Ситуація, коли кафе або ресторан отримує від клієнта грошовий завдаток під час приймання попереднього замовлення на обслуговування, — річ звичайна. Як і плутанина з його правовим розумінням, оподаткуванням та бухгалтерським обліком, яка нерідко посилюється «творчим підходом» податківців у сфері дії Закону про РРО. Ці питання і розглядаються у цій публікації.
Правовий аспект
Відповідно до пп. 3.8 Правил №219, під час приймання попереднього замовлення на обслуговування суб'єкт господарювання зобов'язаний гарантувати виконання замовлення в узгоджені терміни. У разі відмови замовника від обслуговування у день проведення заходу останній зобов'язаний викупити замовлену продукцію, яка не може бути реалізована іншим споживачам. Як він її викуповуватиме на ділі, у Правилах №219 не сказано. Тож у таких випадках ресторатори і вимагають від клієнтів внесення завдатку для забезпечення їхніх платіжних зобов'язань за договорами купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 570 ЦКУ, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання та на забезпечення його виконання. Щодо згаданого тут зобов'язання відразу уточнимо: мається на увазі майбутня вимога, бо на момент видачі завдатку основний договір (купівлі-продажу) щойно набирає чинності. Тож у ст. 570 йдеться не про фактичного кредитора та боржника, а про дві договірні сторони, одна з яких стане у майбутньому кредитором (який поставив контрагентові товар), а інша — боржником (який отримав товар і прийняв на себе фактичне зобов'язання з його оплати). При видачі завдатку цих (майбутніх) боржника та кредитора за основним зобов'язанням прийнято називати відповідно завдаткодавцем та завдаткоотримувачем (у громадському харчуванні клієнт — завдаткодавець, а підприємство-ресторан — завдаткоотримувач).
По суті, у наведеному визначенні законодавець перерахував три функції завдатку: засвідчувальну, забезпечувальну та платіжну. Засвідчувальна функція виявляється у тому, що видача завдатку як така, крім інших його функцій, означає підтвердження наявності (укладення) основного договору (купівлі-продажу тощо).
Щодо забезпечувальної функції завдатку, то, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦКУ, завдаток є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання. I оскільки це спосіб забезпечення зобов'язання, то, за аналогією з грошовою заставою, передані як завдаток кошти залишаються власністю завдаткодавця. У таких випадках на практиці застосовують поняття «аналогія закону» (ч. 1 ст. 8 ЦКУ). При цьому в адекватно складених договорах прямо зазначається, що завдаток, виданий завдаткоотримувачу, переходить у його власність лише за фактом реалізації товару завдаткодавцю та проведення розрахунку за нього. Отже, завдаткоотримувач не має права розпоряджання сумою отриманого завдатку до того, як він стане платежем за проданий товар.
Схожість завдатку з неустойкою помітно при виникненні правових наслідків порушення зобов'язання, забезпеченого завдатком. Так, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо ж порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості (ч. 1 ст. 571 ЦКУ). У таких ситуаціях втрата завдатку винним боржником (завдаткодавцем) або ж сплата винним кредитором суми, що дорівнює завдатку (крім повернення самого завдатку), є свого роду штрафними санкціями, встановленими як відповідальність на випадок невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Наголосимо ще, що сторона, винна у порушенні зобов'язання, повинна відшкодувати іншій стороні збитки у сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 571 ЦКУ). Буде чи ні при цьому припинено основне зобов'язання — залежить, знову ж таки, від договору. Зазвичай воно припиняється, у зв'язку з чим завдаток відіграє роль відступного.
Тепер про платіжну функцію завдатку, через яку його часто плутають з авансом. Проте завдаток і аванс — речі різні. У ч. 2 ст. 570 ЦКУ недарма сказано: якщо не буде встановлено, що сума, сплачена у рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Тобто законодавець однозначно затверджує відмінність між виданим завдатком (ч. 1 ст. 570 ЦКУ) і сплаченим авансом, але вимагає фіксації цього у договорах для уникнення на практиці різнотлумачень.
