Норма пп. 255.5.6 ПКУ не застосовується
Підприємство є первинним водокористувачем, бо видобуває воду зі свердловини та передає її вторинним водокористувачам (покупцям) (пп. 255.1 ПКУ).
Ключовим у запитанні є тлумачення пп. 255.5.6 ПКУ, який установлює ставку «за воду, що входить виключно до складу напоїв».
Прив’язка до цільового використання: ця норма прямо пов’язує застосування спеціальної ставки з кінцевим використанням води — включенням до складу напою.
Хто визначає обсяг: обсяг води, що входить до складу напоїв, самостійно обчислюють водокористувачі, які виробляють ці напої, на підставі технологічних даних, рецептур, регламентів тощо (цей висновок випливає з консультацій податкової служби, наприклад, у відповіді ДПС на запитання в «ЗІР» (118.05): «Як визначається обсяг води, який входить до складу напоїв (у т. ч. безалкогольних, алкогольних, пива тощо), при розрахунку рентної плати за спеціальне використання води?»).
Позаяк компанія лише видобуває та продає воду як сировину, на наш погляд, неможливо визначити, яка частина цієї води увійде до складу напоїв у покупця. Відповідальність за застосування ставки з пп. 255.5.6 ПКУ лежить на виробникові напоїв.
Ваш обов’язок — сплачувати рентну плату за спеціальне використання води за ставками, встановленими для підземних вод у вашому регіоні згідно з пп. 255.5.2 ПКУ.
Можлива альтернативна думка
Незважаючи на вищезазначену логіку, є ризик фіскального підходу з боку контролюючих органів. Ймовірно, що податкова служба наполягатиме на тому, що первинний водокористувач (видобувне підприємство) повинен з’ясовувати у покупців цільове призначення води і, якщо вона купується для виробництва напоїв, застосовувати підвищену ставку ренти згідно з пп. 255.5.6 ПКУ до всього обсягу реалізованої води.
Наприклад, в ІПК ДФСУ від 05.07.2019 №3121/6/99-99-12-02-03-15/ІПК читаємо: «…У разі визначення істотною умовою кондиції на видобуту корисну копалину видобування мінеральної сировини для забезпечення промислового розливу природної столової води, як різновиду напоїв, для забезпечення такої істотної умови текст договору про постачання води між товариством та водокористувачем, який, власне, й здійснює промисловий розлив природної столової води, має містити відповідну вимогу щодо цільового використання, що є підставою застосування товариством ставок плати за воду, що входить виключно до складу напоїв, визначених пп. 255.5.6 ПКУ».
Така позиція є спірною, бо ПКУ не містить механізму, який би зобов’язував продавця сировини контролювати її подальше використання покупцем.
Для мінімізації ризиків донарахування податкових зобов’язань рекомендується отримати індивідуальну податкову консультацію у ДПСУ щодо цієї конкретної ситуації. Це допоможе убезпечити підприємство від неправомірних вимог у майбутньому.
Висновки
Норма пп. 255.5.6 ПКУ не застосовується до первинного водокористувача. Підприємство, що видобуває мінеральну воду і продає її вторинним споживачам, не зобов’язане нараховувати рентну плату за підвищеною ставкою, бо не визначає кінцеве використання води (включення до складу напоїв).
Ризик фіскального підходу: податкова служба може вимагати від первинного водокористувача застосовувати підвищену ставку, якщо вода продається для напоїв, тому рекомендується отримати індивідуальну податкову консультацію для мінімізації ризиків.