Суб'єкти підприємництва можуть отримувати запаси, роботи або послуги на безоплатній основі. При цьому виникають питання щодо обліку та оподаткування податком на прибуток вартості таких запасів, робіт та послуг1. Розглянемо деякі із них.
Як обліковується безоплатне отримання запасів?
ЦКУ розглядає операцію безоплатної передачі майна як дарування (ч. 1 ст. 717 ЦКУ). Стаття 719 ЦКУ наполягає на письмовій формі договору дарування у більшості випадків (крім предметів особистого користування і побутового призначення). Зауважимо, що згідно зі ст. 208 ЦКУ юрособи зобов'язані всі свої договори укладати у письмовій формі2.
Умови, за яких запаси визнаються активом3, зазначено у п. 5 П(С)БО 9: це перспектива отримання економічних вигід від їх використання та достовірна інформація про їх вартість. Згідно з п. 5 П(С)БО 15, дохід визнається у разі збільшення активу, при якому також відбувається зростання власного капіталу4, за умови, що оцінку доходу може бути достовірно визначено. У разі безоплатного отримання запасів відбувається збільшення активів підприємства-одержувача. А оскільки при цьому не виникають зобов'язання з оплати чи будь-яка інша компенсація вартості таких запасів, то збільшується розмір власного капіталу підприємства. При безоплатному отриманні запасів сума доходу визначається згідно з п. 21 П(С)БО 15, а саме: у сумі їх справедливої вартості. Ця ж справедлива вартість формує і первісну вартість запасів згідно з п. 12 П(С)БО 9, з урахуванням витрат, які підприємству довелося понести у зв'язку з таким отриманням (послуги доставки, доведення запасів до стану, придатного до використання, тощо). Справедливу вартість активу визначено у п. 4 П(С)БО 19: це сума, за яку можна продати актив у звичайних умовах на певну дату. Що розуміти під звичайними умовами, нормативні документи замовчують, тож за додатковою інформацією пропонуємо звернутися до МСФЗ 13, де надано достатньо докладні вказівки, як визначити справедливу вартість активу. Підприємства, які складають фінансову звітність за національними стандартами, можуть скористатися цією інформацією як допоміжною, і тут ми на них не зупинятимемося.
1 Про облік безоплатно отриманих основних засобів «ДК» писав у №9/2013.
2 Докладніше про це «ДК» писав у матеріалі «Спрощена форма договору» у №42/2013.
3 Див. визначення активу у п. 3 НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженому наказом Мінфіну від 07.02.2013 р. №73.
4 За винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства, але розгляд цього питання виходить за межі цієї статті.
У бухгалтерському обліку отримані запаси оприбутковуються на дебет рахунків обліку відповідних їх видів (субрахунки рахунка 20 «Виробничі запаси», рахунок 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети», рахунок 28 «Товари») у кореспонденції з кредитом субрахунку 718 «Дохід від безоплатно отриманих оборотних активів».
У податковому обліку вартість безоплатно отриманих запасів (з метою податкового обліку вони називаються товарами) теж включається до складу доходу платника податку на прибуток згідно з пп. 135.5.4 ПКУ у розмірі, не нижчому за звичайну ціну. При цьому для контрольованих операцій, перелік яких встановлено п. 39.2 ПКУ, звичайна ціна визначається за методами, встановленими п. 39.3 ПКУ. У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, яку встановлено відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайна ціна операції визначається відповідно до ст. 39 ПКУ, але не може бути меншою від мінімальної чи індикативної ціни.
Для решти випадків, згідно з пп. 14.1.71 ПКУ, звичайною ціною вважається ціна, зазначена сторонами у договорі, і, якщо не доведене зворотне, вважається, що звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. ПКУ не зазначає, хто повинен доводити невідповідність звичайної ціни рівню ринкових цін у цьому випадку1, але оскільки це на користь контролюючого органу, то йому часто і доводиться виконувати цю функцію під час перевірок. Проте якщо платник податків розуміє, що таку невідповідність буде легко доведено перевіряльниками, він може самостійно нарахувати дохід виходячи з рівня ринкових цін. Ринкова ціна згідно з пп. 14.1.219 ПКУ — це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власникові за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично і фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також про ціни, що склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах. Майже завжди звичайна ціна у податковому обліку збігається зі справедливою ціною, за якою визнавався дохід у бухгалтерському обліку одержувача.
