Аналізуючи Закон №466, бачимо не лише технічні правки, а й подекуди кардинальні зміни в порядку адміністрування податків. Деякі з них є корисними для платників, а інші насторожують.
Відповідальність контролерів
Почнімо з того, що вже зацікавило наших читачів: що з посиленням відповідальності самих податківців за вчинені ними порушення?
Відповідаємо: такі норми в опублікованому Законі №466 є і запрацюють вони з 01.01.2021 р. Iнша річ, як вони застосовуватимуться на практиці.
Нагадаємо, що судова практика вже йде шляхом задоволення позовних вимог з відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб органів ДПС. Так, постановою Великої Палати ВС від 14.04.2020 р. у справі №925/1196/18 суд відшкодував у повному розмірі шкоду: понесені ФОПом збитки у зв'язку з блокуванням реєстрації ПН в ЄРПН та неможливістю виконати договірні зобов'язання. Поряд із цим відшкодовано й моральну шкоду.
Однак розгляд таких справ підняв на поверхню ще одну проблему — підсудність таких спорів. У постанові ВС від 03.03.2020 р. у справі №922/506/19 суд визнав можливість звернення за таким відшкодуванням до господарського чи адміністративного суду.
I ось зміни, внесені до ПКУ Законом №466, на нашу думку, вирішують цю проблему. Адже у будь-якому разі при зверненні з позовами про відшкодування шкоди госпсуб'єкти посилалися на приписи ст. 16, 22, 1166, 1173 ЦКУ, ст. 47 ГКУ, ст. 5, 21 ПКУ.
Згідно з новим п. 110.3 ПКУ контролюючі органи несуть відповідальність у вигляді відшкодування шкоди особі, щодо якої було вчинено податкове правопорушення, відповідно до положень ст. 114 цього Кодексу. Контролюючі органи несуть відповідальність за вчинення податкових правопорушень посадовими (службовими) особами таких контролюючих органів.
Мало того, за новим п. 109.4 ПКУ контролюючі органи несуть відповідальність за вчинення податкових правопорушень незалежно від наявності вини.
I ось тепер маємо нову редакцію ст. 114 ПКУ. За нею шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їхніх посадових (службових) осіб відшкодовується державою за рахунок коштів Державного бюджету. Відшкодування здійснюватиметься в повному обсязі, в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди. I це все вказує на те, що за відшкодуванням такої шкоди слід буде звертатися, найімовірніше, до адміністративних судів. Але дочекаймося тлумачення цієї норми ст. 114 ПКУ від судів.
Водночас п. 21.3 та п. 21.4 ПКУ щодо персональної відповідальності посадових осіб органу ДПС за неправомірні рішення, дії чи бездіяльність не зазнали змін.
Обсяг відповідальності органу ДПС
Закон №466 передбачає, що шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, може включати (п. 114.3 ПКУ):
— вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна платника податків, визначену відповідно до вимог законодавства;
— додаткові витрати, понесені платником податку внаслідок протиправних рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб (штрафні санкції, сплачені контрагентам платника податку, вартість додаткових робіт, послуг, додатково витрачених матеріалів тощо);
— документально підтверджені витрати, пов'язані з адміністративним та/або судовим оскарженням (за винятком сум, що підлягають відшкодуванню у порядку розподілу судових витрат згідно із процесуальним законодавством) незаконних (протиправних) рішень, дій або бездіяльності (юридичний супровід, не пов'язаний із захистом, наданим адвокатом, відрядження працівників або представників платника податку, залучення експертів, отримання необхідних доказів, виготовлення копій документів тощо). Сума такого відшкодування обмежена 50 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, в якому приймається відповідне судове рішення або рішення іншого органу, в передбачених законом випадках.
