Сфера господарської діяльності настільки динамічна, що іноді навіть добре відомий контрагент може виявитися неплатоспроможним. Тоді виникає запитання щодо можливості стягнення боргів і передбачених договором та законом санкцій за порушення договірних зобов'язань.
Належне виконання зобов'язання
Згідно зі ст. 193 ГКУ та 526 ЦКУ, господарське зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства (законів та інших нормативно-правових актів), а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Що таке виконання зобов'язання належним чином? Це коли воно виконується:
— особисто боржником (якщо інше не передбачено законом чи договором (ст. 527 ЦКУ);
— повністю (якщо законом чи договором не встановлено можливість виконання обов'язку частинами) (ст. 529 ЦКУ);
— у строк (ст. 530 ЦКУ);
— у належному місці (ст. 532 ЦКУ, ст. 197 ГКУ).
Неналежне виконання зобов'язання
Відповідно до ст. 525 ЦКУ, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Законодавством передбачено застосування санкцій за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань.
У разі неналежного виконання або невиконання зобов'язання, за загальним правилом, сторона, що порушила його умови, зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані таким неналежним виконанням або невиконанням збитки. У випадках, передбачених законом або договором, такий правопорушник-боржник повинен сплатити неустойку.
Право на неустойку
Загалом право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
При цьому сплата неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550, ч. 2 ст. 552 ЦКУ), тобто йдеться про так звану штрафну неустойку. Водночас, відповідно до ст. 232 ГКУ, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання у сфері господарювання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються у частині, не покритій цими санкціями (так звана залікова неустойка).
При цьому договором може бути передбачено випадки, коли стягуються:
— лише штрафні санкції — так звана виключна неустойка;
— лише збитки або лише штрафні санкції (за вибором кредитора) — альтернативна неустойка;
— збитки лише у разі, коли вони перевищують штрафні санкції.
Згідно зі ст. 234, ч. 3 ст. 193 ГКУ, сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання у натурі.
Оперативно-господарські санкції
Крім неустойки (штрафних санкцій), відповідно до ст. 236 ГКУ, сторони у господарських договорах можуть передбачати використання також, зокрема, таких оперативно-господарських санкцій:
1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, зі звільненням її від відповідальності за це — у разі порушення зобов'язання другою стороною;
2) відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;
3) відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт унаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок;
4) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною;
5) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки її якості тощо;
6) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин зі стороною, яка порушує зобов'язання.
Тут зауважимо, що оперативно-господарські санкції — це насамперед такі санкції, які застосовуються безпосередньо на підставі факту порушення. Такі санкції не вимагають передачі до суду для їх застосування. Проте найчастіше на практиці маємо справу з такими видами санкцій, як неустойка у формі штрафу або пені.
Види неустойки
У деяких сферах господарювання неустойка є традиційно високою та застосовується майже автоматично, а в інших — її застосування є радше винятком, аніж правилом і застосовується лише до особливо недобросовісних контрагентів. Неустойка, відповідно до ЦКУ, може передбачатися законом чи договором у двох формах: у формі штрафу або пені.
Поняття неустойки
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 549 ЦКУ
Тим часом ГКУ, по суті, передбачає дещо іншу класифікацію — він відносить до штрафних санкцій неустойку, штраф, пеню. Відповідний підхід законодавця спостерігаємо і в тексті ПКУ (наприклад пп. 139.1.11). Тобто теоретично може бути передбачено такий вид відповідальності за порушення зобов'язання, як неустойка (без конкретизації, чи є вона штрафом, чи пенею). Проте будь-яка класифікація у цьому випадку не має практичного значення, і договором або законом має бути передбачено конкретний вид санкцій та визначено порядок його розрахунку.
Розмір санкцій
Крім положень ЦКУ та ГКУ, важливе значення у регулюванні порядку стягнення штрафних санкцій мають норми Закону №5431. Статтями 1 і 2 цього Закону передбачено, що платники коштів сплачують на користь одержувачів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін; при цьому розмір такої пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Аналогічне максимальне обмеження передбачено у ч. 2 ст. 343 ГКУ. Саме тому розмір пені за прострочення оплати найчастіше передбачається у договорах на рівні подвійної облікової ставки НБУ — бо це максимально можливий відповідно до законодавства розмір.
