Договір добровільного медичного страхування — це договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, пов’язаного з хворобою застрахованої особи або нещасним випадком (пп. 14.1.52-1 ПКУ).
Саме пп. «в» пп. 164.2.16 ПКУ звільняє від оподаткування ПДФО сплачені внески роботодавцем-резидентом за свій кошт, зокрема за договорами добровільного медичного страхування у межах 30% нарахованої заробітної плати такому працівникові.
І тільки сума перевищення зазначеної межі є оподатковуваним доходом у негрошовій формі (адже працівник отримує не кошти, а страховий поліс). При оподаткуванні ПДФО доходів у негрошовій формі на суму страхового внеску потрібно застосувати натуральний коефіцієнт (для ставки ПДФО 18% — 1,219512), адже під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт (п. 164.5 ПКУ).
Крім того, цей дохід буде об’єктом оподаткування ВЗ (без натурального коефіцієнта) за ставкою 1,5% (пп. 1.2, 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ).
Прямої норми щодо штрафу за порушення пп. «в» пп. 164.2.16 ПКУ в частині незастосування неоподатковуваної 30% межі не передбачено чинним законодавством. З погляду оподаткування відбувається переплата податку, а не недоплата.
Проте ми схильні вважати, що під час перевірки Держпраці може визнати порушення прав працівника в частині виплати йому зарплати у неповному обсязі через неправомірне утримання ПДФО та накласти штраф на роботодавця за абз. 3 ст. 265 КЗпП — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення. Тому краще все-таки дотримуватися всіх норм ПКУ при утриманні ПДФО та ВЗ.
У додатку 4ДФ єдиної звітності з ПДФО, ВЗ та ЄСВ суми сплачених роботодавцем внесків на ДМС, незалежно від застосування пільги, відображають за ознакою доходу «125».