Як відомо, не помиляється лише той, хто нічого не робить. Чимало тих, хто регулярно проводить банківські операції, коли-небудь припускалися помилок. Сьогодні ми поговоримо про те, які можуть бути наслідки таких помилок і що потрібно зробити для їх виправлення.
Юридична природа відносин щодо помилкових платежів
Помилкові платежі є причиною виникнення відносин між їхнім отримувачем та платником у зв'язку з необгрунтованим збагаченням одного за рахунок іншого, внаслідок чого виникають зобов'язання ніби з договору, поняття яких існувало ще у системі римського права.
Терміном «зобов'язання ніби з договору» позначаються зобов'язання, що виникають за відсутності між сторонами договору, але які за своїм характером та змістом схожі на зобов'язання, що виникають із договорів1. Даючи таким зобов'язанням найменування «зобов'язання ніби з договору», римські юристи робили висновок, що спірні питання, які виникають у цих випадках, про умови і межі відповідальності сторін вирішуються аналогічно до того, як вони вирішуються стосовно відповідних договорів. Одним із видів таких зобов'язань «ніби з договору» є зобов'язання неналежного отримувача, що виникають з помилкового платежу.
При здійсненні платежу за договором2 платник має право вимагати від отримувача грошей здійснити постачання певного асортименту товару в певній кількості, надати конкретні послуги або виконати конкретні роботи тощо. При цьому завжди є документ-підстава, за яким було зроблено належний платіж і в якому є інформація про майбутню операцію, — її вид, предмет і основні умови. Це можуть бути договір, рахунок, листи сторін, акт виконаних робіт, накладна тощо. Можуть бути також випадки, коли платіж здійснюється на підставі усних домовленостей і жодних документів при цьому не оформляється. Але тоді і кваліфікація платежу, як належного чи помилкового, відбувається також за усною домовленістю сторін. Ці випадки розглядати не будемо.
1 И. Б. Новицкий. Римское право. Ассоциация «Гуманитарное знание» «ТЕИС» Москва, 2002.
2 Договірні відносини регулюються нормами Розділу II Книги п'ятої ЦКУ та іншими нормативними актами.
Під час надходження помилкового платежу жодна операція не планується, неналежний отримувач коштів не буде постачати товари, виконувати роботи чи надавати послуги, за які йому помилково надійшли гроші. Наприклад, на рахунок меблевого заводу надійшов платіж «За аудиторські послуги за угодою №10 від 12.03.2012 р.». Очевидно, що меблевий завод не займається і не має права займатися таким видом діяльності, тож не надаватиме аудиторських послуг, і жодного договору №10 від 12.03.2012 р. він ні з ким не укладав. Iнший приклад: меблевий завод — виробник корпусних меблів — отримав платіж з призначенням «За м'який куток згідно з рахунком №15 від 15.12.2011 р.». Платник помилково перерахував кошти не тому постачальникові меблів. У цьому разі меблевий завод має право продавати м'який куточок у рахунок платежу, що надійшов, але він не має такої змоги і наміру: таких товарів у нього на складі просто немає, і рахунок за м'який куток №15 від 15.12.2011 р. він нікому не виписував.
При виконанні договорів кошти сплачуються суб'єктами на підставі договірних умов. Зобов'язання отримувача виникає теж за умовами договору — наприклад, поставити певний товар, надати послуги, виконати роботи. А при отриманні помилкового платежу зобов'язання отримувача виникає у момент надходження йому коштів і полягає у безумовному та негайному поверненні грошей платникові (в українському законодавстві це правило закріплено у п. 1 ст. 1212 ЦКУ), і воно не може бути змінене без укладення сторонами договору. Наприклад, неналежний платник та отримувач вирішили, що отримувач замість повернення коштів поставить платникові якийсь товар у певні терміни. У цьому разі відносини «ніби з договору» стають договірними й облік відповідних операцій ведеться за загальними правилами, встановленими для таких операцій.
Регулювання відносин щодо помилкових платежів в Україні
Основні моменти, що стосуються помилкових платежів, врегульовані нормами глави 83 ЦКУ. Iнші нормативні акти України, які регулюють відносини щодо помилкових платежів, — Закон №2346, Указ №227 та Iнструкція №22. Поняття неналежного платника, неналежного отримувача та помилкового переказу містяться у Законі №2346.
