встановлення клієнтові неприйнятно високого рівня ризику, його повноти, вмотивованості та відповідності встановленій процедурі ухвалення.
3. Банки мають довести факти вчинення клієнтами фінансових операцій, які містять ознаки провадження ризикової діяльності.
4. Банк має право відмовитися від ділових відносин із клієнтом з підстав встановлення йому неприйнятно високого ризику.
5. Банк наділений правом, але не обов’язком витребувати у клієнта інформацію, необхідну для належної перевірки.
6. Банк уповноважений самостійно у внутрішніх документах визначати критерії ризиків, види необхідних заходів та обсяг додаткової інформації для вжиття заходів належної перевірки, а також порядок дій стосовно відмови банку від установлення (підтримання) ділових відносин, вимоги до рішення про розірвання ділових відносин.