Обов’язковість проходження періодичного медичного огляду для директора та головного бухгалтера залежить не від назви посади, а від сфери діяльності підприємства та умов праці на конкретних робочих місцях.
Законодавство виокремлює дві основні групи працівників, які підлягають обов’язковим медоглядам:
1) працівники, зайняті на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі. Перелік таких робіт та факторів затверджено наказом МОЗ від 21.05.2007 №246. Якщо умови праці директора або головного бухгалтера, підтверджені атестацією робочих місць, підпадають під дію цих переліків (наприклад, перевищення рівня електромагнітного випромінювання від комп’ютерної техніки), вони повинні проходити медогляд;
2) працівники, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб. Перелік таких професій, виробництв та організацій затверджено постановою КМУ від 23.05.2001 №559 та деталізовано наказом МОЗ від 23.07.2002 №280. Наприклад, якщо підприємство працює у сфері громадського харчування, торгівлі продуктами, водопостачання або є закладом освіти чи охорони здоров’я, його керівний склад, включно з директором, підлягатиме обов’язковому профілактичному медогляду. Головний бухгалтер, як правило, безпосередньо з продукцією чи населенням не контактує, тож на нього ця вимога зазвичай не поширюється, якщо тільки специфіка роботи підприємства не визначає іншого.
Посади директора та головного бухгалтера самі по собі не передбачають виконання робіт, які потребують обов’язкового медогляду. Проте все залежить від того, які трудові обов’язки виконують працівники на цих посадах та якими є умови їхньої праці.
Вирішальним є те, до якої з перелічених категорій належить їхня діяльність та/або умови праці на конкретному підприємстві. Роботодавець несе відповідальність за організацію та своєчасність проходження медоглядів відповідними працівниками.
Висновок: обов’язкові періодичні медогляди для директора та головного бухгалтера не передбачені, якщо вони не працюють у шкідливих або небезпечних умовах.
Роботодавець може за власним рішенням організувати медогляди для цих посад, але це не є вимогою законодавства. При цьому витрати на обов’язкові медогляди покладаються на роботодавця, якщо огляди потрібні за законом.