Завдяки інформатизації черги в податкових органах стали рідкістю. Багато бухгалтерів і платників податків мріють, що настане час, коли взагалі не треба буде ходити до податкової. Що ж, усе до того йде.
Предметом нашого сьогоднішнього розгляду є два документи: Порядок №557 (див. «ДК» №40/2017) та Порядок №637 (див. «ДК» №40/2017).
Порядок №557
Цей Порядок ішов до нас дуже довго. Його проект для ознайомлення з'явився на веб-сайті Мінфіну ще 6 лютого. Прийнятий він був 6 червня, в інформаційно-правових базах з'явився близько дати реєстрації в Мін'юсті — 1 серпня, через півтора місяця — 15 вересня — був офіційно опублікований, а набере чинності ще через два місяці — 15 листопада. Отже, маємо час ознайомитися, що він нам несе.
Наказом Мінфіну від 06.06.2017 р. №557, яким затверджено цей Порядок, водночас скасовано наказ ДПАУ від 10.04.2008 р. №233 «Про подання електронної податкової звітності», яким була затверджена Iнструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку (далі — Iнструкція №233). Очевидно, однією з підстав її скасування було саме обмежене коло суб'єктів, на яких поширювалася її дія: згідно з преамбулою Iнструкції, до них належали ДПАУ та її територіальні органи, а також платники податків, які за власним бажанням подають податкові документи в електронному вигляді. Як бачимо, проведення в країні адміністративної реформи ніяк не вплинуло на Iнструкцію №233.
Натомість Порядок №557 визначає основні організаційно-правові засади обміну електронними документами між суб'єктами електронного документообігу. До цих суб'єктів належать автор, підписувач та адресат, які набувають передбачених законодавством та Договором прав і обов'язків у процесі електронного документообігу. Автором (адресатом) можуть бути юрособа, самозайнята особа, фізособа, податковий агент, контролюючий орган , орган державної влади або місцевого самоврядування, які створили електронний документ або, відповідно, яким він адресується. Окремо визначається підписувач — це посадова або уповноважена особа суб'єкта електронного документообігу, яка на законних підставах від свого імені або за дорученням особи, яку представляє, завершує процес створення електронного документа шляхом накладання ЕЦП.
Контролюючі органи
Термін «контролюючі органи» широко вживається у вітчизняному законодавстві, опинився він і в назві Порядку №557. У тексті Порядку №557 цей термін вживається як загальнозрозумілий. Часто трапляється він і в тексті ПКУ починаючи вже з пп. 1.1 (по суті, преамбули Кодексу). Однак, що парадоксально, жоден з чинних нормативно-правових актів не дає визначення цього поняття. Не менш парадоксально, що Закон України від 05.04.2007 р. №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не тільки не дає визначення цього терміна, а й не вживає його.
Тому доводиться розуміти цей термін, керуючись здоровим глуздом. Отже, вважаємо, що контролюючий орган — це орган виконавчої влади, на який законодавством покладено функції контролю у відповідній галузі.
Природно постає запитання: чи означають ці широкі формулювання, що дія Порядку №557, на відміну від Iнструкції №233, поширюватиметься взагалі на весь електронний документообіг між юрособами і фізособами, з одного боку, та державними органами, з іншого? Гадаємо, ні. Адже стаття 19 Конституції зобов'язує органи державної влади, до яких належить і Мінфін, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому Мінфін не може регулювати правила електронного документообігу фізосіб та юросіб з органами, які не входять до його сфери регулювання. А такі розпливчасті формулювання виявилися потрібними, по-перше, саме внаслідок адміністративної реформи, внаслідок якої податкові та митні органи, раніше самостійні, опинилися у сфері регулювання Мінфіну, по-друге, через те, що на ДФСУ покладено обов'язок адміністрування єдиного внеску, який не належить до податків та зборів.
Отже, який вигляд матиме обмін електронними документами з контролюючими органами відповідно до Порядку №557?
Якихось особливих нововведень тут не сталося. Ба більше, договори про визнання електронних документів, чинні на день набрання чинності Порядком №557, продовжать діяти до виникнення підстав для їх припинення. Зауважимо, до речі, що як Iнструкція №233, так і Порядок №557 затверджують примірні договори, а отже, на практиці ці договори мають бути дещо інакшими.
Якщо Iнструкція №233 та старий договір говорили про платника податків, то Порядок №557 та новий договір — про автора (електронних документів).
Новацією є те, що приєднання до договору відбувається шляхом надсилання заяви. Заява про приєднання до договору створюється в електронному вигляді, підписується ЕЦП та надсилається до контролюючого органу. Форма заяви є додатком до договору, який, своєю чергою, є додатком до Порядку №557.
Ще одна зміна в предметі договору — старий договір надає платнику податків можливість, але не зобов'язує його подавати податкові документи в електронному вигляді, якщо інше не передбачено законом. За новим договором автор дістає право, а у визначених законом випадках зобов'язаний подавати до контролюючого органу електронні документи засобами телекомунікаційного зв'язку. По суті, це те саме, просто трохи конкретніше сформульоване.
А ось важлива зміна: з договору зник пункт, який зобов'язував платника податків «при перевірці на вимогу працівника органу ДПС надати надійні засоби ЕЦП для перевірки оригіналів податкових документів в електронному вигляді». На практиці не досить коректне формулювання цього пункту в поєднанні з недостатнім рівнем знань у галузі інформаційної безпеки посадової особи платника податку могло призвести до того, що податківцеві було б надано закритий ключ — тобто, висловлюючись термінами криптографії, приватний ключ міг би бути скомпрометований.