1 Закон України від 22.11.96 р. №543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Звернімо увагу, що обмеження, передбачене Законом №543 та ч. 2 ст. 343 ГКУ, стосується розрахунків коштами між підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання, а також фізособами-СПД. На випадки відповідальності за порушення негрошових зобов'язань (наприклад, зобов'язань поставити чи передати товар) встановлені цим Законом обмеження не поширюються.
Пеня «за кожен день прострочення»
У договорах на практиці часто передбачають сплату пені приблизно з таким формулюванням: «у разі прострочення оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення». Це формулювання «за кожен день прострочення», що чомусь так вкоренилося у практиці господарювання, по суті, зовсім не означає, що за кожен день прострочення сплачується 15% (при простроченні на 2 дні — 30% тощо), якщо ставка НБУ становить 7,5%. Пеня «за кожен день прострочення» означає сплату пені «за весь час прострочення». Так, ставка НБУ визначається у відсотках річних, і тому весь період прострочення при розрахунку пені слід ділити на 365 (або 366) днів і на 100% (див. приклад 1).
При розрахунку пені потрібно враховувати, що, як зазначав ВГСУ в інформаційному листі від 13.07.2012 р. №01-06/908/2012 (із посиланням на відповідну судову практику Верховного суду), початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконане.
ВГСУ — про нарахування штрафних санкцій
За змістом частини шостої статті 232 ГК України та статті 253 ЦК України початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконане. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
При цьому частина шоста статті 232 ГК України передбачає порядок та строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України (див. статтю 256, пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України) (постанова від 27.04.2012 №13/110-11).
Iнформаційний лист ВГСУ від 13.07.2012 р. №01-06/908/2012
Приклад 1 Замовник за договором підряду зобов'язаний був оплатити виконані роботи протягом 10 днів з дня підписання акта виконаних робіт, який підписано 1 лютого 2012 р. на суму 10000 грн. Натомість оплату за договором здійснено після виставлення претензії щойно 7 вересня 2012 р. Штрафні санкції починають нараховуватися з 12 лютого 2012 р. і нараховуються до 11 серпня 2012 року включно (6 місяців). Договір передбачає нарахування пені за несвоєчасну сплату коштів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Облікова ставка НБУ до 23.03.2012 — 7,75% (ставка діяла у період нарахування пені 40 днів), після 23.03.2012 — 7,5% (ставка діяла у період нарахування пені 142 дні).
(10000 грн х 40 днів х 7,75% х 2) : (365 днів х 100%) = 169,86 грн.
(10000 грн х 142 дні х 7,5% х 2) : (365 днів х 100%) = 583,56 грн.
Загальний розмір пені за період становить: 169,86 грн + 583,56 грн = 753,42 грн.
«Три проценти» та індекс інфляції
Відповідно до ст. 625 ЦКУ, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
На практиці виникає запитання: чи є 3% річних розміром неустойки за замовчуванням, що діє у випадках, коли сторони не визначили у договорі іншого розміру пені? На нашу думку, на це запитання слід відповісти ствердно. Верховний суд у постанові від 12.12.2011 р. зазначає: «За своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені»1. Ну і, відповідно, Законом №543 їх розмір обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ.
У разі коли договором не передбачено розміру пені, він, таким чином, становитиме 3% річних. Отже, у разі якщо відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань договором не прописана, боржник відшкодовує 3% річних та розмір індексу інфляції1.
1 Наприклад, постанова Верховного суду України від 14.11.2011 р.: http://reyestr.court.gov.ua/Review/19848657.
А стягнення коштів з урахуванням індексу інфляції не залежить від волі сторін і є імперативною санкцією, передбаченою законом. Тож незалежно від того, передбачена вона договором чи ні, боржник, який несвоєчасно сплатив кошти, зобов'язаний компенсувати інфляційні втрати. Щоправда, застосувати цю відповідальність реально лише у випадках, коли затримка у сплаті коштів була досить тривалою (адже індекс інфляції визначається раз на місяць, до того ж останнім часом нерідко офіційно заявляється про відсутність інфляції або навіть «дефляцію»).
Як зазначає ВГСУ в інформаційному листі від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012 з посиланням на відповідну судову практику, «сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція)». Це означає, що індекси інфляції послідовно множаться один на інший за весь період прострочення, і в період, коли була дефляція, відповідний множник зменшує загальний добуток від множення.