На нашу думку, «нульова» договірна ціна, за якою передаються запаси в нашому випадку, не відповідає рівню ринкових цін, які застосовуються під час передачі товарів (робіт, послуг) від продавця до покупця. Слова «продавець» і «покупець» свідчать про те, що ринкові ціни визначаються для звичайних умов договорів купівлі-продажу, тобто передачі товарів (робіт, послуг) за плату. Тому «нульова» договірна ціна не може вважатися звичайною і, на наш погляд, така звичайна ціна має визначатися виходячи з ринкової ціни. У ЄБПЗ, підкатегорія 102.06.03 «Чи включається до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг)?», Міндоходів зазначає, що вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні, не нижчому за звичайну ціну, включається до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. Міндоходів, по суті, цитує пп. 135.5.4 ПКУ і не каже про те, як має визначатися звичайна ціна у цьому випадку, але і не зазначає, що дохід у такому разі може дорівнювати нулю.
Проте деякі фахівці вважають, що визначення звичайної ціни, встановлене пп. 14.1.71 ПКУ, не передбачає визначення ринкової ціни для порівняння її зі звичайною ціною, і прирівнює звичайну ціну до договірної, яка дорівнює нулю. Принаймні прямої вимоги і встановленої процедури доведення того, що звичайна ціна відповідає ринковій, ПКУ не містить. Слід мати на увазі, що така лінія поведінки не відповідає погляду Міндоходів і тому спричиняє певні ризики під час податкових перевірок, особливо якщо запаси було отримано безоплатно без укладення відповідного договору, коли про договірні ціни немає і мови.
Таким чином, визнавати дохід від безоплатно отриманих запасів чи ні, вирішувати самому платникові податків. У разі визнання доходу від безоплатно отриманих запасів він відображається у складі інших доходів у рядку 03 декларації з податку на прибуток2 і розшифровується в рядку 03.9 додатка ІВ до декларації. Про право на податкові витрати у зв'язку з безоплатним отриманням запасів докладніше поговоримо далі.
1 У разі здійснення контрольованих операцій обов'язок доведення невідповідності договірної ціни до звичайної ціні покладено на контролюючий орган згідно з пп. 39.1.3 ПКУ.
2 Форму декларації затверджено наказом Міндоходів від 30.12.2013 р. №872.
Як обліковується безоплатне отримання послуг і результатів виконання робіт?
Згідно зі ст. 718 ЦКУ, роботи і послуги не можуть бути предметом договору дарування. Вони можуть бути предметом договорів підряду (глава 61 ЦКУ), надання послуг (глава 63 ЦКУ), перевезення (глава 64 ЦКУ), транспортного експедирування (глава 65 ЦКУ), зберігання (глава 66 ЦКУ) тощо. Безоплатне виконання робіт не передбачене ЦКУ (див. статті 837 і 843 ЦКУ). Щодо послуг норма ч. 1 ст. 903 ЦКУ допускає можливість одержувача послуг не оплачувати їх, якщо плату у договорі не передбачено. Також, згідно з ч. 1 ст. 916, перевезення може бути безкоштовним лише тоді, коли це встановлено законом чи іншими нормативно-правовими актами. Аналогічною є ситуація і з транспортним експедируванням — плата не стягується, лише якщо це встановлено законом. Якщо плату за перевезення вантажу, пасажирів, а також за експедиторські послуги не встановлено, стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916, ч. 1 ст. 931 ЦКУ). А от послуги зберігання можуть надаватися безоплатно згідно з ч. 4 ст. 946 ЦКУ.