Цікаве рокірування сталося в пункті, що говорить про права платника податку. За старим договором платник податку має право не надсилати податкову звітність до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку у разі її подання в паперовому вигляді. За новим — навпаки, можна не надавати паперовий документ («електронний документ у паперовому вигляді»), якщо його було надіслано в електронному вигляді та прийнято контролюючим органом, про що отримано відповідну квитанцію. Тобто електронній звітності віддається пріоритет.
Обов'язки контролюючого органу за старим і новим договором залишилися ті самі, а от серед прав з'явилося нове: «вимагати від Автора виконання зобов'язань за цим Договором».
Важливою зміною в Порядку №557 є відмова від поняття «спеціалізоване програмне забезпечення», яке використовувалося в Iнструкції №233. Iншими словами, байдуже, в якому саме ПЗ створено електронний документ, головне — щоб його формат відповідав затвердженому стандарту, який має розміщуватися та підтримуватися в актуальному стані на офіційному веб-порталі ДФС. Слід сподіватися, це унеможливить зловживання, коли прийматимуться лише документи, створені в якійсь певній програмі.
Загалом, можна констатувати, що Порядок №557 порівняно з Iнструкцією №233 вносить в електронний документообіг деякий прогрес.
Порядок №637
Про те, що десь невдовзі має появитися цей Порядок, платники податків почали «здогадуватися» ще наприкінці 2016 року, коли Законом №1797 було передбачено внесення до ПКУ нових абзаців «з першого числа місяця, наступного за місяцем впровадження у роботу програмного забезпечення електронного кабінету, але не пізніше 01.01.2018 р.».
I ось він з'явився — і не тільки з'явився, а й, на відміну від Порядку №557, вже встиг набрати чинності з 1 вересня. Щоправда, якщо Порядок №557 має запрацювати 15 вересня, то Порядок №637, найімовірніше, вже аж з 1 січня 2018 року. Адже саме до цієї дати ДФСУ має забезпечити «створення інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний кабінет» на базі існуючого електронного сервісу «Електронний кабінет платника», що функціонує у дослідній експлуатації».
Як бачимо, як і в попередньому випадку, назву розширено — не кабінет платника, а кабінет у загальному розумінні. Щоправда, знову ж як і в попередньому випадку, це не означає, що Електронний кабінет, про який говориться в Порядку №637, використовуватиметься для спілкування з іншими державними органами, крім фіскальних. Чому так, можна лише гадати, у кожному разі, митної іпостасі фіскальних органів це навряд чи стосується, бо, на відміну від ПКУ, МКУ не передбачає використання Електронного кабінету, а з огляду на специфіку митної справи навряд чи аж так він потрібен.
Власне, ідея Електронного кабінету — в тому, що він, як ми говорили на початку, має позбавити платників податків потреби ходити до податкової. Усе спілкування (листування) має йти через Електронний кабінет шляхом обміну електронними документами. Тут можна помітити деяке дублювання правового регулювання Порядку №557 і Порядку №637, однак обидва ці документи існують цілком автономно і ніяк один на один не посилаються.
Електронний кабінет виникає не на порожньому місці — по суті, це переведення в робочий режим «Електронного кабінету платника»1, який досі перебуває в режимі дослідної експлуатації.
Мабуть, платників податків зацікавить, чи це «переведення в робочий режим» на практиці означатиме, що користування Електронним кабінетом буде обов'язковим. Ні, такого обов'язку немає, ба більше, останній пункт Порядку №637 услід за п. 42-1.5 ПКУ прямо передбачає, що користувачі Електронного кабінету в будь-який момент можуть відмовитися від електронної форми взаємодії з контролюючим органом шляхом надіслання повідомлення про це. Але треба сподіватися, що ця «електронна форма взаємодії» буде достатньо зручною, щоб не викликати бажання від неї відмовитися.
Що ж до самого кабінету, то він має бути поділений на дві частини: відкриту (загальнодоступну) та приватну (особистий кабінет).
Без використання ЕЦП усі користувачі мають доступ до відкритої (загальнодоступної) частини Електронного кабінету. Вхід до приватної частини (особистого кабінету) можливий тільки після електронної ідентифікації з використанням ЕЦП.
Користувачем відкритої частини може бути будь-хто, хто має доступ до Iнтернету. До приватної частини мають доступ зареєстровані в кабінеті платники та так само зареєстровані в кабінеті уповноважені посадові особи держорганів.
Відповідно до п. 42-1.5 ПКУ, єдиною підставою для відмови у проходженні ідентифікації платника податків в Електронному кабінеті є недійсність ЕЦП. До речі, варто звернути увагу і на останній абзац п. 49.3 ПКУ, відповідно до якого єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність ЕЦП (за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки). Це щодо питання, чи вся податкова звітність тепер має подаватися через Електронний кабінет. Однак у разі подання звітності в електронній формі майбутній пп. 16.1.14 ПКУ зобов'яже платників податків використовувати Електронний кабінет для листування з контролюючими органами в електронній формі.
Підсумуймо: сам по собі Електронний кабінет, безумовно, є кроком вперед. Але важливо тут і те, наскільки ДФСУ буде готова враховувати скарги та побажання платників податків стосовно його функціонування.
Нормативна база
- Закон №1797 — Закон України від 21.12.2016 р. №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні».
- Порядок №557 — Порядок обміну електронними документами з контролюючими органами, затверджений наказом Мінфіну від 06.06.2017 р. №557.
- Порядок №637 — Порядок функціонування Електронного кабінету, затверджений наказом Мінфіну від 14.07.2017 р. №637.
Андрій ПОРИТКО, заступник головного редактора