Питання мови заповнення первинних документів зараз стоїть досить гостро. Проаналізуймо, чи потрібно трудову книжку заповнювати двома мовами — українською та російською.
Відомо, що, відповідно до ст. 48 КЗпП, трудова книжка — основний документ про трудову діяльність працівників. Незважаючи на те що цей документ багато хто вважає своєрідним «рудиментом» трудового права, проте він передбачений чинним законодавством і з ним мають справу абсолютно всі юридичні та фізичні особи, що використовують найману працю (звичайно, крім тих, у яких працюють виключно сумісники).
Бланк трудової книжки, як і раніше, передбачає дві частини: перша частина — для запису українською, а друга — російською мовою. Проте абсолютна більшість кадровиків чи інших осіб, що здійснюють кадрове діловодство, вже давно не практикують запис до трудової книжки двома мовами, внаслідок чого у спільній думці вкоренилося навіть праворозуміння, відповідно до якого друга (російськомовна) частина трудової книжки є продовженням першої.
Наведене пов'язано насамперед із тим, що більшість працівників кадрових служб або інших посадових осіб вважають ведення трудових книжок справою і так зрозумілою та не переймаються вивченням нормативних документів. У бухгалтерській літературі з'являлися й роз'яснення окремих фахівців, що відповідно до законодавства про мови ведення трудової книжки має здійснюватися лише українською мовою — і цього достатньо1.
1 Наприклад, у «Віснику податкової служби України» №47/2009 на с. 10 оглядач «Вісника» I. Петренко (за сприяння I. Тубелець) зазначає, що «відповідно до ст. 10 Конституції України від 28.06.96 р. №254к/96-ВР державною мовою в Україні є українська мова. З переходом на ведення офіційного діловодства українською (державною) мовою не буде порушенням, якщо записи у трудових книжках старих зразків вестимуться лише українською мовою. У нових бланках трудових книжок передбачено тільки україномовний розділ».
Останнім часом у законодавстві відбулася низка змін: по-перше, було прийнято такий гучний (судячи з кількості публікацій у пресі) Закон «Про засади державної мовної політики» (набрав чинності з 10.08.2012 р.), з яким втратив чинність Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР», що діяв доти. По-друге, Мінсоцполітики затвердило Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів (див. наказ від 02.07.2012 р. №390 та коментар до нього у «ДК» №37/2012), у додатку до якого є форма акта перевірки, виконана у формі робочого документа-анкети. I одне із запитань цієї анкети: «Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами?».
Саме після цих змін серед підприємців і почастішали запитання щодо ведення трудових книжок двома мовами.
На сьогодні чинними є зразки бланків трудової книжки і вкладиша до неї, затверджені постановою КМУ від 27.04.93 р. №301, які, як уже зазначалося, містять дві частини — україномовну та російськомовну. Проте ця постанова уряду не передбачає, яким чином слід заповнювати відповідні частини трудової книжки. Постановою доручалося Мін'юсту разом з іншими органами за участю профспілкових об'єднань у тримісячний термін розробити і затвердити Iнструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях. Така Iнструкція була затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. №58.
Ця Iнструкція передбачила у п. 2.1, 4.1, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською та російською мовами одночасно і засвідчуються окремо обидва тексти.
Тому можна сказати однозначно, що чинний на сьогодні нормативно-правовий акт — Iнструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах — передбачає ведення трудової книжки одночасно двома мовами: російською та українською.
Ми неодноразово наголошували (у т. ч. і на сторінках «ДК»), що зазначена Iнструкція є застарілою (наприклад, правові звичаї змінили порядок придбання бланків трудових книжок, колізійними є норми, що передбачають застосування класифікатора професій у найменуванні посади при внесенні її до трудової книжки, при тому що посади мають вписуватися у повній відповідності до наказу про прийняття на роботу). Незважаючи на це, зазначимо, що Iнструкція прийнята вже після прийняття Закону «Про мови в Українській РСР», і тому говорити, що цей Закон щось змінив у мовній частині інструкції, — підстав немає.
Водночас є й інші проблеми з чинністю Iнструкції. Законом України від 19.06.97 р. №374/97-ВР «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» до ст. 48 КЗпП внесено норму, згідно з якою порядок ведення трудових книжок визначається Кабміном. Ця норма чинна і нині, проте за 15 років Кабмін так і не затвердив Порядку. Тож залишається чинною Iнструкція.
Законом «Про мови в Українській РСР» у ст. 10 передбачалося, що акти найвищих органів державної влади та управління приймаються українською мовою і публікуються українською та російською мовами (щоправда, стосувалося це органів влади та управління Української РСР, але ж ця норма повторена у новому законі майже слово в слово).
Стаття 11 старого закону встановлювала, що мовою роботи, діловодства та документації є українська мова, а також може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості або мова, прийнятна для населення цієї місцевості.
Згідно з новим Законом «Про засади державної мовної політики», «в економічній і соціальній діяльності державних підприємств, установ та організацій основною мовою є державна мова, а також вільно використовуються російська та інші регіональні мови або мови меншин».
Таким чином, законодавче регулювання застосування російської мови у діловодстві з прийняттям нового закону майже не змінилося. Немає і змін у частині ведення трудових книжок. Останні 20 років законодавство про мови допускало, а Iнструкція з ведення трудових книжок передбачала обов'язок ведення трудових книжок двома мовами: українською та російською. Отже, посадові особи, відповідальні за ведення трудових книжок, зобов'язані здійснювати у цих книжках записи двома мовами одночасно.
Постає запитання, на яке однозначно відповісти не можна: що робити, у разі якщо досі трудова книжка працівника велася лише у першому розділі українською мовою?
Якщо це підприємство є першим робочим місцем працівника, на нашу думку, потрібно зробити запис у відповідній частині російською мовою. Для працівників, які до цього працювали в інших місцях, це буде проблематичним, адже попередніх записів російською мовою немає. Тому підприємство мусить вирішувати цю проблему з працівником чи на власний розсуд: або продовжувати практику нездійснення записів російською мовою, або розпочати їх здійснення з моменту працевлаштування на підприємство.
У будь-якому разі, на нашу думку, не слід використовувати російськомовну частину трудової книжки для продовження здійснення записів українською мовою (як не слід використовувати і частину, призначену для записів про заохочення та нагородження під записи для роботи). Після закінчення відповідного розділу трудової книжки слід заводити вкладиш до трудової книжки.
Щодо можливої відповідальності за порушення порядку ведення трудових книжок, то згідно з п. 4 зазначеної постанови КМУ від 27.04.93 р. №301 «за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність». Нагадаємо: як наголошувалося вище, згаданий порядок має бути визначений КМУ, а не регулюватися інструкцією міністерств (тобто порядку на сьогодні немає).
Частина 1 ст. 41 КпАП передбачає адміністративну відповідальність за «інші порушення вимог законодавства про працю». З урахуванням викладеного вище, а також рішення Конституційного Суду України від 09.07.98 р. №12-рп/98, можемо зробити висновок: порушення Iнструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях — не є порушенням законодавства про працю, і тому за них не може бути застосовано адмінстягнення за ч. 1 ст. 41 КпАП.
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., аудитор