Суттєво. Платники ПДВ під час воєнного стану не мають права на зменшення ПЗ у деклараціях за січень 2022 року та звітні періоди, які йому передують.
! Платникам ПДВ
Державна податкова служба України розглянула звернення щодо деяких питань з податку на додану вартість та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), повідомляє.
Товариство, цитуючи норми підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу, які набрали чинності 27.05.2022, у частині заборони на подання платником податку на додану вартість уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (далі — уточнюючий розрахунок) до податкової декларації з податку на додану вартість (далі — декларація) за звітні (податкові) періоди до лютого 2022 року з показниками на зменшення суми податкових зобов’язань та/або декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, просить надати індивідуальну податкову консультацію, чи поширюється ця норма на:
1) уточнюючий розрахунок до декларації за звітний (податковий) період лютий 2022 року;
2) декларації із сумами від’ємного значення податку на додану вартість, які не були подані вчасно та подаються після 27.05.2022 за звітні (податкові) періоди до лютого 2022 року?
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 Кодексу).
Пунктом 44.1 статті 44 Кодексу передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу.
Згідно з пунктом 49.2 статті 49 Кодексу платник податків зобов’язаний за кожний встановлений Кодексом звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Правові основи оподаткування податком на додану вартість установлено розділом V, підрозділами 2 та 10 розділу XX Кодексу.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 Кодексу).
Форма та порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затверджені наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за №159/28289 (далі — Порядок №21).
Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку №21 до податкової звітності з податку на додану вартість належать, зокрема:
декларація з додатками;
уточнюючий розрахунок з додатками.
Декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (підпункт 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 та пункт 203.1 статті 203 Кодексу; пункт 2 розділу ІІ Порядку №21).
Згідно з пунктом 6 розділу III Порядку №21 платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій звітності. Дані, наведені у податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.
До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (пункт 1 розділу III Порядку №21).
Пунктом 9 розділу III Порядку №21 передбачено, що декларація подається платником за звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог Кодексу.
Згідно з пунктом 50.1 статті 50 Кодексу, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених статтею 50 Кодексу), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Водночас платники податку на додану вартість тимчасово, до припинення або скасування воєнного стану, не мають права на подання уточнюючих розрахунків до податкових декларацій, передбаченого пунктом 50.1 статті 50 Кодексу, за звітні (податкові) періоди до лютого 2022 року з показниками на зменшення податкових зобов’язань та/або декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (абзац двадцять третій підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу).
Щодо питання 1
Платники податку на додану вартість тимчасово, до припинення або скасування воєнного стану, не мають права на подання уточнюючих розрахунків з показниками на зменшення податкових зобов’язань та/або декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість до декларацій за звітні (податкові) періоди до лютого 2022 року, тобто за звітний (податковий) період січень 2022 року та ті, які йому передують.
Щодо питання 2
Зазначена в абзаці двадцять третьому підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу заборона стосується подання уточнюючих розрахунків до раніше поданих декларацій за звітні (податкові) періоди до лютого 2022 року (незалежно від того, чи такі декларації були подані вчасно, чи з порушенням строків, визначених Кодексом для їх подання) та не поширюється на випадки несвоєчасного подання декларацій, зокрема із сумами від’ємного значення податку на додану вартість, що подаються після 27.05.2022 за звітні (податкові) періоди до лютого 2022 року.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Кодексу).