У чому ж полягає ця різниця? Згідно з ч. 1 ст. 693 «Попередня оплата товару» ЦКУ, якщо договором встановлено обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передачі продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, установлений договором купівлі-продажу. Таким чином, аванс (часткова передоплата) — це попереднє виконання платіжного зобов'язання за договором купівлі-продажу (фактичний платіж за товар, який буде поставлено у майбутньому). Аванс відразу надходить у власність продавця. Тож у ч. 3 ст. 693 ЦКУ передбачено різні варіанти нарахування відсотків на суму передоплати.
А передачу завдатку ніяк не можна вважати виконанням частини або всього основного (платіжного) зобов'язання. Адже якщо припустити, що це так, то сума, що передається, стає вже авансом (передоплатою), а завдатку тоді просто не виникає. I хоча у ч. 1 ст. 570 ЦКУ зазначено відразу всі три функції завдатку, це не означає, що всі вони діють одночасно. Грошовий завдаток не може бути одночасно і платежем, і забезпеченням майбутнього платежу. Тому у момент укладення договору виданий завдаток є не авансом (не попереднім платежем), а тільки забезпеченням майбутнього платіжного зобов'язання. Він залишається у власності завдаткодавця, попри передачу його завдаткоотримувачу. А платежем завдаток стане, коли у майбутньому виникне те зобов'язання, на забезпечення виконання якого він був виданий. При цьому в першу чергу платежем стане завдаток, а забракла сума буде сплачена додатково. Ось у момент розрахунку за поставлений товар завдаток, виданий раніше, і перейде у власність завдаткоотримувача (продавця).
Правові наслідки припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком, викладено у ч. 3 ст. 571 ЦКУ: у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню. Тут мається на увазі повернення завдатку, якщо основне зобов'язання припинено до його виконання за угодою сторін (без сплати відступного) або внаслідок неможливості його виконання з обставин, які не залежать від контрагентів.
Документальне оформлення завдатку грунтується на правилі ст. 547 ЦКУ: угода щодо забезпечення виконання зобов'язання (а отже, і договір про завдаток — О. К.) здійснюється у письмовій формі. На випадок порушення цієї норми ст. 547 ЦКУ передбачає, що угода із забезпечення виконання зобов'язання, укладена не у письмовій формі, є нікчемною (тобто недійсною — О. К.). Тож угода про завдаток має бути вчинена у письмовій формі. Дуже важливою є чіткість складеного документа, в якому грошова сума, що передається як завдаток, повинна бути названа завдатком (таким чином будуть повністю виключені спори про її суть і призначення).
Враховуючи, що завдаток, як забезпечення, має залежний від основного зобов'язання характер, правовідносини завдатку слід оформляти або окремим договором (з посиланням у ньому на основний договір — купівлі-продажу тощо), або у вигляді спеціальних положень, включених безпосередньо до основного договору. У сфері громадського харчування можливим є застосування договору у формі замовлення-рахунка, в якому зазначаються:
1) сторони договору (підприємство та клієнт);
2) зміст замовлення та час його виконання;
3) загальна вартість замовлення (у т. ч. ПДВ);
4) сума внесеного клієнтом (завдаткодавцем) завдатку;
5) сума доплати за фактом реалізації продукції ресторану клієнтові тощо.
Таке замовлення-рахунок складається та підписується сторонами у двох примірниках (один для підприємства, інший для клієнта). При цьому особа, уповноважена підписувати замовлення-рахунок (якщо цього не робить сам директор підприємства) та приймати завдаток і доплату з матеріальною відповідальністю за них, призначається наказом по підприємству. Доцільно також ведення журналу реєстрації грошових завдатків, отриманих від клієнтів-завдаткодавців (з їхніми підписами).
