Фінансова криза змусила багатьох представників бізнесу переглянути своє ставлення до пошуку покупців, що спричинилося до використання правових конструкцій, які дають можливість спланувати не лише кількість придбаного товару (у т. ч. імпортного), а й обсяг його наступного продажу. У зв'язку з цим набула певного поширення практика укладати попередні договори поставки продукції, товарів. Причому одним із вагомих аргументів на користь такого рішення стала позиція ВСУ — госпдоговори не є первинним документом. Спробуймо з'ясувати це, а особливо — правові наслідки ведення бізнесу в такий спосіб.
Основні ознаки попереднього договору
Ознаки попереднього договору визначено у ч. 1 ст. 635 ЦКУ. Проаналізувавши їх, робимо висновок, що попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет майбутнього (основного) договору, а також інші істотні умови основного договору. Водночас до укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів (ч. 2 ст. 182 ГКУ).
Ознаки попереднього договору:
1) попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором;
2) законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору;
3) істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства;
4) попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі.
Наслідком укладення попереднього договору є лише обов'язок укласти основний договір у встановлений сторонами строк та на вже обумовлених умовах та порядку. Таке зобов'язання припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не запропонує проект такого основного договору другій стороні (ч. 3 ст. 635 ЦКУ).
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 635 ЦКУ).
Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ.
Так, наприклад, у ч. 1 ст. 182 ГКУ зазначено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Утім, на нашу думку, сторони у попередньому договорі можуть відступити від цієї норми, якщо обставини укладення основного договору потребують більше часу (зокрема, це стосується договорів на придбання нерухомості, продукції, яка виготовляється, тощо).
Зважаючи на практику укладання попередніх договорів, наголосимо, що законодавством не встановлено обмежень стосовно того, якому саме договору (про передачу майна, виконання робіт, надання послуг чи поставки товару) може передувати попередній договір. Тому останній може бути використаний для укладення у майбутньому будь-якого виду договору.
Але, на відміну від звичайного господарського договору (того, який буде укладений у майбутньому, — основний договір), зважаючи на попередній договір, сторони не мають права вимагати реального виконання зобов'язання, що випливатиме з основного — передати роботу, послугу, товар чи сплатити кошти за це.
Термін «попередній» щодо договору не означає незавершеності вияву волі сторін (як це може виглядати на перший погляд щодо вислову «попередній договір»), а лише вказує на те, що за договором, який відбувся, має іти інший — основний (конкретніший, детальніший, уточнений тощо) договір.
Отже, слід розрізняти два договори: один (уже укладений) встановлює обов'язок для обох сторін укласти у майбутньому основний, яким сторони і визначатимуть основні господарські зобов'язання одна перед одною. Саме цей господарський основний договір повинен бути укладений на досягнення підприємницької мети.
Щоб попередній договір визнавався укладеним
Є ще одне правило, без якого не можна визнати попередній договір укладеним як договір (дво- або багатосторонній правочин), — у ньому мають міститися всі істотні умови основного договору. Йдеться про предмет, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для цього виду договорів, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Сторони можуть обумовити (узгодити) види забезпечення виконання зобов'язань з попереднього договору, передбаченого у ст. 546 ЦКУ, наприклад попереднім договором оформлюється завдаток при намірі в майбутньому укласти договір купівлі-продажу.
Згодом попередній договір трансформується в основний за взаємною згодою сторін. При цьому слід розуміти: якщо предметом попереднього договору є зобов'язання укласти основний, то за основним — це, скажімо, поставка товару за переліком (специфікацією), виконання робіт чи надання послуг. Відповідно, з укладенням основного попередній втрачає чинність.
Попередній договір втрачає чинність і в разі, якщо сторони в обумовлений строк не укладуть основного договору. Отже, всі домовленості сторін втрачають чинність — при укладенні у майбутньому основного договору поставки контрагентам доведеться домовлятися спочатку. Але багато залежатиме від того, чи до укладення основного договору сторони вчинять певні юридичні дії, чи ні (оплатять товар, здійснять часткову чи повну поставку тощо). У такому разі підприємству важко буде розраховувати на позитивне вирішення спору, в т. ч. й у разі звернення до суду.
Із судової практики
Розглядаючи спір, ВГСУ* установив, що умовами укладеного договору поставки сторони встановили, що:
1) конкретне найменування товару, його марка та вид, інші характерні ознаки, ціна визначаються у додаткових угодах до цього договору, підписаних уповноваженими представниками позивача та відповідача і скріплених їх печатками, або у рахунках-фактурах;
2) поставка товару здійснюється відповідачем у порядку, партіями, в строки та на умовах, погоджених сторонами у додаткових угодах до цього договору;
3) реквізити і адреси вантажоодержувачів товару повідомляються позивачем в заявці, що направляється відповідачу (в тому числі в факсимільному або електронному вигляді).
Тож судом було визнано, що такий договір містить ознаки попереднього.
* Постанова ВГСУ від 16.09.2015 р. у справі №911/840/15, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/51034988.
Поставка товару за попереднім договором — наслідки
Сучасний бізнес, який працює у постійно змінюваних українських умовах, намагається виконувати як письмові, так і усні домовленості.