Неналежний платник — це особа, з рахунка якої помилково або неправомірно перераховано суму коштів (п. 1.32 Закону №2346). Неналежний отримувач — особа, якій без законних підстав зараховано суму переказу на її рахунок або видано готівкою (п. 1.23 Закону №2346). Законними підставами є укладений договір, виставлений рахунок, який був чинний на дату переказу, тощо. Якщо товар уже був відвантажений, роботи чи послуги виконані або надані, то перекази можуть здійснюватися на підставі видаткових накладних або актів виконаних робіт (наданих послуг).
Помилковий переказ — це рух певної суми грошей, внаслідок якого з вини банку чи іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунка неналежного платника і/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми готівкою (п. 1.24 Закону №2346).
Помилкові перекази на рахунки суб'єктів господарської діяльності можуть здійснюватися з вини платника або отримувача — суб'єктів господарської діяльності чи з вини банку.
Помилкові перекази з вини самого отримувача бувають у тому разі, якщо отримувач припустився помилки, виписуючи рахунок, або якимось іншим чином неправильно повідомив платникові свої платіжні реквізити чи призначення платежу. Якщо помилка у призначенні платежу, то переказ отримає той, хто і виписав рахунок, але призначення платежу не відповідатиме реальній операції. Якщо ж помилка у банківських реквізитах, то переказ отримає інша особа або ж він повернеться відправникові. Облік таких переказів ведеться аналогічно до ситуації, коли помилки припустився платник.
Помилковий переказ з вини платника
Помилковий переказ з вини платника має місце тоді, коли при його ініціюванні1 платник у документі на переказ неправильно зазначає банківські реквізити отримувача, призначення платежу або завищує його суму.
1 Згідно з п. 1.15 Закону №2346, ініціатор — особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.
Якщо у такому документі зазначено неіснуючі банківські реквізити, то такий переказ обробляється банком відповідно до пп. 2.31, 2.32 і 2.33 Iнструкції №22, а якщо платник замість реквізитів одного отримувача вписує реквізити іншого — неналежного, то такий переказ буде виконаний банком і кошти отримає неналежний отримувач.
Якщо платник ініціював переказ належному отримувачеві за належною підставою, але при цьому завищив суму платежу, то сума помилкового переказу визначається лише у розмірі перевищення, а не у повній сумі переказу. Та частина повної суми, яка має бути сплачена за договірними зобов'язаннями, помилковим переказом не є, а зараховується в погашення договірного зобов'язання.
Буває, що платник припускається помилки у призначенні платежу: платіж ініціюється за неналежним договором або за недійсним рахунком чи повторно за однією і тією самою підставою. Такі перекази є помилковими без належної документальної підстави. Можлива ситуація, коли допущено помилки у призначенні платежу, але при цьому є договірні відносини між контрагентами. Тоді вони можуть на підставі листа зарахувати помилково перераховану отримувачу суму в рахунок майбутніх зобов'язань або в рахунок постачань іншого товару, робіт чи послуг.
Якщо суб'єкт господарювання регулярно отримує інформацію про операції за своїми банківськими рахунками, він досить швидко виявить, що на його рахунок надійшов помилковий переказ:
а) від неналежного платника, з яким він не має договірних відносин;
б) від контрагента за чинним договором, але сума платежу завищена. При цьому надлишок отриманої суми не буде зараховано у рахунок майбутніх операцій за цим договором (наприклад, це був разовий або останній платіж за договором). У цьому разі бажано провести звіряння з контрагентом для того, щоб актом звіряння підтвердити помилковість перерахування завищеної суми і що платіж у більшій сумі не є результатом зміни умов договору;
в) передоплата від покупця за раніше виписаним рахунком, перерахована після закінчення терміну дії рахунка. Наприклад, продавець 12 березня виставив рахунок із терміном дії три банківські дні, не рахуючи день виписування рахунка. За отримані кошти продавець повинен був купити сировину для виконання замовлення покупця на державному аукціоні, який відбувся 19 березня. Оскільки на цю дату передоплата від покупця не надійшла, продавець не зміг купити сировину і не виконуватиме замовлення покупця. Покупець сплатив рахунок 23 березня — після закінчення терміну дії рахунка. Оскільки продавець вже не може виконати замовлення, він повертає йому кошти як помилково отримані, адже виставлений рахунок вже недійсний.