Закон про РРО
На практиці податківці штрафують підприємства громадського харчування за те, що сума отриманого готівкою завдатку від клієнта (яким може назватися і сам податківець) не проведена у момент його отримання через РРО. Для обгрунтування своєї позиції вони беруть із Закону про РРО два положення (впритул не бачачи всього іншого):
1) розрахункова операція — це, зокрема, приймання від покупця готівки за місцем реалізації товарів (ст. 2 Закону про РРО);
2) до СПД, який здійснює розрахункові операції за товари, застосовуються фінансові санкції:
— 1 гривня за вчинене вперше порушення;
— 100% вартості проданих з порушеннями товарів (послуг) за вчинене вдруге;
— у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів за кожне наступне порушення;
— у разі непроведення розрахункових операцій через РРО, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції (п. 1 ст. 17 Закону про РРО).
Проте навіть з цього видно, що для застосування санкцій потрібно знати «вартість проданих товарів, на які виявлено невідповідність», тобто мусить мати місце факт продажу товарів, а не тільки «приймання від покупця готівкових коштів».
Тож навіть у контексті самого п. 1 ст. 17 Закону про РРО зрозуміло, що розрахункова операція — це приймання від покупця грошей за проданий йому товар, а не будь-яке взагалі отримання від нього грошей (для розміну, в завдаток тощо). Проте з'ясуймо весь відповідний комплекс правових норм для повного розуміння, що є що, і що повинні та що не повинні робити у цій ситуації підприємства, і за що їх можна притягувати до відповідальності.
Отже, реєстратор розрахункових операцій (РРО) — це пристрій, призначений для реєстрації розрахункових операцій під час продажу товарів, послуг (ст. 2 Закону про РРО). РРО застосовуються, зокрема, СПД, які здійснюють операції з розрахунків у готівковій формі під час продажу товарів у сфері громадського харчування. Звідси зрозуміло, що РРО не застосовується у момент отримання завдатку від клієнта, бо жодного продажу товару тут наразі не відбувається. РРО не для того призначений.
Щодо вищенаведеного визначення розрахункової операції як приймання від покупця готівки за місцем реалізації товарів (ст. 2 Закону про РРО), то воно, на перший погляд, має дещо абстрактний характер (тому за нього і чіпляються податківці). Проте, якщо читати його уважно та неупереджено, то зрозуміло, що тут йдеться все ж таки:
1) про отримання грошей від покупця, а не від завдаткодавця;
2) «за місцем реалізації товарів», а не за місцем замовлення товарів, продукції, внесення завдатку».
Ось тому ст. 2 Закону про РРО і зазначає, що місце проведення розрахунків — це, зокрема, місце, де проводяться розрахунки з покупцем за продані товари та зберігається отримана за реалізовані товари готівка.
Зміст розрахункової операції конкретизується у визначенні розрахункового документа, бо вона ним підтверджується. Розрахунковий документ — це документ встановленої форми і змісту (касовий чек тощо), який підтверджує факт продажу товарів, надання послуг, отримання коштів, надрукований у випадках, передбачених цим Законом (ст. 2 Закону про РРО). Тобто при застосуванні РРО і видачі касового чека ці дві операції — продажу товару й отримання грошей за відпущений товар — є нерозривними. Тож пунктом 3.1 Положення №614 і передбачено, що фіскальний касовий чек на товари (послуги) — це розрахунковий документ, надрукований РРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги). Отже, має бути факт обміну грошей на товари (послуги), а не просто отримання завдатку. Це підтверджується і п. 4.4 Порядку №614: реєстрація продажу товару (надання послуги) через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією. Розрахунковий документ повинен видаватися покупцеві не пізніше завершення розрахункової операції. Звідси зрозуміло, що розрахункова операція проводиться через РРО не сама собою, а одночасно з реєстрацією (надання послуги), через що вона і стає саме розрахунковою операцією, а не «подарунковою» чи «завдатковою». Ось тому сума розрахунку — це, зокрема, сума готівкових коштів, отримана від покупця за продані товари, послуги (ст. 1 Положення №614). Саме тому касовий чек повинен містити не лише позначення форми оплати (готівкою, карткою тощо) і суму коштів за цією формою оплати, а й загальну вартість придбаних товарів (отриманих послуг) у межах чека (п. 3.2 Положення №614). Відповідно проводити через РРО гроші завдатку за відсутності факту продажу товару не можна ніяк.
У світлі зробленого аналізу стає зрозумілим, як у Законі про РРО прописано обов'язки СПД та санкції за їх порушення (для нашої ситуації). Згідно зі ст. 3 Закону про РРО, СПД, зокрема ті, які здійснюють розрахункові операції у готівковій формі під час продажу товарів у сфері громадського харчування, зобов'язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму купівлі через РРО (факт купівлі! — О. К.) з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій (проте згідно зі ст. 2 Закону про РРО розрахунковий документ підтверджує факт продажу товарів та отримання коштів, а не просто виконання розрахункових операцій — О. К.);
2) видавати особі, яка одержує товар, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції (тут зрозуміло, що це обмінна операція «гроші за товар», і що при внесенні завдатку завдаткодавець товару ще не отримує, тож касовий чек йому видавати не потрібно. — О. К.).
Тепер, виходячи з обов'язків СПД, прокоментуємо санкції за їх порушення. Згідно з п. 1 ст. 17 Закону про РРО, до СПД, який здійснює розрахункові операції за товари (як бачимо, тут «розрахункові за товари», а не просто «розрахункові», і тим більше не «забезпечувальні операції у вигляді отримання завдатку» — О. К.), застосовуються фінансові санкції у разі непроведення розрахункових операцій через РРО (проте розуміти тут треба не просто «розрахункових операцій», а, як свідчить п. 1 ст. 3 Закону про РРО, «розрахункових операцій на повну суму купівлі», тобто платіжних операцій за товар, а не завдатку платежу — О. К.), у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції (проте згідно зі ст. 2 Закону про РРО розрахунковий документ підтверджує факт продажу товарів та отримання коштів, а не просто розрахункову операцію — О. К.).
Таким чином, Законом про РРО не передбачено обов'язку підприємства проводити через РРО суму грошового завдатку у момент його отримання від клієнта, і штрафувати підприємство тут нема за що. Порушення Закону відбудеться лише тоді, коли сума завдатку, зарахована на оплату переданого у власність покупцеві товару, не буде, разом із доплатою за товар, проведена через РРО і відповідно клієнтові не буде видано касовий чек.
Для практиків наголосимо ще, що це отримання завдатку не проводиться через РРО також і операцією «службове внесення», передбаченою п. 4.5 Порядку №614. Тому що отримання завдатку — це операція підприємства з контрагентом (з грошима контрагента), а не службова операція всередині підприємства (з грошима підприємства).
Касові операції
На практиці, з огляду на режим роботи персоналу закладу та порядку розрахунків із клієнтами, касир підприємства не має жодного відношення до безпосереднього отримання завдатку від клієнта. У скриньці ЕККА, як показано, таким грошам теж не місце. Як тоді бути зі зберіганням отриманого завдатку? Згідно з п. 2.6 Положення №637, вся готівка, що надходить до каси, повинна своєчасно (у день отримання готівкових коштів) і в повній сумі прибуткуватися. При цьому каса — це приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівки (п. 1.2 Положення №637). Проте тут мається на увазі вся готівка, крім тієї, що не є власністю підприємства. Це випливає з п. 4.1 Положення №637, який зазначає, що з метою забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємства повинні мати касу, а їхні керівники повинні забезпечити належне облаштування цієї каси та надійне зберігання в ній готівкових коштів. При цьому зберігання у касі готівки й інших цінностей, що не належать підприємству, забороняється.