Щоб відповісти на запитання про те, чи виникає дохід у разі безоплатного отримання послуг (результатів робіт), потрібно визначити, чи відбувається збільшення активів підприємства внаслідок такого отримання і чи можна достовірно оцінити дохід від отримання таких послуг (результатів робіт)?
Безоплатне отримання послуг. Оскільки отримані послуги споживаються у момент їх надання (крім випадків, коли вони призначені для створення оборотних і необоротних активів. У цих випадках вони обліковуються так само, як і безоплатно отримані результати робіт, про що — далі), то безоплатне отримання послуг не збільшує кількість активів підприємства. Нагадаємо, що згідно зі ст. 1 Закону про бухоблік активи — це ресурси, контрольовані підприємством внаслідок минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигід у майбутньому. Що таке «ресурси», законодавство не визначає, тож звернімося до Словника української мови1. Ресурси — це запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби. Але створити запас зі вже отриманих і спожитих послуг неможливо. Отже, на нашу думку, отримані та одразу спожиті послуги не є активами підприємства, і дохід у нього не виникає, оскільки ця операція не відповідає ознакам, зазначеним у п. 5 П(С)БО 15.
1 Словник української мови / в 11-ти томах // Київ: «Наукова думка», 1970 — 1980. — Т. 8, 1977. — С. 515.
Є й альтернативна думка, яка полягає в тому, що дохід виникає у будь-якому випадку, оскільки отримання послуг сприяє збільшенню економічних вигід підприємства у майбутньому. Наприклад, підприємству були безоплатно надані юридичні послуги, і воно виграло судовий процес або уклало вигідний контракт. Важко не погодитися з тим, що вигода підприємства від таких послуг має місце, тільки конкретний актив при цьому не створюється. Через це їх не можна вважати доходами в розумінні п. 5 П(С)БО 15.
Якщо все ж таки погодитися з тим, що справедлива вартість безоплатно отриманих послуг — це дохід підприємства, виникає проблема складання бухгалтерських проведень для нарахування такого доходу. Очевидно, що рахунок 718 «Дохід від безоплатно отриманих оборотних активів» у цьому випадку не можна застосувати, бо вартість таких послуг не є оборотним активом підприємства. Тому найбільш слушним для нарахування такого доходу є субрахунок 719 «Інші доходи від операційної діяльності». Рахунок дебету підібрати складно, оскільки всі рахунки для обліку активів (10, 11, 20, 22, 23 тощо) для цього не підходять (адже немає факту збільшення кількості активів). Зазвичай вартість послуг відразу ж списується до складу витрат підприємства, але рахунки обліку витрат не кореспондують з рахунками обліку доходів згідно з Інструкцією №291. Залишається лише робити «технічне» проведення у кореспонденції з дебетом рахунка обліку розрахунків, наприклад 377 «Розрахунки з іншими дебіторами», а потім списувати вартість безоплатно отриманих послуг до складу витрат проведенням Д-т 92, 93, 94, 97 К-т 377. Проте ми не підтримуємо цей погляд, оскільки такий підхід штучно завищує суму доходів і витрат підприємства при нульовому фінансовому результаті.
Безоплатне отримання результатів робіт. Роботи відрізняються від послуг тим, що мають результат — матеріальний або нематеріальний. Внаслідок безоплатного отримання результатів робіт збільшується вартість активів підприємства. У цьому випадку слід визнавати дохід у бухобліку згідно з п. 5 П(С)БО 15.
Наприклад, засновник підприємства профінансував капітальний ремонт цеху, що призведе до збільшення його вартості і до збільшення обсягу продукції, що виробляється. Вартість ремонту підтверджено первинними документами (накладними, актами виконаних робіт тощо). Для підприємства такий ремонт буде безоплатно отриманими роботами, вартість яких визнається доходом, оскільки відбулося збільшення активів (збільшення вартості будівлі), і суму доходу достовірно визначено, оскільки вартість ремонту відображено у первинних документах. У бухобліку дохід від безоплатно отриманих результатів робіт відображається збільшенням активів за дебетом рахунків 15 «Капітальні інвестиції», 23 «Виробництво» або 91 «Загальновиробничі витрати» і збільшенням доходу за кредитом субрахунку 718. Потім вартість таких активів списується на рахунки 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи» або на 26 «Готова продукція», 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва».