Iншим прикладом може бути виписування рахунка продавцем, що торгує широким асортиментом товару, що швидко змінюється. Наприклад, покупець вибрав певний асортимент товару в будівельному магазині й отримав рахунок для сплати, дійсний протягом двох банківських днів. Якщо покупець сплатить такий рахунок пізніше, то магазин уже не бере на себе зобов'язання з відвантаження обраного асортименту. Такий платіж теж потрібно кваліфікувати як помилковий. Проте якщо продавець має можливість відвантажити товар в рахунок оплати рахунка, строк дії якого закінчився, таку оплату можна не кваліфікувати як помилкову, а здійснити відвантаження товару та сплатити податки з цієї операції на загальних підставах;
г) повторний платіж за раніше виставленим рахунком або іншими документами, які вже були сплачені раніше. Тут очевидно, що якщо не планується здійснювати нові операції, аналогічні до вже здійснених, то повторні платежі теж будуть помилковими. Факт визнання такого платежу помилковим підтверджується листами, актами звіряння взаєморозрахунків та наказом керівника про повернення повторно отриманих коштів.
Повернення помилково отриманих коштів
У будь-якому з вищеперелічених випадків отримувач повинен повернути необгрунтовано отримані кошти платникові згідно зі ст. 1212 ЦКУ, якщо немає домовленості про зарахування таких коштів у рахунок інших операцій.
У п. 6 Указу №227 йдеться, що отримувач повинен повернути помилково отримані кошти «п'ятиденний термін». Те ж саме написано і в листі НБУ від 09.01.98 р. №25-011/46-181. Але ні в Указі №227, ні у цьому листі НБУ не уточнюється, які саме дні маються на увазі: банківські чи календарні. На думку автора, термін для повернення платежу потрібно обчислювати у банківських днях. На користь цієї точки зору можна навести такий аргумент: з п'яти календарних днів три або чотири можуть виявитися святковими або неробочими, і тоді для виявлення та повернення помилкового платежу залишається один або два робочі (банківські) дні. Очевидно, що одного-двох днів для цього може бути недостатньо.
Якщо помилковий переказ зроблено з вини платника, то безспірне стягнення (списання) помилково отриманих коштів з метою повернення платникові з рахунка отримувача є неможливим. Згідно з нормами Закону №2346 та Iнструкції №22 банк не може самостійно списувати кошти з рахунка неналежного отримувача і повертати їх на рахунок платника або до банку, що обслуговує цього платника. Тому отримувач повинен самостійно ініціювати переказ з метою повернення помилково отриманих коштів, про що і йдеться в Указі №227. Усю потрібну для цього інформацію отримувач має: у його банківській виписці зазначено рахунок неналежного платника, звідки було помилково перераховано кошти, його код і найменування, а також МФО банку. На підставі цієї інформації отримувач має змогу протягом п'яти банківських днів оформити платіжне доручення на повернення помилково отриманих коштів та подати його до свого банку.
Як заповнити реквізит «Призначення платежу» в платіжному дорученні
Згідно з п. 3.8 Iнструкції №22 у цьому реквізиті має міститися повна інформація про переказ та документи, на підставі яких цей переказ ініціюється. Неналежний отримувач наразі має лише один документ — банківську виписку, в якій відображено надходження помилкових коштів. У цій виписці, як правило, зазначено номер і дату документа (наприклад, платіжного доручення), який було помилково оформлено платником і за яким помилкові кошти зараховано отримувачу. Автор вважає, що неналежний отримувач цілком може послатися на ці реквізити у призначенні платежу при поверненні помилково отриманих коштів. Якщо дата документа платника у виписці не зазначена, можна замість неї поставити дату самої виписки, тобто дату фактичного надходження коштів. У будь-якому разі відправник неналежного платежу зможе за цими даними ідентифікувати своє помилкове платіжне доручення, за яким кошти з його рахунка були спочатку списані. Отже, інформація про платіж буде достатньо повною, крім того, її повноту ініціатор переказу визначає самостійно, а банк перевіряє заповнення реквізиту «Призначення платежу» лише формально за зовнішніми ознаками.
Поширена думка, що документом-підставою для повернення помилкового платежу має бути лист від неналежного платника неналежному отримувачеві, в якому підтверджується факт помилкового перерахування коштів та міститься прохання про їх повернення. Проте Закон №2346, Указ №227 та Iнструкція №22 не зобов'язують неналежного отримувача мати і подавати до банку такий лист. У п. 2.35 Iнструкції №22 сказано, що неналежний отримувач повинен повернути кошти у встановлений строк 5 днів. Жодних додаткових умов не висувається. Проте такий лист буде додатковим підтвердженням помилковості платежу.
Щоб у контролюючих органів не виникало сумнівів у помилковості отриманого переказу, рекомендуємо також видати наказ керівника підприємства, в якому буде описана ситуація, що склалася, і дано наказ про повернення помилково отриманих коштів із зазначенням термінів повернення.
Несвоєчасне повернення помилково отриманих коштів
За несвоєчасне повернення (в даному випадку це повернення з порушенням 5-денного строку) помилково отриманих коштів у ЦКУ передбачено певні санкції. У пункті 2 ст. 1214 і ст. 536 ЦКУ сказано, що за користування чужими коштами боржник (тобто неналежний отримувач) зобов'язаний сплатити неналежному платникові відсотки у розмірі, встановленому законом або іншим актом цивільного законодавства. Розмір відсотків визначено пунктом 2 ст. 625 ЦКУ, з якого випливає, що отримувач на вимогу платника зобов'язаний сплатити суму боргу, збільшивши її на індекс інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. У тексті цього пункту є застереження: «Якщо законом або договором не встановлено іншого розміру відсотків». У цьому разі договору немає, а законом іншого розміру відсотків не встановлено, тому платіж за користування помилково отриманими коштами становить саме три відсотки річних за всі дні прострочення починаючи з шостого банківського дня після надходження коштів на рахунок.
Якщо неналежний отримувач повертає помилково отримані кошти з порушенням терміну, але без сплати відсотків та індексації, то неналежний платник може вимагати сплати санкцій у загальному порядку, тобто через суд. Рішення про подання позову платник приймає абсолютно добровільно.
Це загальні правила, передбачені для випадків невиконання грошових зобов'язань взагалі, а не лише у зв'язку з отриманням помилкових переказів. На практиці найчастіше помилково отримані кошти повертаються у тій самій сумі, в якій вони були отримані, незалежно від своєчасності їх повернення, і при цьому неналежний платник не має намірів вимагати сплати відсотків та індексації. Така практика склалася тому, що суми помилкових переказів, повернені отримувачем із запізненням, як правило, не дуже великі, і термін запізнення теж невеликий, а отже, і суми санкцій будуть неістотними.
Відповідальність посадових осіб отримувача
Пунктом 6 Указу №227 передбачено відповідальність директора та головного бухгалтера отримувача у разі невчасного повернення коштів — штраф у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні це 34 грн). Хоча у тексті п. 6 Указу №227 неоподатковуваний мінімум доходів громадян названо неоподатковуваним мінімумом заробітної плати, ці поняття є синонімами і мають однакове значення.
Указом №227 не передбачено механізму стягнення такого штрафу. Згідно з п. 11 Указу №227 НБУ та ДПСУ можуть лише контролювати виконання його норм. Крім того, пунктом 22 частини першої ст. 92 Конституції України передбачено, що адміністративні правопорушення та відповідальність за них встановлюються лише законами України. Це означає, що заборонено регулювати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами*, тож застосовувати адмінштраф за Указом №227 неправомірно.
* Див. рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. №7-рп/2001, абз. 7 пункту 2.
Бухгалтерський та податковий облік помилкових платежів в отримувача
Бухгалтерський облік помилково отриманих коштів ведеться на субрахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» у кореспонденції з рахунком 31 «Рахунки у банках у національній1 валюті».
1 Помилкові платежі в іноземній валюті за зовнішньоекономічними контрактами майже неможливі, бо вхідний платіж у валюті та відповідні документи ретельно перевіряються банком.
Якщо при поверненні платежу з порушенням 5-денного терміну були сплачені відсотки і сума індексації, то вони списуються у дебет субрахунка 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» у кореспонденції з кредитом рахунка 31.
Податок на прибуток. У податковому обліку з податку на прибуток помилково отримані кошти не відображаються внаслідок того, що вони отримані без укладення будь-якого договору та не належать отримувачу. Вони не є передоплатою за товари, роботи чи послуги за будь-яким договором, фінансовою допомогою чи якимось іншим оподатковуваним доходом, бо право власності на них до отримувача не переходить.
Щодо цього є й інша, фіскальна думка. Помилковий платіж не відображається у податковому обліку лише в тому разі, якщо неналежний отримувач коштів повернув їх платникові у тому самому звітному періоді, в якому отримав. У ЄБПЗ дається роз'яснення ситуації, коли отримано помилковий платіж з вини банку: тоді помилково отримані кошти включаються до складу інших доходів згідно з пп. 135.5.14 ПКУ, а при поверненні слід відкоригувати такий дохід згідно з п. 140.2 ПКУ.
Проте думка податківців є помилковою і не грунтується на нормах ПКУ та іншого законодавства. По-перше, у ПКУ немає визначення поняття «дохід», адже пп. 14.1.54, 14.1.55, 14.1.56 не визначають саме ключове поняття «дохід», і нам потрібно використовувати визначення з п. 5 П(С)БО 15 «Доходи»: «Дохід визнається при збільшенні активу або зменшенні зобов'язання, що обумовлює зростання власного капіталу». У нашому випадку одночасно зі збільшенням активу збільшуються і зобов'язання, тож розмір власного капіталу не збільшується. Тут радше буде аналогія з отриманням та поверненням передоплати, ніж з «іншими доходами» та їх «коригуванням». По-друге, коригування згідно з п. 140.2 ПКУ здійснюється вже після продажу товарів, виконання робіт чи надання послуг, при зміні ціни або поверненні, і лише за наявності договірних відносин. У разі отримання помилкового платежу про жодні договори, про жодну операцію продажу не йдеться, тут неможливо якось переглядати неіснуючі ціни чи повертати товари, яких немає, тим більше якщо помилки припустився банк, а не контрагент.
Наведемо «чистий» приклад, що складається тільки з помилкової операції. Суб'єкт, який тимчасово не провадить діяльності і не має грошей на рахунку в банку, отримав помилковий платіж у сумі 100000 грн в останній день звітного періоду та не встиг повернути їх до кінця дня (а отже, і до кінця звітного періоду). Усі отримані кошти потрібно повернути їх власнику, а також за звітний період нарахувати і сплатити податок на прибуток з тієї суми, що помилково надійшла. Оскільки суб'єкт не провадить діяльності, то коштів на сплату податку на прибуток у нього немає. У цьому разі податок виникає безпідставно, бо операцій з продажу не було, доходів не було, а замість цього на кінець звітного періоду збільшилися залишок грошей на рахунку і одночасно кредиторська заборгованість щодо їх повернення. Можна сказати, що виникає податок на кредиторську заборгованість. Абсурдність такої ситуації теж свідчить на користь того, що до складу доходів помилково отримані суми включати немає підстав. Це заборгованість перед неналежним платником. Проте якщо її не повернути зовсім, то після закінчення терміну позовної давності (три роки згідно зі ст. 257 ЦКУ) її потрібно буде включити до складу доходів як безповоротну фінансову допомогу (пп. 14.1.257, пп. 135.5.4 ПКУ).
Якщо при невчасному поверненні помилково отриманих коштів неналежний отримувач повернув їх з урахуванням індексу інфляції, а також з урахуванням відсотків, нарахованих на користь неналежного платника згідно з п. 2 ст. 1214 ЦКУ, то суми індексації та відсотків не включаються до складу витрат неналежного отримувача. Оскільки сплата цих сум є наслідком порушення законодавства (Указу №227), то ця операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства і не враховується у складі витрат у податковому обліку згідно з пп. 138.12.2 ПКУ, який включає будь-які інші витрати, пов'язані з господарською діяльністю. У такій ситуації цього зв'язку немає, тож таким сумам немає місця у складі податкових витрат.
Податок на додану вартість. У податковому обліку з ПДВ, як і з податку на прибуток, помилкові платежі не відображаються, податкові зобов'язання на них не нараховуються та податкові накладні не виписуються. Отже, неналежний платник не має права вимагати від неналежного отримувача податкову накладну. Об'єктом обкладення ПДВ є операції, вичерпний перелік яких наведено у ст. 185 ПКУ. Насамперед це операції з постачання товарів та послуг, ввезення та вивезення товарів на/з митну територію України. Помилковий переказ та його повернення, у т. ч. з індексацією та відсотками, не є операціями з постачання товарів і послуг, а отже, не є й об'єктом обкладення ПДВ. Це справедливо навіть тоді, коли платник сплатив кошти за реальним договором постачання товарів, робіт або послуг, але завищив суму платежу чи сплатив один і той самий рахунок повторно. При цьому надлишок сплаченої суми за договором або повторний платіж за рішенням сторін не повинні зараховуватися у рахунок майбутніх операцій, а кваліфікуються сторонами як помилковий платіж.