У листі Верховного суду від 03.04.97 р. №62-97р сказано: «Якщо погашення заборгованості здійснено з 1 до 15 дня відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 дня місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця».
Оскільки відповідні індекси публікуються щодо попереднього місяця і наводяться у відсотках, для проведення арифметичних дій їх доцільно поділити на 100%. Наприклад, індекс інфляції у березні 2012 р. 100,3% означає коефіцієнт 1,003. А індекс інфляції липня 2012 р. 99,8% означає коефіцієнт 0,998 (дефляція, бо коефіцієнт менший від одиниці).
Приклад 2 (за умовами, наведеними у прикладі 1). Оскільки погашення боргу мало місце у першій половині вересня, індекс інфляції за вересень не враховується. А отже, продавець має право стягнути з покупця інфляційні втрати за період лютий — серпень 2012 р.:
1,002 х 1,002 х 1,003 х 1,0 х 0,997 х 0,997 х 0,998 х 0,997 = 0,996 (індекс інфляції від'ємний, тобто за період прострочення мала місце дефляція).
На нашу думку, при дефляції за період прострочення у боржника не виникає права на зменшення основної суми боргу з урахуванням від'ємного індексу інфляції, проте і права на стягнення інфляційних втрат кредитор не має через відсутність таких втрат.
Договір про неустойку
Оскільки неустойка, як зазначалося вище, є способом забезпечення виконання зобов'язань, на неї поширюються відповідні положення правових норм щодо таких забезпечень. Тож, згідно зі ст. 547 ЦКУ, угода (правочин) щодо неустойки вчиняється у письмовій формі. Недодержання письмової форми робить угоду про неустойку нікчемною. Як правило, угода про неустойку передбачається у тексті основного договору в розділі «Відповідальність сторін». У такий спосіб конкретні розміри неустойки можна зручно прив'язати до конкретних положень договору та передбачити конкретний розмір штрафу або пені за їх порушення.
Аналізуючи проект господарського договору, слід приділяти увагу не лише викладенню у ньому всіх передбачених законодавством істотних положень, а й положенням щодо відповідальності, зокрема розмірам неустойки та порядку її стягнення (штрафна, залікова, альтернативна чи виключна). Кожна зі сторін мусить переконатися, що на випадок порушення нею чи контрагентом умов договору розмір неустойки буде адекватний завданим збиткам та не порушить нормальної роботи підприємства і не завдасть істотної шкоди відносинам із цим та іншими контрагентами. При цьому слід чітко та зрозуміло формулювати положення договору, що передбачають: за які конкретно порушення договору які санкції встановлюються.
Штраф та пеня одночасно
На практиці виникає запитання, чи можна передбачити договором одночасне застосування пені та штрафу за одне і те саме правопорушення (приклад 3).
Приклад 3 Договором передбачено відповідальність за прострочення оплати у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення; для випадків прострочення оплати понад 30 днів передбачено також сплату штрафу в розмірі 10%; а для прострочення оплати на строк понад 60 днів — у розмірі 20%.
Судова практика Вищого господарського суду (ВГСУ) в цьому випадку є неоднозначною. Річ у тім, що, відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Водночас для низки випадків, коли у господарських правовідносинах беруть участь державні кошти, ч. 2 ст. 231 ГКУ спеціально передбачає одночасне застосування санкцій та пені.
Умови одночасного застосування штрафу та пені за ГКУ
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Ч. 2 ст. 231 ГКУ
У постанові Верховного суду України від 27 квітня 2012 року зазначається, що пеня та штраф не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а є формами неустойки, тому їх одночасне застосування не суперечить ст. 61 Конституції1. Відповідна позиція знайшла відображення в інформаційному листі ВГСУ від 13.07.2012 р. №01-06/908/2012. У цих документах наголошується: «Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦКУ, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».
Тому в договорах можуть передбачатися одночасне застосування штрафу та пені за конкретне правопорушення, як це передбачено у прикладі 3.
Порядок застосування штрафних санкцій
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання (ст. 230 ГКУ).
За загальним правилом, згідно з ч. 3 ст. 232 ГКУ, вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено.
