Визначення того, як рахувати штатну кількість працівників, ми знаходимо в Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженій наказом Держкомстату від 28.09.2005 №286 (далі — Інструкція №286).
Для оцінки зайнятості на мікрорівні (підприємство) використовують показник загальної кількості працівників, який, крім штатних працівників, включає кількість зовнішніх сумісників та працівників за цивільно-правовими договорами (п. 1.8 Інструкції №286). З чого можна зробити висновок, що штатні працівники підприємства — це всі його працівники за мінусом зовнішніх сумісників і тих, хто працює за договорами ЦПХ. Підтверджує це і п. 2.1 Інструкції №286: до облікової кількості штатних працівників включаються всі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
Для виконання робіт на певний строк можна найняти фізосіб і за цивільно-правовим договором. Якщо це саме роботи, то це буде договір підряду (ст. 837 ЦКУ), а якщо це все ж таки послуги, то це буде договір про надання послуг (ст. 901 ЦКУ). І фізособи, найняті за такими договорами, не є штатними працівниками підприємства. Звісно, договори ЦПХ мають строк їхньої дії (він зазначений у тексті договору). Проте, як правило, коли йдеться про строкові договори на виконання робіт, то маються на увазі строкові трудові договори (ст. 23 КЗпП). Але попри те, чи безстроковий це договір, чи строковий, якщо працівник укладає з роботодавцем трудовий договір і це основне місце роботи, він потрапляє до складу штатних працівників.
Отже, працівник, який прийнятий на основне місце роботи за строковим трудовим договором (не за договором ЦПХ!), включається до штатної кількості працівників підприємства так само, як і працівник, прийнятий за безстроковим трудовим договором.