Висновок зі сказаного такий:
1) на підприємстві має бути особливе місце для зберігання отриманих завдатків під контролем уповноваженої на те особи (бармена і т. д.), яка не є касиром підприємства;
2) таке місце не вважається касою підприємства, бо в ньому зберігаються гроші, право власності на які до певного моменту залишається за клієнтами (завдаткодавцями).
Далі у п. 2.6 Положення №637 читаємо, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.
Таким чином, кошти отриманого завдатку стануть оприбуткованими:
1) в операційній касі ЕККА з моменту зарахування завдатку як платежу за проданий товар;
2) у касі підприємства, якщо завдаток стане відступним.
Обкладення ПДВ
Згідно з п. 187.1 ПКУ, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата першої з двох подій:
а) дата зарахування коштів;
б) дата відвантаження товарів.
Оскільки готівка, отримана підприємством від клієнта у завдаток, є не передоплатою за товари, а лише забезпеченням майбутнього платежу (у зв'язку з чим вона не прибуткується до каси підприємства у момент її отримання), то, таким чином, можна стверджувати ось що. По-перше, у момент отримання грошового завдатку у завдаткоотримувача (постачальника товарів) не виникає податкового зобов'язання з ПДВ. По-друге, оскільки проведення суми отриманого завдатку через РРО, тобто оприбуткування в ЕККА, відбувається лише у момент реалізації товару (одночасно з ним), то у цей момент і виникає податкове зобов'язання з ПДВ у завдаткоотримувача — постачальника товарів.
Далі про втрату завдатку клієнтом на користь завдаткоотримувача (підприємства громадського харчування). Відповідно до п. 188.1 ПКУ, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їхньої договірної вартості (але не нижчою за звичайні ціни). При цьому до складу такої договірної вартості включаються, зокрема, будь-які суми коштів, що передаються платникові ПДВ безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). Проте у разі втрати завдатку — чи є вона сплатою штрафних санкцій клієнтом на користь підприємства громадського харчування, чи відіграє роль відступного, — жодного постачання товару не відбувається, бо зазвичай договір розривається без виконання сторонами зобов'язань з постачання товару та його оплати. Таким чином, на нашу думку, втрата грошового завдатку не тягне за собою обкладення ПДВ у завдаткоотримувача, бо така втрата ніяк не пов'язана з компенсацією вартості поставлених товарів через відсутність самого постачання.
Податок на прибуток
У момент отримання грошового завдатку його вартість не збільшує доходу завдаткоотримувача, адже завдаток, як такий, у складі доходів підприємства згідно з ПКУ не згадується. У загальному визначенні доходів у пп. 14.1.56 ПКУ йдеться про отримані (нараховані) доходи від усіх видів діяльності, а не просто про будь-яке отримання коштів підприємством. Дохід від операційної діяльності визнається у розмірі договірної вартості, але не менше від суми компенсації, отриманої у будь-якій формі, і включає дохід від реалізації товарів, наданих послуг (пп. 135.4.1 ПКУ). При цьому дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу до покупця права власності на такий товар (п. 137.1 ПКУ). Отже, у момент реалізації товару завдаток просто стає частиною оплати товару, а прибутковою операцією виступає передача товару у власність покупця.
Щодо втрати суми завдатку клієнтом на користь підприємства громадського харчування, то в останнього виникає дохід. Згідно з п. 137.13 ПКУ, суми штрафів (неустойки, пені), отримані за рішенням сторін договору або суду, включаються до складу доходів платника податків за датою їх фактичного надходження.
Якщо на практиці підприємство іноді змушене списувати на витрати (у бухобліку) деякі продукти через розірвання договору з клієнтом, який втрачає завдаток, то треба пам'ятати, що до витрат не включається сума фактичних втрат товарів, крім втрат у межах норм природного убутку або технічних (виробничих) втрат, що не перевищують розмір, визначений Кабміном України (п. 140.3 ст. 140 ПКУ).