Податковий облік доходів у вигляді вартості безоплатно отриманих робіт і послуг ведеться згідно з пп. 135.5.4 ПКУ: їх вартість, визначена на рівні, не нижчому за звичайну ціну, включається до складу інших податкових доходів. Визначення звичайної ціни і відображення таких доходів у декларації з податку на прибуток відбувається так само, як і в випадку з безоплатним отриманням товарів (див. вище). Права на податкові витрати щодо цих робіт і послуг у платника податків немає (за винятком, можливо, результатів робіт, вартість яких входить до собівартості готової продукції або реалізованих товарів, про що — нижче).
Чи враховується вартість безоплатно отриманих товарів при формуванні собівартості реалізованих товарів під час їх подальшої реалізації?
Розглянемо облік списання товарів, реалізованих у межах операційної і господарської діяльності підприємства. Оскільки при оприбуткуванні безоплатно отриманих товарів підприємство визнало факт збільшення активів і визнало дохід, то при списанні таких активів слід визнати витрати, оскільки згідно з п. 5 П(С)БО 16 витрати відображаються одночасно зі зменшенням активів. Безоплатно отримані товари оцінюються при списанні за одним із методів оцінки згідно з п. 16 П(С)БО 9, як і будь-які інші товари, що складають активи підприємства. І це слушно, оскільки далеко не завжди можна ідентифікувати із загального обсягу товарів, які має підприємство, саме ті одиниці, які було отримано безоплатно. Списання проданого товару відображається за дебетом субрахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів» і кредитом рахунка 28 «Товари». Внаслідок цього загальний прибуток підприємства від операцій з безоплатно отриманим товаром складатиметься зі справедливої вартості товару, врахованої у момент його визнання активом, і прибутку від його продажу, якщо собівартість товару при списанні виявилася меншою від доходу від його реалізації.
Проте у податковому обліку є проблеми обліку списання безоплатно отриманих товарів. Згідно з п. 138.6 ПКУ, собівартість придбаних і реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку і доведення до стану, придатного для продажу. Чи підпадають безоплатно отримані товари під визначення придбаних? У ПКУ немає прямої відповіді на це запитання. Але виходячи з пп. 135.5.4 ПКУ, безоплатно отримані товари оцінено за звичайною ціною, за умови, що було визнано дохід при їх отриманні у податковому обліку. Отже, було б логічним включити їх вартість до складу витрат при списанні.
Зауважимо, що витрати на сплату мита, на доставку, страхування, доведення до стану, придатного для продажу тощо, пов'язані з безоплатно отриманими товарами, враховуються у загальному порядку (формують собівартість таких товарів).
Також, як ми вже з'ясували вище, платник податку на прибуток несе витрати у вигляді зменшення кількості активів. Згідно з пп. 14.1.27 ПКУ витрати — це «сума будь-яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються для ведення господарської діяльності платника податків, внаслідок яких відбувається зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів …, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу». На нашу думку, операція зі списання безоплатно отриманих товарів повністю відповідає цьому визначенню: це витрати у матеріальній формі, що здійснюються у межах господарської діяльності, внаслідок якої відбувається зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів — товарів. Оскільки ми не знаходимо у ПКУ жодної прямої заборони на відображення вартості безоплатно отриманих товарів у податковому обліку, ми можемо застосовувати пп. 138.12.2 ПКУ, що дозволяє включати до складу витрат усе, що не знайшло відображення в інших статтях податкових витрат. Вартість безоплатно отриманого товару в бухобліку при його списанні визначено за одним із методів згідно з п. 16 П(С)БО 9. Отже, можна говорити про те, що цю саму вартість може бути відображено й у складі витрат у податковому обліку згідно з п. 140.4 ПКУ. Що ж до документального підтвердження списання товарів у зв'язку з їх реалізацією з метою п. 138.2 ПКУ (витрати має бути підтверджено первинними документами), то ця операція підтверджується товарними звітами при продажу уроздріб або витратними накладними при гуртових продажах, на підставі яких списуються продані товари, у тому числі й отримані безоплатно. Таким чином, ми не бачимо підстав для заборони включення собівартості проданих товарів (безоплатно отриманих) до складу податкових витрат.