Таке рішення сторін має бути підтверджене документально: актом звіряння взаєморозрахунків, листами та відповідними наказами керівників підприємств. Додатково до банківських виписок сторони взаєморозрахунків можуть обмінятися листами: отримувач пише листа платникові з повідомленням про те, що на його рахунок надійшов помилковий платіж, а платник пише листа з проханням повернути такий платіж. На підставі цих листів керівник підприємства-отримувача видає наказ про повернення помилково отриманих коштів і на підставі цього наказу ініціюється переказ на повернення коштів.
Бухгалтерський та податковий облік помилкових платежів у платника
Облік помилково здійснених переказів у платника дуже простий: такі суми обліковуються за дебетом субрахунка 377 «Розрахунки з іншими дебіторами» у кореспонденції з рахунком 31 «Рахунки у банках», а у податковому обліку не відображаються зовсім. При поверненні помилкового платежу робиться зворотне проведення і залишок на субрахунку 377 закривається.
Якщо неналежний платник отримав свої кошти з порушенням 5-денного терміну і при цьому не отримав відсотків і суми індексації, він має право звернутися до суду за захистом свого права на компенсацію збитків, пов'язаних із незаконним перебуванням його коштів в обігу неналежного отримувача.
Фактично отримані суми індексації та відсотків включаються до складу інших доходів неналежного платника: у бухгалтерському обліку вони відображаються за дебетом рахунка 31 «Рахунки у банках» у кореспонденції з кредитом субрахунка 715 «Отримані штрафи, пені, неустойки», а в податковому обліку визнається дохід на підставі пп. 135.5.14 ПКУ.
Помилковий переказ з вини банку
У цьому разі помилка також може міститися у платіжних реквізитах отримувача, у сумі або призначенні платежу. Помилка у сумі платежу матиме місце як у разі завищення, так і у разі заниження належної суми. З вини банку можуть бути зараховані кошти внаслідок помилки операціоніста під час набору суми платежу, номера поточного рахунка або інших реквізитів отримувача чи платника.
Помилкові платежі з вини банку можна поділити на три види:
1) помилкове зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача. Тобто гроші були списані правильно з належного рахунка належного платника, а зараховані були не на той рахунок або такому отримувачеві, для якого вони не призначалися. Сюди ж можна віднести помилки у вигляді завищення суми платежу, адже надлишок суми не повинен був перераховуватися з рахунка платника на рахунок отримувача;
2) помилкове списання коштів з рахунка неналежного платника. У цьому разі отримувач коштів повинен був отримати ці кошти, але від іншого платника;
3) заниження суми платежу. При цьому решта реквізитів платежу помилок не містить. Тут може мати місце порушення банком термінів здійснення переказу, якщо він виявить і виправить цю помилку надто пізно.
Дії банку при здійсненні ним помилкового платежу першого виду описано у пп. 32.3.1 Закону №2346 та п. 2.36 Iнструкції №22.
Розглянемо їх поетапно.
1. Банк-порушник виявив факт помилкового переказу коштів на рахунок неналежного отримувача.
2. Банк зобов'язаний негайно перерахувати кошти у тій самій сумі належному отримувачу - тому, кому вони призначалися. Це перерахування банк робить власним коштом та відображає відповідну суму як дебіторську заборгованість неналежного отримувача. Якщо банк не дотримує цієї умови, то належний отримувач має право зажадати від банку перерахування основної суми платежу та пені. Розмір пені становить 0,1% від суми платежу, але не більше 10% (пп. 32.3.1 Закону №2346). Простий розрахунок показує, що ця пеня може бути нарахована не більш як за 100 днів прострочення: 0,1% х 100 = 10%.
Відповідальність банку
Відповідальність банку і його співробітників за здійснення помилкових переказів по його провині регламентована п. 2.38 і 2.39 Iнструкції №22. Банк зобов'язаний повернути кошти, помилково списані їм з рахунку неналежного платника і списати їх з того рахунку, з якого їх потрібно було списати, а також сплатити пеню, якщо таке повернення здійснене не в день списання, а пізніше.
Банк не несе відповідальності за своєчасність повернення своїми клієнтами помилково отриманих ними переказів (п. 2.35 Iнструкції №22).