Штрафні санкції сплачуються не обов'язково за рішенням суду — на вимогу кредитора боржник може добровільно сплатити передбачені законом чи договором санкції. Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 343 ГКУ, платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу та давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
На відміну від законодавства, що діяло раніше, після набрання чинності у 2004 р. Господарським кодексом України штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язання нараховуються протягом перших 6 місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором (ч. 6 ст. 232 ГКУ). Це означає, що нарахування пені припиняється через шість місяців, але щодо її стягнення діє спеціальний (скорочений) термін позовної давності в один рік, передбачений ст. 258 ЦКУ. Проте це не заважає стягненню основної суми боргу, що може бути стягнута у межах загального строку давності (або іншого спеціального строку, якщо такий спеціальний строк передбачено для цього виду зобов'язань).
Приклад 4 Боржник за договором поставки мав сплатити кошти до 10 квітня 2010 р., але свого обов'язку зі сплати коштів не виконав. Відповідно до договору в разі несвоєчасної сплати або несплати коштів на суму боргу нараховується пеня. Якщо інше не встановлено договором, пеня нараховуватиметься 6 місяців: з 11.04.2010 р. до 10.10.2010 р. При цьому звернутися до суду з позовом про стягнення пені можна протягом року: не пізніше 10.10.2011 р. Позовна давність про стягнення всієї суми боргу (три роки) закінчується 10.04.2013 р.
Тож, як уже зазначалося, у деяких сферах на практиці санкції застосовують мало не автоматично (у банківській сфері при порушенні термінів погашення кредитів, у сфері перевезень за простої транспортних засобів тощо) і нараховують (виставляють) боржнику, який повинен їх сплатити. В інших сферах (наприклад, у торгівлі), хоча застосування санкцій, як правило, і передбачено договорами, для цього прийнято надсилати боржнику відповідну вимогу з розрахунком, де зазначити суму санкцій, яку кредитор вимагає сплатити. I хоча такої відмінності законодавство не містить, — це радше належить до так званих звичаїв ділового обороту, правових традицій, — зазначимо ще раз, що законом (ч. 3 ст. 232 ГКУ) все ж таки передбачено заявлення учасником, права чи законні інтереси якого порушено, вимоги про сплату штрафних санкцій.
I ще: для виконання грошових зобов'язань ст. 534 ЦКУ встановлює черговість спрямування коштів на погашення вимог кредитора. Якщо інше не встановлено договором, при недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання, у другу чергу — сплачуються проценти і неустойка, і лише у третю — основна сума боргу.
Як бачимо, при затримці оплати за договором кредитор має право вимагати сплати процентів і неустойки і при надходженні оплати нарахувати їх і спрямувати кошти спочатку на погашення процентів і неустойки, а відтак — на погашення основної суми боргу. У такому разі він зможе продовжити нарахування неустойки на залишок суми боргу і вимагати від боржника її погашення1 (приклад 5). Усе залежить від відносин боржника і кредитора та наміру останнього щодо стягнення з боржника пені.
Тому при укладенні договорів доцільно передбачати відповідний порядок (черговість) спрямування коштів при розрахунках у разі прострочення оплати. А боржникам, у разі проведення розрахунків за договорами, щодо яких відомо, що кредитор може претендувати на значні суми пені, — зазначати у призначенні платежу, що погашається основна сума боргу за конкретну поставку (за конкретними накладними, актами тощо), а не обмежуватися вказівкою «погашення боргу». Адже при виникненні спору це буде додатковим аргументом при розрахунку пені2.
1 Див., наприклад, рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.2008 р. у справі №29/727.
2 Див., наприклад, постанову ВГСУ від 15.09.2011 р. у справі №5015/1494/11.
Приклад 5 Боржник заборгував кредитору за поставлену продукцію 120000 грн. Відповідно до договору, при простроченні оплати сплачується штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день. Термін прострочення становить 60 днів (боржник у цей термін сплатив 120000 грн). Облікова ставка НБУ становить 7,5% (умовно). Сума пені за 60 днів — 120000 х 0,075 х 2 : 365 днів х 60 днів = 2958,90 грн. Оскільки інше договором не встановлено, це означає, що, одержавши 120000 грн, кредитор може нарахувати пеню, спрямувати кошти у сумі 2958,90 грн на її оплату, спрямувавши решту (120000 грн - 2958,90 грн = 117041,10 грн) на погашення боргу.
Таким чином, у боржника залишиться борг перед кредитором за основним платежем (2958,90 грн), і на цю суму далі нараховуватиметься пеня.
Коли санкції не застосовуються
Відповідно до ст. 617 ЦКУ, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Проте, згідно з цією самою статтею, не вважаються випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, а також відсутність у боржника необхідних коштів.