Проте Міндоходів не погоджується з ідеєю визнання витрат при списанні безоплатно отриманих товарів. У ЄБПЗ, підкатегорія 102.07.03, у відповіді на запитання «Чи враховується при формуванні собівартості реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) вартість безоплатно отриманих товарів (сировини та матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги)?» Міндоходів посилається на ті самі норми ПКУ: пункт 138.6 про собівартість, визначення витрат у підпункті 14.1.27, і зазначає про необхідність наявності первинних документів згідно з п. 138.2. Але при цьому воно доходить протилежного висновку і стверджує, що права на витрати у цьому випадку немає. Конкретних аргументів, що підтверджують цей висновок, Міндоходів не надає. Якщо стати на бік Міндоходів, то у податковому обліку визнається дохід при оприбуткуванні безоплатно отриманих товарів у розмірі його звичайної ціни; визнається дохід при реалізації цього товару у розмірі виручки від реалізації, і при цьому витрати не визнаються. Крім того, підприємству потрібно буде вести окремий податковий облік товару, який було безоплатно отримано і потім реалізовано, а це не завжди можливо, оскільки часто такі товари зберігаються разом з такими ж товарами, але придбаними за плату.
Приклад СГД торгує цукром і має раніше придбаний товарний запас на початок звітного періоду у розмірі 4 т загальною собівартістю 32000 грн. У звітному періоді СГД отримав безкоштовно 1 т цукру, справедлива вартість якого без урахування ПДВ на дату отримання становила 8200 грн/т. Обидві партії товару зберігаються в одному контейнері і розділити їх неможливо. Загальна величина товарного запасу становила 5 т на суму 40200 грн. У звітному періоді було продано 3,5 т цукру. У бухобліку застосовується метод середньозваженої собівартості, і в цьому випадку собівартість проданого товару становитиме 40200 грн : 5 т х 3,5 т = 28140 грн, і це з урахуванням безкоштовно отриманої партії. Якою буде сума витрат у податковому обліку?
Оскільки підприємство не зберігає окремо цукор, отриманий безкоштовно, то невідомо, який цукор було продано: той, що отримано безкоштовно, чи той, який був у запасі на початок періоду. Якщо врахувати, що витрати у податковому обліку не визнаються в частині вартості безоплатно отриманих товарів, то суму витрат доведеться визначати розрахунково. Ми радимо використовувати для цього методи оцінки собівартості запасів, зазначені у п. 16 П(С)БО 9, а саме метод ФІФО і метод середньозваженої собівартості:
а) за методом ФІФО вважається, що безкоштовно отриману партію ще не продано, оскільки вона надійшла пізніше, і тоді собівартість проданого товару становитиме 32000 грн : 4 т х 3,5 т = 28000 грн;
б) за методом середньозваженої собівартості слід передбачити, що співвідношення кількості безкоштовно отриманого товару і придбаного товару є однаковим як у проданій партії, так і в залишку на кінець звітного періоду: безкоштовно отриманий товар становить 20% від загальної кількості (1 т : 5 т х 100%). Отже, 20% проданої партії — це безкоштовно отриманий товар. Таким чином, у звітному періоді продано 2,8 т (3,5 т х 80%) придбаного товару і 0,7 т (3,5 т х 20%) отриманого безкоштовно. Собівартість проданого товару у податковому обліку становитиме: 32000 грн : 4 т х 2,8 т = 22400 грн.