3. Водночас банк зобов'язаний повідомити неналежного отримувача про помилковий переказ і про те, що йому потрібно повернути помилково отримані кошти до банку впродовж трьох робочих днів. Якщо отримувач не дотримує цих термінів, банк має право вимагати від нього перерахування основної суми помилково отриманих коштів та пені. Розмір пені такий самий, як і у разі відповідальності банку за прострочення належного платежу — 0,1% на день від суми платежу, але не більше 10% (див. пп. 32.3.2 Закону №2346). Відповідальність неналежного отримувача визначена у ст. 35 Закону №2346.
4. Кошти, повернені неналежним отримувачем, зараховуються на погашення його дебіторської заборгованості перед банком.
У неналежного отримувача в бухгалтерському обліку помилково отримані суми обліковуються на субрахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами». У податковому обліку ці суми не відображаються. Така точка зору грунтується на тих самих міркуваннях, що й у разі помилкового платежу з вини іншого підприємства, а не банку. Пеня, отримана належним отримувачем за невчасне зарахування банком коштів на його рахунок (див. пункт 2 алгоритму), включається до складу його інших доходів згідно з пп. 135.5.14 ПКУ.
Якщо банк при здійсненні переказу завищив суму, то його дії з виправлення помилки будуть аналогічні до тих, які проводяться при поверненні помилково перерахованої суми неналежному отримувачу.
Другий вид помилок банку — помилкове списання коштів з рахунка неналежного платника. Порядок виправлення цієї помилки викладено у пп. 32.3.2 Закону №2346 та в абзаці першому п. 2.38 Iнструкції №22. Покажемо його на умовному прикладі.
Приклад Підприємство «А» подало до банку платіжне доручення на сплату коштів на користь підприємства «Б». Банк помилково списав ці кошти з рахунка іншого свого клієнта — підприємства «Н». У цьому разі підприємство «Б» отримало належний платіж, але не від підприємства «А», а від підприємства «Н». При виявленні цієї помилки банк повинен повернути суму помилково списаних коштів на рахунок підприємства «Н», списавши її з рахунка належного платника підприємства «А». Після того, як банк списує кошти з рахунка підприємства «А» та зараховує їх підприємству «Н», створюється наступна ситуація: підприємство «Б» має на своєму рахунку платіж не від підприємства «А», а від підприємства «Н», а гроші з рахунка підприємства «А» списані не за адресою належного отримувача «Б», а за адресою підприємства «Н».
Таким чином, прямого платежу від підприємства «А» на рахунок підприємства «Б» так і не було здійснено. Що робити далі?
На сьогодні іншого механізму виправлення банком своєї помилки не передбачено, тож підприємства повинні самостійно врегулювати ситуацію, що склалася. Можна запропонувати такі варіанти:
1) звернутися до банку з проханням про видачу листа, в якому буде викладено суть помилки та порядок її виправлення. Такий лист є виправданням того факту, що платіж зроблено не тому адресатові й отримано не від того адресанта. Це важливо для всіх трьох сторін операції;
2) самостійно провести повернення помилкових переказів та здійснити правильний переказ заново. Тобто у нашому прикладі підприємство «Б» має повернути кошти підприємству «Н», а воно, своєю чергою, повертає їх підприємству «А». Після цього підприємство «А» знову ініціює платіж на адресу підприємства «Б». Хоча другий варіант і складніший, але він дозволяє повністю ліквідувати наслідки помилки банку та знизити ризики донарахування податків і штрафних санкцій під час перевірки.
Якщо дата повернення помилково списаної суми з рахунка неналежного платника відрізняється від дати її первинного помилкового списання, то за кожен день починаючи з дня помилкового переказу до дня повернення помилково списаної суми банк сплачує пеню у розмірі процентної ставки цього банку за короткостроковими кредитами, якщо інша відповідальність не передбачена договором про банківське обслуговування (пп. 32.3.2 Закону №2346). Сума такої пені, отримана неналежним платником, включається до складу інших операційних доходів у бухгалтерському обліку (субрахунок 715) та до складу інших доходів у податковому обліку згідно з пп. 135.5.14 ПКУ.
Нормативна база
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
- ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
- Закон №2346 — Закон України від 05.04.2001 р. №2346-III «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».
- Указ №227 — Указ Президента України від 16.03.95 р. №227/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни у народному господарстві України».
- Iнструкція №22 — Iнструкція про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. №22.
Юлія ЄГОРОВА, фахівець з оподаткування та бухгалтерського обліку