Бухгалтерський облік
Оскільки отриманий від клієнта завдаток не є власністю підприємства, а виступає у ролі отриманого забезпечення виконання зобов'язань, то у таких випадках підприємство-завдаткоотримувач мусить вести забалансовий облік. Згідно з Iнструкцією №291, забалансові рахунки призначені, зокрема, для обліку наявності та руху цінностей, що не належать підприємству (але тимчасово перебувають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні), умовних прав та зобов'язань підприємства (застави, гарантії тощо) та ін. По суті, тут маються на увазі права і зобов'язання, які фіксуються у додатковому до основного договору та можуть бути здійснені лише за настання такої умови, як невиконання боржником основного договору. У сфері видачі завдатків зазначеним правам та зобов'язанням відповідають умовні права завдаткоотримувача (його право стати власником отриманого у завдаток майна у разі відступу завдаткодавця від договору) й умовні зобов'язання завдаткодавця (зобов'язання передати завдаткоотримувачу права власності на предмет завдатку у зазначеному випадку). Річ у тім, що у зобов'язальному правовідношенні завдатку, як і в основному зобов'язанні, на стороні управненої особи (кредитора) виступає завдаткоотримувач, а на стороні зобов'язаної особи (боржника) — завдаткодавець. При цьому забезпечувальне зобов'язання завдаткодавця (боржника за основним договором) кореспондує із забезпечувальними правами завдаткоотримувача (кредитора за основним договором), а саме майно (у т. ч. і гроші), передане як завдаток, залишається на весь час дії договору про завдаток власністю завдаткодавця.
Для ведення обліку у завдаткоотримувача Iнструкцією №291 передбачено рахунок 06 «Гарантії і забезпечення отримані», призначений для обліку наявності та руху отриманих гарантій і забезпечень виконання зобов'язань та платежів. Облік забезпечення здійснюється за вартістю, зазначеною у документах про гарантії та забезпечення. На цьому рахунку, зокрема, враховуються: вартість цінних паперів, що перебувають на підприємстві та є предметом застави; вартість інших гарантій та забезпечень. Аналітичний облік гарантій та забезпечень ведеться за кожним отриманим забезпеченням.
Таким чином, забезпечувальне (умовне) право, отримане завдаткоотримувачем, або, простіше кажучи, отриманий завдаток, враховується простим записом Д-т 06.
А загалом потрібні тут записи і проведення покажемо на двох прикладах, допускаючи, що підприємство громадського харчування працює за схемою «склад (комора) — виробництво (кухня) — зал для клієнтів (буфет, бар)», використовує ЕККА, є платником ПДВ та перебуває на загальній системі оподаткування. Облік операцій з товаром та продукцією наводиться тільки для повноти картини (аналіз його варіантів та ступеня їх обгрунтованості не входить до завдання цієї статті).
Приклад 1 Бармен кафе «Кассіопея» прийняв від громадянина N попереднє замовлення столика на 4 особи на вечір того самого дня. Згідно з підписаним сторонами замовленням-рахунком, вартість замовлених страв та напоїв становить 1200 грн (у т. ч. ПДВ), а сума внесеного замовником (громадянином N) завдатку — 300 грн. Завдаток видано готівкою барменові, який розписався у його отриманні у тому самому замовленні-рахунку. Далі один примірник оформленого таким чином замовлення-рахунка було передано клієнтові, а другий залишився у бармена. У журналі реєстрації грошових завдатків, отриманих від клієнтів, зроблено відповідний запис за підписом клієнта. Грошові купюри отриманого завдатку та замовлення-рахунок бармен поклав до спеціального сейфа на зберігання до проведення остаточного розрахунку з клієнтом. Після проведення заходу громадянинові N виставлено рахунок на фактично спожиті напої та продукцію кафе на ту саму суму 1200 грн. Внесений завдаток (300 грн) зараховано в оплату виставленого рахунка, про що також зроблено запис у журналі реєстрації завдатків. Додатково, тобто до повної суми виставленого рахунка, від громадянина N отримано доплату готівкою (900 грн), сума якої зафіксована у замовленні-рахунку. Внаслідок цьогоі бармен провів через РРО (ЕККА) 1200 грн як виручку від реалізації товарів та роздрукував для клієнта фіскальний касовий чек (див. таблицю 1).
