Як відомо, у період дії воєнного стану не застосовуються норми ст. 53, ч. 1 ст. 65, ч. 3 — 5 ст. 67, ст. 71, 73, 78-1 КЗпП та ч. 2 ст. 5 Закону про відпустки1 (п. 6 ст. 6 Закону №21362).
1 Закон України від 15.11.1996 р. №504/96-ВР «Про відпустки».
2 Закон України від 15.03.2022 р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Тобто у період воєнного стану діють інші правила щодо застосування норми ст. 71 — 73 КЗпП (святкові і неробочі дні). На практиці це означає, що офіційних святкових та неробочих днів в Україні немає. А графік роботи та час відпочинку встановлює роботодавець.
Звертаємо увагу, що пунктом 1 ст. 6 Закону №2136 максимальну тривалість робочого тижня під час війни збільшено з 40 до 60 годин. Але з 19 липня 2022 року цю норму (про 60 годин) скасовано Законом від 01.07.2022 р. №2352-IX, вона діє далі лише для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).
Таким чином, скасовані свята можуть увійти до норми робочого часу й оплачуватися як звичайний робочий день у межах 40-годинного робочого тижня (без зміни окладу). Проте роботодавець може у межах своїх повноважень і власним коштом, керуючись ч. 1 ст. 9-1 КЗпП, встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Так, відповідно до ст. 72 КЗпП, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП.