Відповіді ДФС на це питання показують, наскільки важливим є правильне формулювання запиту на IПК.
Досвідчені платники податків давно знають: те, яку відповідь отримаєш на свій запит, значною мірою залежить від того, як цей запит буде сформульовано. Чудовою ілюстрацією цього принципу є пара IПК ДФСУ щодо застосування РРО при торгівлі через Iнтернет: від 01.04.2019 р. №1368/6/99-99-14-05-01-15/IПК (далі — IПК №1368) та від 10.04.2019 р. №1532/0/99-99-14-05-01-14/IПК (далі — №15321).
1 Див. «ДК» №16-17/2019. IПК №1368 не наводимо, бо всі її положення повторені в IПК №1532.
IПК №1368: РРО потрібен, за винятком банківських переказів
В IПК №1368 податківці посилаються на визначення понять «розрахункова операція»та «місце проведення розрахунків» за ст. 2 Закону про РРО. Крім того, згадано, що пунктом 12 ст. 9 Закону про РРО визначено: РРО та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо). Згадано і відоме положення з преамбули Закону про РРО: що встановлення норм щодо незастосування РРО в інших законах, крім ПКУ, не допускається.
Наступним документом, до якого відсилають податківці, є Закон №675, відомий також як Закон про е-комерцію.
Хоча цей закон не може встановлювати норми щодо незастосування РРО, проте пунктом 3 статті 13 цього закону регламентовано, що продавець, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
I хоча тут сказано про товар, роботу, послугу, проте загалом IПК №1368 стосується продажу через Iнтернет тільки товару — і тому в ній наведено визначення поняття «реалізація товару дистанційним способом» за пп. 14 п. 1 ст. 3 Закону про е-комерцію.
Важливе значення має і згадане в IПК №1368 положення абз. 2 п. 1 ст. 13 Закону про е-комерцію, яке допускає оплату готівкою під час розрахунків у сфері електронної комерції — хоча, звичайно, оплата шляхом переказу коштів є при дистанційних розрахунках природнішою, не виключається й оплата в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Далі податківці звертаються до Положення №705, яке дозволяє, щоб документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів та інші документи, що застосовуються в платіжних системах для платіжних операцій з використанням електронних платіжних засобів, були в паперовій та/або електронній формі. Також Положення №705 дозволяє, щоб під час здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів у сфері електронної комерції та системах дистанційного обслуговування формувався документ в електронній формі за операцією з використанням електронного платіжного засобу — за умови доставки цього документа користувачу.
Як бачимо, ні Закон про е-комерцію, ні тим більше Положення №705 не містять норм, які б регулювали застосування РРО при торгівлі через Iнтернет. Вони й не можуть їх містити, бо це виключна прерогатива Закону про РРО і ПКУ. Чому ж податківці посилаються на ці документи, відповідаючи на запитання про необхідність застосування РРО при торгівлі товарами через Iнтернет? Можливо, щоб завдяки більшому обсягу IПК відповідь виглядала обґрунтованішою.
У кожному разі відповідь, яку податківці надають «враховуючи викладене вище», ніяк не пов'язана ні з нормами Закону про е-комерцію, ні з Положенням №705. I відповідь ця вкрай неприхильна до інтернет-торговців: «У разі якщо споживач, використовуючи мережу Iнтернет, замовив товар і розрахунок за нього було здійснено із застосуванням платіжних карт за допомогою платіжних систем (інтернет-еквайринг) WAYFORPAY, LIQPAY, PORTMONE, FONDY та інших аналогічних, такі операції суб'єктом господарювання (продавцем) здійснюються з обов'язковим застосуванням РРО та видачею споживачу розрахункового документа встановленої форми (чек з РРО)».
Після цієї бочки дьогтю ДФСУ не забуває й про ложку меду: «У разі здійснення розрахунків виключно у безготівковій формі (шляхом переказу коштів із розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок через установу банку) застосування РРО є необов'язковим».
Чи варто казати, що розрахунки «з рахунку на рахунок» в е-комерції є маргінальними порівняно з розрахунками із застосуванням інтернет-еквайрингу?
I ще раз підкреслимо: в IПК №1368 нічого не сказано про послуги — тільки про товар.
IПК №1532: якщо без фізичного контакту, то без РРО
Як відомо, правильно складене запитання — це половина відповіді. У випадку з IПК це має особливе значення.
IПК №1532, по суті, дослівно повторює IПК №1368. Відмінностей три.
По-перше, на початку цієї IПК ДФС цитує запит платника податків. В оригіналі цей запит містив ще й скриншоти електронних квитанцій про оплату за електронні послуги держорганів — їх ДФС копіювати не стала.
По-друге, у висновку говориться не про «товар» (див. цитату з IПК №1368 вище), а про «товар (послугу)».
По-третє, до висновків додалися ще два абзаци. I висновки в цих абзацах не такі категоричні, як в IПК №1368, хоча й так само слабко обґрунтовані.
На що ж звернув увагу платник податків у своєму запиті? На те, що державні органи надають платні послуги через Iнтернет — через сайт Мін'юсту, Кабінет електронних сервісів юстиції, Електронний кабінет ДФСУ — з оплатою через сторонні платіжні системи. При цьому замовник послуг отримує лише електронну квитанцію про оплату, але не чек РРО — ні паперовий, ні електронний, ніякий. Чому так? Невже для державних органів є якісь преференції в застосуванні РРО?
ДФС в IПК №1532 відповіла, не посилаючись на жодну норму законодавства (очевидно, знову «враховуючи викладене вище»), що «також РРО не застосовується у разі надання послуг через мережу Iнтернет за умови оплати за такі послуги за допомогою платіжних систем та відсутності місця здійснення розрахунків (наприклад, отримання послуг або інформації, виконання або доставка яких здійснюється через мережу Iнтернет)».
Єдина норма з «викладеного вище» в цій IПК, що стосується цієї ситуації, — це п. 12 ст. 9 Закону про РРО, ми теж його наводили вище. Але там сказано не це!
Далі ДФС намагається пояснити, що у наведених прикладах запитувач сплатив за послуги, які було «надано... за відсутності місця безпосереднього здійснення розрахунків (без фізичного контакту надавача та отримувача таких послуг). В зв'язку з викладеним, застосування РРО у даному випадку є необов'язковим».
Отже, які висновки? Надавачі послуг через Iнтернет тепер можуть подавати власні запити за наведеним шаблоном і користуватися отриманими IПК. А от інтернет-продавцям товарів це, на жаль, не допоможе — хіба що вони знайдуть аналогічний приклад інтернет-продажу товарів державними органами і вкажуть на це в запиті.
Нормативна база
- Закон про е-комерцію — Закон України від 03.09.2015 р. №675-VIII «Про електронну комерцію».
- Закон про платіжні системи — Закон України від 05.04.2001 р. №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
- Закон про РРО — Закон України від 06.07.95 р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
- Положення №705 — Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою НБУ від 05.11.2014 р. №705.
Андрій ПОРИТКО, головний редактор