Ще один виняток відшкодування завданої шкоди в обмеженому розмірі — порушені права осіб за наявності обставин, визначених у п. 128.2 ПКУ (щоправда, лише в сумі 1 МЗП і лише за судовим рішенням), а саме щодо:
— прийняття незаконного рішення, а так само вчинення незаконних діянь (дій чи бездіяльності) контролюючим органом та/або його посадовими (службовими) особами, що призвели до безпідставної відмови в набутті, а так само до безпідставної втрати особою статусу платника податку або платника одного з податків, набуття та/або анулювання (втрата) якого відбувається за рішенням контролюючого органу;
— невнесення або несвоєчасне внесення контролюючим органом даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та/або порушення строків початку проведення камеральної перевірки, передбаченої п. 200.10 ПКУ, а у випадках, визначених п. 200.11 ПКУ, — перевірки, зазначеної у такому пункті, якщо за результатами таких протиправних діянь було порушено строки повернення сум бюджетного відшкодування;
— прийняття посадовими (службовими) особами контролюючого органу рішення про використання майна, визначеного п. 87.3 ПКУ, як джерела погашення грошового зобов'язання або податкового боргу платника податків;
— перешкоджання посадовими (службовими) особами контролюючого органу звільненню майна особи з-під режиму тимчасово затримання;
— незаконного застосування посадовими (службовими) особами контролюючого органу арешту майна або коштів на рахунку,
— безпідставного внесення посадовими (службовими) особами контролюючого органу даних про наявність податкового боргу платника податків або несвоєчасне внесення чи невнесення даних про відсутність податкового боргу платника податків.
Тобто йдеться про пряму матеріальну шкоду, яку можна довести належними доказами. Про упущену вигоду (недоотриманий прибуток) — наразі питання відкрите. А ось щодо відшкодування сум неотриманого ПК чи БВ ПДВ — судова практика враховує як договірні застереження (нереєстрація чи відмова від реєстрації контрагентом ПН/РК в ЄРПН) у разі стягнення з контрагента суми ПДВ за незареєстрованою ПН/РК, так і приписи п. 200.23 ПКУ в частині нарахування пені на не відшкодовані своєчасно суми ПДВ — ця норма не зазнала змін.
I знову ж таки нагадуємо, що наведені вище зміни набирають чинності з 01.01.2021 р.
Відповідальність за технічні проблеми
Надання Електронному кабінету такого важливого статусу «інформаційного додатка» для обміну інформації з органом ДПС мало би передбачати й відповідальність органу ДПС за технічні проблеми у його роботі, у т. ч. й втручання з боку третіх осіб (вірус PETYA тощо). Проте насправді зміни вносяться лише до п. 42-1.10 ПКУ в частині звільнення платника податків від відповідальності за порушення податкового законодавства, у т. ч. й у разі коли технічна помилка визнана податківцями за повідомленням на офіційному вебпорталі ДПСУ або її наявність підтверджено рішенням суду. Протягом усього часу з'ясування (перевірки) заборона нарахування фінасових санкцій стосується саме порушень, зумовлених виключно технічною та/або методологічною помилкою у роботі Електронного кабінету (зміни чинні з 23.05.2020 р.).
Тобто, як ми вже зазначали раніше, за вірусні атаки на податківців законотворці відповідальності не покладають, а ось за технічні помилки програмного забезпечення на сайті ДПС — так.
Зміни в Електронному кабінеті
Він і нині використовується для обміну електронними документами з податківцями. Але тепер Закон №466 вказує на можливість використання Електронного кабінету для листування з податковими органами за заявою такого платника про бажання отримувати документи через Електронний кабінет із застосуванням КЕП із правом відмовитися від цього один раз протягом одного року.
Якщо такої заяви від платника немає, — листування відбувається шляхом надсилання листів поштою з повідомленням про вручення (п. 42.5 ПКУ).
Електронний кабінет також може використовуватися (зміни до п. 42-1.2 ПКУ набирають чинності з 01.07.2020 р.) для надсилання платнику копій наказів про проведення перевірок, повідомлень про проведення перевірок, актів (довідок) перевірок, відповідних запитів та інших документів, складених у зв'язку з проведенням та за результатами перевірок і звірянь, передбачених цим Кодексом, а також у зв'язку з розглядом заперечень платників податків до їх результатів та/або пояснень платника податків, подання звернення на отримання IПК в електронній формі (з копіями необхідних для надання IПК документів).
Але це має стосуватися лише платників податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в Електронному кабінеті (п. 42.4 ПКУ). Тобто тих, у кого цей Електронний кабінет є і функціонує.
