На нашу «гарячу лінію» доволі часто надходять дзвінки з питань утримання аліментів, у т. ч. на момент звільнення або у разі виплати заборгованості із заробітної плати за судовими рішеннями. Маємо цікавий приклад зі судової практики — постанову ВС від 28.03.2019 р. №653/3230/14-ц.
Закон — про дії підприємства, яке отримало постанову держвиконавця
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України від 02.06.2016 р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі — Закон про виконавче провадження), підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи — підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, — до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи — підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Відповідно до ч. 6 ст. 71 Закону про виконавче провадження, у разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи — підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.
Зверніть увагу!
У коментованій судовій справі бралися до уваги норми попереднього Закону — від 21.04.99 р. №606-XIV «Про виконавче провадження», проте на сьогодні аналогічні норми прописано й у чинному Законі про виконавче провадження.
Якщо стягнути аліменти у зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа — підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість зі сплати аліментів.
За приписами ч. 2 ст. 69 Закону про виконавче провадження у разі припинення перерахування коштів стягувачу підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи — підприємці не пізніш як у триденний строк повідомляють виконавцю про причину припинення виплат та зазначають нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме.
Загалом ніби все зрозуміло. Але річ у тім, що у коментованій справі спір виник через те, що під час звільнення працівникові сплатили не всі кошти, які належали до виплати. Працівник, звернувшись до суду, отримав позитивні для себе рішення про стягнення заборгованості щодо зарплати з підприємства. При цьому, виплачуючи суму заборгованості, жодних аліментів підприємство, звичайно ж, не утримало та до виконавчої служби не перерахувало.
На думку працівника, виконавча служба мала би проконтролювати цю виплату аліментів, і він поскаржився на бездіяльність державного виконавця до суду.
Але чи насправді державний виконавець мав це зробити? А може, це обов'язок підприємства — стягнути суму аліментів при виплаті заборгованості із зарплати за судовим рішенням?
Аліменти та заборгованість підприємства із зарплати
У випадку, що розглядається, маємо дві різні ситуації: в одній стягуються аліменти як періодичні платежі щомісяця із заробітної плати, інших доходів, які виплачуються роботодавцем. В іншій — одноразова виплата заборгованості за рішенням суду.
Таким чином, маємо різні судові рішення та різні виконавчі провадження.
За приписами ч. 3 ст. 68 Закону про виконавче провадження, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі — підприємцю, які виплачують боржнику заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Отже, у разі стягнення заборгованості із зарплати за судовим рішенням підприємство під час виплати цієї суми не утримує аліментів. Адже при звільненні працівника воно надіслало державному виконавцю повідомлення, де зазначається про припинення стягнення та причину (звільнення), а також інформація про нове місце роботи, якщо таке відоме.
Тому якщо те саме підприємство виконує судове рішення про виплату заборгованості із зарплати, то воно сплачує всю присуджену суму без утримання сум аліментів. Адже на момент такої виплати колишній працівник вже не працює на цьому підприємстві.
Якщо ж ми говоримо про виконання постанови державного виконавця про стягнення аліментів, то факт звільнення та отримання державним виконавцем повідомлення вказує на такі дії такого виконавця: постанова про стягнення сум аліментів надсилається вже новому працедавцю і відповідне стягнення здійснюється вже за новим місцем праці.
Якщо воно невідоме, то про надання інформації державному виконавцю про нове місце роботи має подбати сама фізособа-боржник.
Заборгованість з аліментів у разі зміни місця роботи
Навіть якщо на попередньому місці праці й утворилася заборгованість з аліментів, вона стягуватиметься уже за новим місцем роботи разом із поточними аліментами або з самої фізособи-боржника. Iнакше державним виконавцем нараховуватиметься заборгованість (абз. 2 ч. 6 ст. 71 Закону про виконавче провадження).
Держвиконавець не перевіряє сплачених сум аліментів
Нагадаємо, що у коментованій нами справі контроль за правильністю розрахунку, на думку колишнього працівника підприємства, покладено саме на держвиконавця.
Фактично приписи ч. 3 ст. 18 Закону про виконавче провадження, справді, надають держвиконавцю право проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами — підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників.
ВС з цього приводу дійшов таких висновків: державний виконавець не наділений повноваженнями щодо своєчасності та правильності нарахування підприємством заробітної плати, з якої проводиться відрахування аліментів, а лише контролює правильність відрахувань із нарахованої зарплати боржника та своєчасність і повноту перерахувань коштів у рахунок аліментів на користь стягувача.
Останнє підтверджується щомісячним звітом, який підприємство подає державному виконавцю.
Загалом цей висновок має право на існування і при застосуванні норм чинного Закону про виконавче провадження.
Так, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 71 Закону про виконавче провадження, виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувача і боржника у разі, зокрема, надсилання постанови на підприємство, до установи, організації, до фізичної особи — підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно зарплату, пенсію, стипендію, інші доходи.
Жодних інших прав на проведення перевірки обрахунку стягнутих сум чи перевірки нарахування зарплати, інших доходів такому працівникові Закон про виконавче провадження не передбачає.
Таким чином, правильність обчислення сум аліментів, які відраховує підприємство у свого працівника, та правильність обрахунку зарплати, з якої здійснюється стягнення, не можуть бути підставою для перевірки держвиконавцем ні під час їх стягнення, ні після звільнення працівника. Факт стягнення через суд будь-яких сум зарплати чи інших коштів, які не були виплачені на момент звільнення, не змінює ситуації.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»