Рішення щодо обліку загальновиробничих витрат (ЗВВ) при виробництві продукції, навіть незначних обсягів, має ґрунтуватися на вимогах НП(С)БО 16.
Загальновиробничі витрати — це витрати на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами й іншими підрозділами основного та допоміжного виробництва, а також на утримання й експлуатацію машин і устаткування (пп. 15 НП(С)БО 16).
Постійні ЗВВ розподіляються на кожен об’єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні ЗВВ включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.
Можливість не розподіляти ЗВВ та відносити їх на витрати на збут
Рішення одразу відносити ЗВВ, пов’язані з виробництвом хот-догів та чаю, на рахунок 93 «Витрати на збут» є методологічно некоректним. Це призведе до заниження виробничої собівартості готової продукції (хот-догів, чаю) та завищення витрат на збут. Як наслідок, буде спотворено інформацію про рентабельність як виробничої діяльності, так і торговельної діяльності АЗС.
Хоча питома вага доходу від виробництва може бути незначною, принцип істотності в бухобліку не дає прямого дозволу ігнорувати вимоги стандартів щодо формування собівартості. Керівник може затвердити в наказі про облікову політику спрощену базу розподілу ЗВВ, яка буде економічно обґрунтованою та не надто трудомісткою для конкретного випадку (наприклад, пропорційно до прямих матеріальних витрат на виробництво хот-догів та чаю або часу роботи залученого персоналу/обладнання).
Якщо ж розподіл постійних ЗВВ визнається підприємством як економічно недоцільний через надзвичайну складність або малу абсолютну величину таких витрат, то ті постійні ЗВВ, які не були включені до собівартості продукції (залишилися нерозподіленими), згідно з пп. 16 НП(С)БО 16, мають включатися до собівартості реалізованої продукції (тобто списуватися на рахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції») у періоді їх виникнення, а не на рахунок 93 «Витрати на збут».
Негативні наслідки рішення про віднесення ЗВВ на витрати на збут:
— неправильний розподіл витрат для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток: під час податкової перевірки може бути поставлено під сумнів правильність формування фінансового результату до оподаткування через некоректну класифікацію витрат. Так, якщо готова продукція буде реалізована в різних періодах або ж не буде реалізована, а ЗВВ будуть визнані у повному обсязі, то може вийти завищення витрат в одному з періодів, а в іншому — заниження;
— викривлення фінансової звітності: недостовірні дані у звіті про фінансові результати щодо собівартості реалізованої продукції та витрат на збут;
— ускладнення управлінського обліку: неможливість отримати достовірну інформацію про фактичну прибутковість виробництво хот-догів та чаю для ухвалення управлінських рішень.
Рекомендується:
— здійснювати розподіл ЗВВ на собівартість виробленої продукції, навіть якщо для цього буде обрано спрощену, але економічно обґрунтовану базу розподілу;
— зафіксувати обраний метод калькулювання собівартості та розподілу ЗВВ у наказі про облікову політику підприємства;
— якщо частина постійних ЗВВ залишається нерозподіленою, включати її до собівартості реалізованої продукції (Д-т 901 К-т 91), а не до витрат на збут.