Таблиця 1
Облік операцій кафе «Кассіопея» (завдаткоотримувача)
|
|
|
|
грн |
|
||
|
|
|
|
|
|||
|
|
Забалансовий облік суми завдатку як отриманого забезпечення |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено передачу продукції кафе на замовлення з виробництва до буфету (на бар) |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено торгову націнку на барі (100%) |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено передачу напоїв на замовлення з комори до буфету (на бар) |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено торгову націнку на барі (100%) |
|
|
|
|
|
|
|
Нараховано дохід від реалізації продукції кафе і товарів з внесенням грошей до ЕККА |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено податкове зобов'язання з ПДВ |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено собівартість реалізованої продукції та напоїв за замовленням столика |
|
|
|
|
|
|
|
Списано реалізовану торгову націнку |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено списання з обліку отриманого забезпечення (завдатку) |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено здачу виручки з операційної каси ЕККА до каси підприємства |
|
|
|
|
|
Приклад 2 Метрдотель ресторану «Адоніс» прийняв від громадянина Z попереднє замовлення столу на декілька осіб за три дні до проведення заходу. Вартість попередньо обчисленого замовлення становить 2400 грн (у т. ч. ПДВ). При цьому клієнт видав метрдотелю 600 грн завдатку на забезпечення своїх платіжних зобов'язань, які виникнуть за фактом споживання продукції ресторану та напоїв (оформлення замовлення-рахунка і зберігання отриманого завдатку — такі самі, як у прикладі 1). Далі, через несприятливі обставини, громадянин Z був позбавлений можливості виконати свої зобов'язання за договором з рестораном незадовго до початку заходу. Враховуючи незначність збитку закладу (90 грн), його компенсацію з громадянина Z не зажадали. Втрачений клієнтом завдаток (600 грн) відіграв роль відступного (по суті, штрафної санкції). У ресторані склали відповідний акт на списання втрат від псування продуктів, а зазначені 600 грн було оприбутковано у касі підприємства як інший операційний дохід (див. таблицю 2).
Таблиця 2
Облік операцій ресторану «Адоніс» (завдаткоотримувача)
|
з/п |
|
|
грн |
|
||
|
|
|
|
|
|||
|
|
Забалансовий облік суми завдатку як отриманого забезпечення |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено передачу продукції ресторану на замовлення з виробництва до буфету (на бар) |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено торгову націнку на барі (100%) |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено передачу напоїв на замовлення з комори до буфету (на бар) |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено торгову націнку на барі (100%) |
|
|
|
|
|
|
|
Оприбутковано до каси підприємства суму завдатку як відступного |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено списання з обліку отриманого забезпечення (завдатку) |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено списання розморожених продуктів з виробництва за собівартістю |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено списання продукції з обліку по бару (за собівартістю) |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено списання нереалізованої торгової націнки на продукцію та напої |
|
|
|
|
|
|
|
Відображено повернення невідкритих напоїв з бару до комори (за собівартістю) |
|
|
|
|
|
Нормативна база
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
- ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
- Закон про РРО — Закон України від 06.07.95 р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
- Положення №614 — Положення про форму та зміст розрахункових документів, затверджене наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. №614.
- Порядок №614 — Порядок реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затверджений наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. №614.
- Положення №637 — Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637.
- Правила №219 — Правила роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджені наказом Мінекономіки від 24.07.2002 р. №219.
- Iнструкція №291 — Iнструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. №291.
Олександр КОРОП, консультант з оподаткування та бухгалтерського обліку