Ухвала Вищого адміністративного суду України від 04.11.2014 р. К/800/22400/14
Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Суттєво. ВАСУ стверджує, що наявність у покупця належно оформлених ПН не є безумовною підставою формування ПК, якщо не доведено реальність госпоперацій та використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях.
! Платникам ПДВ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О. В.
суддів: Маринчак Н. Є., Муравйова О. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Тех» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 року у справі №826/14080/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Тех» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, установив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Імперія-Тех» (далі за текстом — позивач, ТОВ «Імперія-Тех») звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві (далі за текстом — відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2013 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2013 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ТОВ «Імперія-Тех» відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо такого.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом — КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Імперія-Тех» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податків за наслідками фінансово-господарських правовідносин з ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Проммаст-Стандарт» і ТОВ «ТПК «Техномашпостач» за період з 01.01.2011 року до 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 02.04.2013 року №299/22-8/35917721.
В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 198.1, пп. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: завищено податковий кредит на загальну суму 261495,07 грн, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, завищено суми витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у розмірі 1307475 грн, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в сумі 300719 грн.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №0005702208, яким ТОВ «Імперія-Тех» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 323490,00 грн (за основним платежем — 261495,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями — 61995,00 грн), №0005712208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 300719,00 грн (за основним платежем).
Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції виходячи з такого.
Відповідно до вимог п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України (далі — ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внеску до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
— придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
— придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.
Частиною 1 ст. 9 Закону України №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які для надання їм юридичної сили, крім іншого, повинні бути складені за результатами фактично вчиненої операції, мати всі обов'язкові реквізити, містити відомості про відповідну господарську операцію, її зміст та обсяг, а також бути підписаними уповноваженими особами.
Водночас правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигід виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкового кредиту та які є передумовою їх формування.
Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: 1) фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування; 2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (залежно від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; 3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; 4) наявності ділової мети, розумних економічних причин (причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності).
Отже, недоведеність реальності здійснення юридичною особою господарських операцій свідчить про формальність первинної документації, складеної на їх підставі, що, своєю чергою, позбавляє платника податків права на формування податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ «Імперія-Тех» та ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ТОВ «ТПК «Техномашпостач» було укладено в усній формі договори постачання товарно-матеріальних цінностей.
Проте, на думку колегії суду, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши наявні у справі матеріали, правильно дійшов висновку, що позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ТОВ «ТПК «Техномашпостач» мають реальний характер, оскільки надані позивачем первинні документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції з ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ТОВ «ТПК «Техномашпостач».
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту в разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Колегія суддів доходить висновку, що саме за вищезазначених обставин справи суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є правомірними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі надана правильно.
Своєю чергою, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, немає підстави для її задоволення.
За таких обставин касаційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 року залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214 — 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Тех» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 року — залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 — 238 Кодексу адміністративного судочинства України.