У січні 2013 року директор, він же засновник, власними коштами оплатив товар. В обліку сплачена сума була відображена як заборгованість за розрахунками з підзвітною особою. Протягом 365 днів фірма не змогла погасити цю заборгованість. Чи не розцінить фіскальна служба цю суму як поворотну фінансову допомогу?
За нормою пп. 14.1.257 ПКУ поворотна фінансова допомога — сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
За висновком, наведеним в Узагальнюючій податковій консультації щодо податкового обліку поворотної фінансової допомоги, затвердженій наказом Міндоходів від 01.07.2014 р. №367 (див. «ДК» №28/2014, коментар «ДК»), справді, якщо поворотна фінансова допомога, внесена засновником/учасником (у т. ч. нерезидентом), залишилася неповерненою після закінчення 365 календарних днів з дня її отримання, така допомога підлягає оподаткуванню за загальновстановленими правилами оподаткування такої операції, залежно від статусу її надавача.
Водночас йдеться про повернення коштів працівникові, який витратив власні кошти на господарські потреби, про що складено авансовий звіт. Тож слід говорити не про поворотну фінансову допомогу (кошти), надану підприємству за відповідним договором на поточний рахунок чи до каси підприємства, а про виконання доручення працівником, витрати за яким відшкодовує підприємство1. Причому в цьому разі байдуже, про якого працівника йдеться — керівника чи іншу особу, що працює за трудовим договором.
1 Додатково див. ухвалу ВАСУ від 18.02.2014 р. №К/800/10793/13, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37371142.
Відносини між роботодавцем та працівником, під час яких працівник від імені підприємства за готівку чи із застосуванням платіжної картки закуповує товари (роботи, послуги) з наступним поданням звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, є відносинами представництва (з укладенням відповідного договору чи без нього).
Згідно зі ст. 1007 ЦКУ, довіритель за договором доручення зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, та відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.
Спеціального порядку та строків відшкодування цих коштів законодавство не містить.
Тож, на нашу думку, підприємство зобов'язане відшкодувати працівникові суми, витрачені ним на придбання товарів, робіт, послуг, якщо таке придбання відбулося за дорученням підприємства (або надалі ним схвалено — ми говоримо про звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затверджений підприємством).
Але до таких вимог застосовуватиметься загальний строк позовної давності — три роки. Враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 ЦКУ, цей строк починає спливати після закінчення семиденного строку після пред'явлення працівником вимоги про повернення коштів за поданим ним авансовим звітом.
До речі, Міндоходів у Загальнодоступному інформаційному ресурсі, в підкатегорії 109.14, наголошує, що питання відшкодування витрат, понесених працівником при придбанні товарів для підприємства, та інші питання правомірності використання власних готівкових коштів працівниками підприємства для вирішення виробничих (господарських) питань належать до майнових відносин між суб'єктом господарювання та працівником і регулюються ЦКУ. Нормами ПКУ та Положення №637 зазначені питання не регулюються, не належать вони й до компетенції Державної фіскальної служби.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»