Крім цього, згідно зі ст. 616 ЦКУ, суд зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора.
Окремим випадком, коли вважається, що боржник не прострочив виконання свого зобов'язання, є прострочення кредитора — випадок, коли кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ст. 613, 614 ЦКУ). Типовий випадок прострочення кредитора показано у прикладі 6.
Приклад 6 За договором поставки за попередньою оплатою продавець зобов'язаний здійснити поставку товару до 12 вересня, а покупець — оплатити повну суму за договором до 10 вересня. У разі якщо покупець, як боржник, не сплатив суму боргу, то він не матиме права вимагати від продавця сплати неустойки за несвоєчасну поставку, якщо попередня оплата передбачена договором.
Як звернутися до суду
Стягнути суму пені та штрафних санкцій за господарським договором можна разом зі стягненням основної суми боргу або окремо шляхом подання позову до господарського суду. Для звернення до суду необов'язково проводити попередню претензійну роботу, але попереднє звернення з претензією є бажаним.
Претензія розглядається у місячний строк з дня її одержання. Відповідно до ст. 7, 8 ГПКУ, про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі, при цьому юридичні особи, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.
Звернення до суду має відбуватися у межах строку давності (загальний строк давності — три роки, проте для окремих видів зобов'язань законом можуть бути встановлені менші або більші строки). Для стягнення самої пені, як уже зазначалося, діє спеціальний (скорочений) термін позовної давності в один рік, передбачений ст. 258 ЦКУ.
Форма і зміст позовної заяви визначені у ст. 54 ГПКУ. Складаючи цю заяву, слід уважно дотримуватися вимог закону щодо її оформлення: у заяві мають бути передбачені всі обумовлені законом питання, наявні всі необхідні реквізити, до заяви додаються всі передбачені законом документи.
Форма і зміст позовної заяви
Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.
Позовна заява повинна містити:
1) найменування господарського суду, до якого подається заява;
2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — платників податків);
2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);
4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, — зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;
6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V1 цього Кодексу;
7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.
Стаття 54 ГПКУ
Оскільки вимога про стягнення пені є майновою, при зверненні до господарського суду, відповідно до Закону України «Про судовий збір», сплачується судовий збір у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 мінімальної зарплати та не більше 60 розмірів мінімальних зарплат. Якщо йдеться про стягнення не лише пені, а й основної суми боргу, ціна позову визначається виходячи із загальної суми позовних вимог, з урахуванням пені та штрафу (ст. 55 ГПКУ).
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦКУ, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. А згідно зі ст. 83 ГПКУ, в господарському процесі таке зменшення допускається судом у виняткових випадках.
Податковий облік: податок на прибуток
Відповідно до пп. 139.1.11 ПКУ, при визначенні оподатковуваного прибутку суми штрафів та/або неустойки чи пені, які підлягають сплаті платником податку за рішенням сторін договору або за рішенням суду, відповідних державних органів, — не включаються до складу витрат. В узагальнюючій податковій консультації з цього питання, затвердженій наказом ДПСУ від 06.07.2012 р. №590 (далі — УПК №590), також зазначається, що до складу витрат не включаються, зокрема, суми, сплачені як штраф та/або неустойка чи пеня, втрат від інфляцій за весь період прострочення грошового зобов'язання, 3% річних від простроченої суми (або інший відсоток, встановлений договором), які сплачені платником унаслідок невиконання умов договору.
Щодо 3% річних, то, як і зазначалося, з урахуванням позиції Верховного суду, ці проценти є передбаченим законодавством розміром пені. Тому слід погодитися з позицією центрального податкового органу, що 3% річних не включаються до складу витрат. А стосовно втрат від інфляцій, то їх компенсація є санкцією за порушення зобов'язання, передбаченою ст. 625 ЦКУ. Тож, очевидно, на думку ДПСУ, вона не включається до складу витрат за аналогією (як і інші санкції — штрафи, пені неустойки). Усі згадані витрати, як випливає зі змісту УПК №590, не пов'язані з господарською діяльністю.
Щодо підприємства — отримувача санкцій, то, відповідно до п. 137.13 ПКУ, суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду, включаються до складу доходів платника податку на прибуток підприємств за датою їх фактичного надходження. Це означає, що при нарахуванні у бухгалтерському обліку (визнанні дебіторської заборгованості) на суми штрафів (пені тощо) у податковому обліку дохід не визнається: ці санкції визнаються доходами лише за їх надходженням.
