Яка заборгованість підлягає дисконтуванню?
Довгострокові зобов’язання відображають у балансі за їх теперішньою вартістю (п. 9 НП(С)БО 11).
Теперішня вартість — дисконтована сума майбутніх платежів (за мінусом суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов’язання у процесі звичайної діяльності підприємства (п. 4 НП(С)БО 11).
Поточні зобов’язання відображають у балансі за сумою погашення (п. 11 НП(С)БО 11).
Тобто дисконтують тільки довгострокову заборгованість.
Чи є заборгованість у цій ситуації довгостроковою?
Дивимося норми п. 4 НП(С)БО 11:
— поточні зобов’язання — зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або мають бути погашені протягом дванадцяти місяців починаючи з дати балансу;
— довгострокові зобов’язання — всі зобов’язання, які не є поточними зобов’язаннями.
Тож, якщо починаючи з дати балансу строк позики понад 12 місяців, така позика є довгостроковою, в іншому випадку вона короткострокова.
Наприклад, уклали договір позики у листопаді 2019 року з терміном погашення у листопаді 2020 року.
З дати балансу, 31.12.2019, до погашення цієї позики менше 12 місяців, зокрема 11 місяців. Тому на дату балансу 31.12.2019 заборгованість є поточною.
Нехай у листопаді 2020 року позика не була погашена і згідно з додатковою угодою строк її погашення подовжено до листопада 2021 року. З дати балансу, 31.12.2020, до погашення цієї позики знову менше 12 місяців. Тому і на дату балансу 31.12.2020 заборгованість знову є поточною. І так щороку строк позики подовжується, і на кожну дату балансу заборгованість є поточною, а не довгостроковою.
Податкова служба може бути іншої думки
Наприклад, дивимося постанову третього апеляційного адмінсуду від 24.09.2020 у справі №160/6107/19.
Суд розглядав ситуацію, подібну до нашої. Підприємство щороку подовжувало строк дії договору поворотної фіндопомоги і не дисконтувало заборгованість, бо на кожну дату балансу така заборгованість була поточною.
Але податкова служба з цим не погодилася, адже «…вказані зобов’язання є довгостроковими через пролонгацію кожного року строків їх повернення на підставі додаткових угод до договорів про надання фінансової допомоги…».
Під час перевірки податкова служба провела дисконтування, взявши весь строк договору, з урахуванням пролонгації, і збільшила дохід на суму дисконту в період отримання позики, донарахувала податок, штрафи.
Підприємство не погодилося з таким донарахуванням, подало до суду. У підсумку суд став на бік податкової служби. Тобто суд визнав, що в цій ситуації договір за своєю суттю був довгостроковий, а отже, заборгованість підлягала дисконтуванню.
Ми з таким рішенням суду не погоджуємося. Адже у період укладення договору заборгованість за договором була поточною, тож підстав для дисконтування не було. І далі внаслідок пролонгації ще на один рік на момент такої пролонгації заборгованість була поточною, тож і не потрібно було дисконтувати.
Причому в момент укладення договору, позаяк він був укладений на один рік, навіть технічно неможливо було провести дисконтування, адже на той момент не було відомо, яким буде загальний строк договору після всіх його майбутніх пролонгацій. До того ж бухгалтерське законодавство не передбачає зміни правил обліку заборгованості внаслідок внесення змін до умов договору.
Але позаяк маємо судовий прецедент, підприємству потрібно бути готовим до такого розвитку подій та обстоювання власної правоти.
Насамкінець нагадаємо, що одним із принципів бухобліку є превалювання сутності над формою, коли операції обліковують відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (ст. 4 Закону про бухоблік). Тому якщо вже на дату укладення або першої пролонгації договору сторони точно знають, що протягом року з дати балансу кредитор не вимагатиме погашення заборгованості, то таку заборгованість слід вважати довгостроковою, а в договорі прописати реальний термін погашення заборгованості, при настанні якого кредитор справді вимагатиме погашення заборгованості, і якщо вона не буде тоді погашена, то вважатиметься простроченою.