Чим це може загрожувати, — адже товар поставлено (частково чи у повному, домовленому обсязі), а гроші на рахунок ще не надійшли? Яким чином вимагати оплати за товар?
Відповідь на це запитання має дві складові: товар поставлено в межах строку, який встановлений попереднім договором для укладення основного, або поза межами цього строку.
У першому випадку, по-перше, сторони ще можуть сісти за стіл переговорів та укласти основний договір, по-друге, товар поставляється за оформленими документами. Тож обидві сторони фактично мають докази виконаного зобов'язання за договором поставки, навіть не оформленого письмово.
І тут спрацьовує основний аргумент, який ми наводили на початку статті, — поставка товару з метою бухгалтерського та податкового обліку може бути й без письмово оформленого договору поставки, тим більше якщо вона фактично виконана.
Вимоги до письмової форми правочину
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Адже, на думку ВСУ1, договір не є первинним обліковим документом з метою бухгалтерського обліку. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Тому, на нашу думку, якщо сторони оформили поставку товару, керуючись при цьому оформленням рахунків-фактур, накладних, податкових накладних, інших документів, які свідчать про поставку товару у місці призначення чи шляхом вивезення зі складу постачальника тощо, проблем у жодної зі сторін з боку фіскальних органів не має бути.
А ось якщо поставка відбулася, а оплати немає, — тут уже доведеться вдаватися до приписів Цивільного та Господарського кодексів. Адже відсутність оформленого основного договору поставки має вкрай негативні наслідки для вчиненої «бізнес-благочинності».
Річ у тім, що невиконання сторонами (чи однією із сторін) зобов'язань щодо укладення основного договору має чітко встановлені наслідки: сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 635 ЦКУ, ч. 3 ст. 182 ГКУ).
Знову ж таки, звертаючись до умов попереднього договору та/або закону, слід дотриматися процедури укладення основного договору — надіслати проект основного договору другій стороні (за нашим прикладом — покупцю). І в цьому разі навіть після поставки товару, на нашу думку, постачальник має право надіслати покупцю проект основного договору (у строки, встановлені попереднім договором для укладення основного, — інакше попередній втрачає чинність).
Отже, маємо дві ситуації: перша — коли строк для укладення основного договору минув, попередній договір утратив чинність, друга — коли проект договору надіслано, проте покупець ухиляється від укладання договору поставки.
Для першої ситуації наслідки доволі зрозумілі: оскільки є документи, що підтверджують фактичну поставку товару без вчинення письмового договору, зокрема рахунки-фактури, накладні, податкові накладні, документи, що підтверджують одержання товару та його перевезення тощо, постачальник може звернутися до суду та вимагати стягнути вартість поставленого товару та сплати процентів за користування чужими коштами2 (ст. 692 ЦКУ).
1 Постанова ВСУ від 15.12.2015 р. №21-4266а15.
2 Правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові ВСУ від 30.09.2014 р. у справі №3-121гс.
Для другої ситуації все набагато складніше: постачальник, який фактично добровільно поставив товар покупцю, не має права вимагати через суд укладання основного договору, не має права на стягнення інфляційних за весь час прострочення, а також трьох процентів річних (за приписом ст. 625 ЦКУ).
ЦКУ чітко встановлює наслідки неукладення основного договору — це вимагати через суд відшкодування збитків. Проте суму відшкодування має доводити та сторона, яка їх вимагає.
Увага!
На перший погляд, вищенаведене викликає подив, адже йдеться про поставку товару (тільки без письмового договору та за вже домовленою ціною). При цьому, так само як і в першій ситуації, — є рахунок, оплата, накладна на відвантаження, податкова накладна. Усі необхідні документи, які говорять на користь виконання домовленостей та фактичної поставки товару. Проте якби не було згадки про попередній договір, який на момент поставки є дійсним та у ньому визначено, скажімо, предмет поставки (назва товару), домовлена майбутня ціна поставки, можливо, кількість, то юридичні наслідки були б зрозумілими. Можна звертатися до суду та вимагати оплати за поставлений товар, адже договір є фактично укладеним та підтверджується документами про його виконання. Щоправда, при цьому строк оплати визначатиметься моментом пред'явлення вимоги (ч. 2 ст. 530 ЦКУ).
За наявності укладеного та чинного попереднього договору юридичні наслідки дещо інші. Скажімо, оплата за товар без домовленостей щодо істотних умов поставки не тягне за собою обов'язку поставити товар. Попередній договір не тягне за собою жодних інших наслідків, крім як укласти основний договір.
Водночас такі дії покупця, як прийняття товару за всіма належними документами, матимуть наслідком оплату за нього1.
1 Постанова ВСУ від 06.06.2012 р. у справі №6-46цс12, від 19.08.2014 р. у справі №3-78гс14.
Отже, чи отримає постачальник бажану суму за поставлений товар, — питання відкрите та вирішуватиметься судом у кожному конкретному випадку.