Податковий облік: ПДВ
У вищезгаданій УПК №590 на користь платників вирішено проблему обкладення ПДВ сум штрафних санкцій. Як роз'яснює ДПС, при обкладенні ПДВ суми коштів, що сплачуються продавцем (при затриманні постачання) або покупцем (при затриманні оплати) у вигляді штрафів та/або неустойки чи пені, втрат від інфляцій за весь період прострочення, 3% річних (або інший відсоток, установлений договором) при затримці постачання товарів/послуг «не змінюють базу оподаткування поставлених товарів/послуг». Це означає, що суми штрафів, пені, неустойки та компенсації інфляційних втрат не обкладаються ПДВ.
Бухгалтерський облік
Для синтетичного обліку штрафів, пені, неустойок підприємство — одержувач санкцій використовує рахунок 37 «Розрахунки з різними дебіторами», що містить спеціальний субрахунок 374 «Розрахунки за претензіями». Відповідно до Iнструкції №291, на цьому субрахунку ведеться облік розрахунків за претензіями, які пред'явлені постачальникам, підрядникам, транспортним та іншим організаціям, а також за пред'явленими їм та визнаними штрафами, пенею, неустойками.
Водночас облік сум штрафів, пені, неустойок та інших санкцій за порушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких одержано рішення суду, господарського суду про їх стягнення, здійснюється на рахунку 71 «Iнший операційний дохід» (субрахунок 715 «Одержані штрафи, пені, неустойки»).
Облік визнаних економічних санкцій за невиконання підприємством законодавства та умов договорів ведеться на субрахунку 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» рахунку синтетичного обліку 94 «Iнші витрати операційної діяльності». Iнструкція №291 не передбачає, на якому рахунку має здійснюватися облік розрахунків за цими операціями.
Тож на практиці відповідний синтетичний облік деякими фахівцями ведеться на відповідному рахунку обліку розрахунків із постачальниками (як і облік санкцій деякими їх отримувачами ведеться на рахунку обліку розрахунків із покупцями). Бухгалтерський та податковий облік проілюстровано таблицею до прикладу 7.
Приклад 7 За договором про надання послуг замовнику виконавцем надано послуги вартістю 24000 грн (у т. ч. ПДВ — 2000 грн), що засвідчено актом про надання послуг від 01.06.2012 р. Договором передбачено здійснити оплату протягом 3 днів. У зв'язку з простроченням оплати виконавець звернувся до замовника з претензією щодо оплати боргу та пені. Договір передбачає відповідальність за прострочення оплати у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Повна сума договору та пеня сплачені 13.08.2012 р., пеня становить 24000 х 0,075 х 2 : 365 днів х 69 днів = 680,54 грн.
Таблиця
Бухгалтерський та податковий облік сплати пені (до прикладу 7)
|
№ з/п
|
Зміст операцій
|
Бухгалтерський облік
|
Сума, грн
|
Податковий облік
|
||
|
Д-т
|
К-т
|
Доходи
|
Витрати
|
|||
|
Облік у платника пені (замовника)
|
||||||
|
1.
|
Відображено підписаний акт наданих послуг, без ПДВ |
91, 92, 93, 94
|
631
|
20000
|
—
|
20000
|
|
2.
|
На суму податкового кредиту з ПДВ (на підставі податкової накладної) |
641/ПДВ
|
631
|
4000
|
—
|
—
|
|
3.
|
Визнано пеню |
948
|
685
|
680,54
|
—
|
—
|
|
4.
|
Сплачено за надані послуги з ПДВ та пеню з поточного рахунка |
631, 685
|
311
|
24680,54
|
—
|
—
|
|
Облік в одержувача пені (виконавця)
|
||||||
|
5.
|
Відображено підписаний акт наданих послуг з ПДВ |
361
|
703
|
24000
|
24000
|
—
|
|
6.
|
Відображено ПДВ |
703
|
641/ПДВ
|
4000
|
—
|
—
|
|
7.
|
Відображено нараховану пеню, визнану замовником за претензією |
374
|
715
|
680,54
|
—
|
—
|
|
8.
|
Отримано на поточний рахунок оплату за надані послуги з ПДВ та пеню |
311
|
361, 374
|
24680,54
|
680,54
|
—
|
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., аудитор