Як бачимо з прикладу, у разі якщо платник податку на прибуток не забезпечує окремого зберігання і обліку безкоштовно отриманих товарів, є як мінімум два цілком рівнозначні варіанти визначення суми податкових витрат, але з різним результатом. Ми вважаємо погляд Міндоходів несправедливим, але на практиці вибір того чи іншого підходу повинен зробити сам платник податків. Ми рекомендуємо використовувати пп. 4.1.4 ПКУ про презумпцію правомірності рішень платника податків або отримати індивідуальну податкову консультацію в порядку, передбаченому статтями 52 і 53 ПКУ.
Чи враховується вартість безоплатно отриманих активів під час формування собівартості готової продукції, робіт і послуг?
При списанні безоплатно отриманих активів до складу виробничих витрат (для виробництва готової продукції, робіт і послуг) виникають абсолютно такі самі запитання, як і при формуванні собівартості проданих товарів.
У бухобліку вартість безоплатно отриманих ТМЦ включається до складу прямих матеріальних витрат згідно з пунктами 11 і 12 П(С)БО 16, а також до складу інших статей витрат, якщо їх не було включено до зазначеної статті. Якщо було безоплатно отримано активи, вартість яких амортизується (капітальні ремонти, будматеріали, запчастини тощо), то їх вартість списується до складу виробничих та інших витрат у вигляді амортизації, а в податковому обліку права на амортизацію немає.
У податковому обліку виникає така сама проблема ідентифікації безоплатно отриманих запасів, як і при списанні безоплатно отриманих товарів, якщо такі запаси зберігаються разом з такими ж, але придбаними за плату. Нагадаємо, що витрата запасів на виробничі, загальногосподарські й інші потреби підприємства підтверджується актами списання, в яких можна зазначати і «походження» запасів, що списуються, якщо є така можливість.
Проблема двократного визнання доходу за відсутності будь-яких витрат у цьому випадку не є такою очевидною, як при продажу товару, оскільки частину безоплатно отриманих активів може бути витрачено на адміністративні, збутові та інші загальногосподарські потреби, тобто вони не генерують доходи. Гостріше це питання стоятиме у тому випадку, якщо безоплатно отримані активи становитимуть значну частку у собівартості готової продукції, робіт або послуг. Проте у пп. 138.8.1 ПКУ є уточнення, що до складу матеріальних витрат включається вартість сировини, основних матеріалів. За умови визнання доходу від безоплатно отриманих сировини і матеріалів на рівні звичайних цін згідно з пп. 135.5.4 ПКУ є можливість включити вартість таких запасів до складу матеріальних витрат.
Чи потрібна податкова накладна на вартість безоплатно отриманих товарів/послуг?
Якщо постачальник безоплатних товарів/послуг — платник ПДВ, то чи матиме одержувач — платник ПДВ податковий кредит з ПДВ? Операція з безоплатного постачання товарів/послуг на митній території України оподатковується ПДВ на підставі пп. «а» і «б» п. 185.1 ПКУ з урахуванням визначень понять постачання товарів і послуг у пп. 14.1.185 ПКУ та пп. 14.1.191 ПКУ. База оподаткування ПДВ визначається згідно з п. 188.1 ПКУ виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій — не нижче від звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПКУ). Тож база оподаткування ПДВ безоплатного постачання дорівнюватиме нулю, якщо операція не є контрольованою. Якщо ПДВ на вартість безоплатно отриманих товарів/послуг не нараховується внаслідок неконтрольованості операції, то і податкова накладна не виписується й одержувачу не видається.
Нормативна база
- ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
- ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-IV.
- П(С)БО 9 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Мінфіну від 20.10.99 р. №246.
- П(С)БО 15 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Мінфіну від 29.11.99 р. №290.
- П(С)БО 19 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств», затверджене наказом Мінфіну від 07.07.99 р. №163.
- МСФЗ 13 — Міжнародний стандарт фінансової звітності 13 «Оцінка справедливої вартості» від 01.01.2013 р.
- Інструкція №291 — Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій від 30.11.99 р. №291.
- Порядок №10 — Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом Міндоходів від 14.01.2014 р. №10.
Юлія ЄГОРОВА, «Дебет-Кредит»