Витрати на суму 3% річних та інфляційних втрат, визначені мировою угодою, треба визнати у складі інших операційних витрат у повному обсязі на дату затвердження мирової угоди, а не частинами відповідно до графіка погашення. Це випливає з ключового принципу бухобліку — принципу нарахування.
Принцип нарахування та визнання зобов’язань
Основним нормативним актом, що регулює визнання витрат, є НП(С)БО 16. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені, або, якщо їх неможливо прямо пов’язати з доходом, вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (пп. 7 НП(С)БО 16).
Мирова угода, затверджена судом, є юридичним фактом, що підтверджує та фіксує зобов’язання боржника сплатити кредиторові визначену суму, включаючи 3% річних та інфляційні втрати. На дату підписання угоди у підприємства виникає зобов’язання, яке відповідає критеріям визнання, встановленим у НП(С)БО 11 «Зобов’язання»:
— його оцінка може бути достовірно визначена;
— є ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок його погашення.
Таким чином, на дату затвердження мирової угоди підприємство має відобразити в обліку всю суму визнаного боргу, включаючи 3% річних та інфляційні втрати, як зобов’язання. Одночасно з визнанням зобов’язання визнаються і витрати (п. 6 НП(С)БО 16).
Відображення у бухобліку
Суми визнаних за мировою угодою 3% річних та інфляційних втрат треба класифікувати як інші операційні витрати та відображати на субрахунку 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки». На дату затвердження мирової угоди роблять бухгалтерський запис:
— Д-т 948 К-т 685 — на повну суму нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.
Подальші щомісячні платежі згідно з графіком, встановленим мировою угодою, відображатимуть як погашення цього раніше визнаного зобов’язання, а не як нові витрати періоду:
— Д-т 685 К-т 311 — на суму щомісячного платежу.
Аналогічний підхід застосовується і для кредитора, який визнає дохід від отриманих штрафних санкцій та інших компенсацій на дату набрання чинності рішенням суду або підписання мирової угоди, а не в міру отримання коштів. Це підтверджує симетричність відображення операції в обох сторін.
Висновки: витрати, що виникають на підставі мирової угоди (3% річних, інфляційні втрати), мають бути визнані у бухобліку боржника в повному обсязі в тому звітному періоді, в якому угоду було укладено та затверджено. Графік погашення заборгованості, передбачений мировою угодою, впливає лише на порядок та строки розрахунків (рух коштів), але не на момент визнання витрат.