Попередній договір з відкладальною умовою
Це ще одна умова, яка також є поширеною при укладанні попередніх договорів. Договір з відкладальною обставиною — це один з умовних правочинів, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини (зокрема, події, явища, дії третіх осіб), яка може настати або не настати у майбутньому (визначення такого правочину наведене у ч. 1 ст. 212 ЦКУ).
Тому особи, які укладають подібні угоди, повинні обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). За такою угодою на момент її вчинення права та обовязки не виникають, а їх настання відбувається при настанні події, явища або вчинення певної дії третьою особою.
Відкладальну обставину можна характеризувати такими ознаками: її настання має бути об'єктивно можливим; вона не повинна бути неминучою; сторони на момент укладення угоди не повинні (не можуть) знати, настане вона чи ні; вона може настати у майбутньому (хоча така обставина може існувати й на момент укладення угоди, проте сторони не могли про це знати); обставина не може суперечити чинному законодавству.
Розписка як умова прийняття поставки
В окремих випадках сторони замість договору складають розписку про зобов'язання оплатити товар у певній сумі.
Водночас, як ми зазначали вище, у разі якщо розписка видається до настання строку для укладення основного договору поставки, вона не може замінити договору поставки. Така розписка може свідчити лише про те, що постачальник поставив товар, а покупець прийняв його у певній кількості. Утім, слід визнати, що для судового процесу така розписка все ж таки вважатиметься доказом того, що сторони погодили певну суму грошових зобов'язань за вже здійснену повну чи часткову поставку. І суд може оцінювати вчинені обома сторонами дії як з урахуванням умов попереднього договору, так і всіх складених після цього документів, у т. ч. і змісту розписки.
Тож сама розписка може дещо спростити процес доказування збитків постачальника та привести до винесення рішення про стягнення суми оплати, на яку постачальник розраховував, а покупець погодився оплатити*, хоча суд і застосує інші наслідки, визнавши правочин удаваним. Але результату буде досягнуто.
* Постанова ВГСУ від 02.03.2016 р. у справі №911/2091/15, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56394717.
Наприклад, сторони в умовах попереднього договору встановили:
1) до укладення основного договору сплачується аванс (передоплата, завдаток) у сумі 50 відсотків вартості товару, який або йде в рахунок оплати, або має бути повернутий протягом 10 днів з моменту втрати чинності попереднім договором;
2) сторони зобов'язалися протягом 90 днів з дня настання відкладальної обставини, на умовах попереднього договору, укласти основний договір;
3) протягом 15 робочих днів після настання відкладальної обставини одна сторона надсилає другій письмове запрошення укласти договір, в якому має бути зазначено місце, дату і час підписання сторонами договору. Дата підписання основного договору має бути визначена не пізніше останнього дня його укладення;
4) відкладальна обставина — настання в сукупності всіх умов: отримання постачальником сертифікатів на товар, інших документів, що стосуються предмета основного договору, які можуть бути необхідні для оформлення митної декларації (у разі імпортованого товару), тощо.
Чи має право в такому разі покупець вимагати повернення авансу (передоплати), якщо товар вчасно не надійшов на територію України чи затриманий на митниці (поміщений у митний склад через необхідність перевірки прав інтелектуальної власності на товарний знак, зазначений на товарі, тощо) через обставини, які не залежать від постачальника?
Враховуючи все вищенаведене, покупець, який вчасно не отримав проекту основного договору в домовлені попереднім договором строки, цілком законно вважає, що попередній договір утратив чинність, а сплачені кошти постачальник має повернути. Водночас якщо справа дійде до суду, то важливу роль відіграватимуть такі обставини, як, скажімо, чи відомо було постачальнику про порушення ним строків укладення основного договору, чи вчинив він будь-які дії щодо внесення змін до попереднього договору, чи обмінювалися сторони листами, телеграмами, іншими документами, якими повідомлялося про настання обставин, які не залежать від постачальника, тощо?
ВГСУ в одному з рішень1 наголосив, що сторони не позбавлені можливості укласти новий попередній договір після закінчення граничного строку для укладення основного договору.
1 Постанова ВГСУ від 25.03.2016 р. у справі №910/27177/15, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56723586.
На нашу думку, той факт, що товар затриманий через законодавчі чи інші перепони на митниці, не звільняє від обов'язку укласти основний договір поставки товару. Якщо строки затримки товару на митниці впливають на домовленості щодо умов поставки товару за основним договором (товар може втратити якість чи отримати інші недоліки тощо), то сторонам слід подбати про внесення змін до попереднього договору та відстрочити обговорення істотних умов поставки та укладення основного договору поставки. Якщо ж сторони не зможуть дійти домовленостей щодо внесення зазначених змін, то після втрати чинності попереднім договором сторони мають вирішити долю коштів (зокрема, повернути покупцю завдаток, сплатити штрафні санкції тощо).
Отже, загалом заперечувати можливість укладення попередніх договорів щодо всіх видів договірних зобов'язань в умовах сьогодення не можна. Проте перед їх укладенням слід зважити багато нюансів та передбачити їх в умовах попереднього договору. Це дозволить запобігти проблемам у майбутньому та поставити обидві сторони в умови, які б змушували кожну з них виконувати умови попереднього договору (навіть порушуючи їх усними домовленостями).
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»