Платнику податків планується дозволити надсилати повідомлення через Електронний кабінет щодо виправлення неточної, неповної чи застарілої інформації про себе, крім тієї, що міститься в ЄДР. Орган ДПС матиме два робочі дні з моменту отримання повідомлення для внесення змін до баз даних (п. 42-1.5 ПКУ набирає чинності з 01.07.2020 р.).
Водночас планувалося вилучити з п. 42-1.2 ПКУ листування з митними органами через Електронний кабінет, зокрема надсилання звернень та отримання повідомлень щодо митного оформлення та інших питань у відносинах із митними органами.
Однак наразі в п. 42-1.2 ПКУ маємо узагальнений термін «контролюючі органи», що, втім, включає (п. 41.1 ПКУ) як податкові, так і митні органи.
Використання IПК та УПК
По-перше, наголосимо, що строк надання IПК на запити платників податків збільшено з 35 до 40 к. д. — відтепер IПК надаватимуться протягом 25 к. д. з можливістю продовження ще на 15 к. д. (раніше — 10) (п. 52.1 ПКУ).
По-друге, у разі наявності аналогічної IПК, наданої цьому ж платнику з цих самих питань, нова надана IПК не вноситься до реєстру (абз. 5 п. 52.5 ПКУ).
Абзаци 1 та 2 п. 53.1 ПКУ виключили. А це означає, що статус IПК на сьогодні змінився — жодних звільнень від штрафів/пені не буде. Тепер IПК є лише складовою матеріалів перевірки, що може бути підставою для звільнення від фінансової відповідальності платника (ПЗ сплачуються) і виключно за наявності вини платника. Втім, як показує попередня практика, швидше за все, це буде преференцією судів, а не органів ДПС. Адже доведення обставин, які вказують чи можуть вказувати на вину платника, здійснюється в межах процесуального законодавства, тобто лише в суді (абзац другий п. 112.7 ПКУ).
Зверніть увагу! Зміни до ст. 52 ПКУ набирають чинності з 23.05.2020 р., а до абзацу 1, 2 п. 53.1 та ст. 112 ПКУ — з 01.01.2021 р.
Які документи слід зберігати
Відповідні зміни внесені до п. 44.3 ПКУ та набирають чинності з 23.05.2020 р.
З дати оприлюднення Закону №466 (з 23.05.2020 р.) зберігати слід не лише документи, пов'язані з показниками податкової звітності, а й документи, пов'язані з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, — не менш ніж 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів — не менш ніж 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).
Контроль за документами, які втрачені, знищені або пошкоджені, теж посилюється. Так, з 23.05.2020 р. разом із поданням повідомлення про таку втрату слід надати їх перелік та документи, які підтверджують настання події, що призвела до такої втрати, пошкодження або дострокового знищення документів.
Увага!
Досі відсутність документів означала перенесення призначеної документальної перевірки (за рішенням податківців). Закон №466 передбачає, що перевірка переноситься лише у разі надання повідомлення про втрату, знищення або пошкодження документів, якщо відсутність таких документів впливатиме на неможливість проведення перевірки. Тобто рішення проводити перевірку вже чи перенести її на 120 днів (раніше — 90) залишили за податківцями, але рішення щодо такого перенесення має бути обґрунтоване.
Скасовано подання документів для призначення повторної перевірки
Приписами пп. 17.1.6 (зміни чинні з 23.05.2020 р.), 17.1.16 (пункт чинний з 01.01.2021 р.) надається право подавати органам ДПI будь-які пояснення та документи, які не запитувалися ними, проте свідчать про відсутність вини платника податків. Цим правом платник може скористатись і під час подання заперечень до акта перевірки та оскарження податкових повідомлень-рішень.
Окрім того, внесено зміни до пп. 78.1.5 ПКУ (зміни чинні з 01.01.2021 р), який пропонує призначати повторну перевірку лише за умови, що:
1) платник податків сам просить про такий перегляд. Перевірка в такому разі має проводитися лише з оскаржуваних питань;
2) надані додаткові документи свідчать про нові обставини, які не досліджувались під час перевірки.
Відповідно, додаткові документи, які не були предметом перевірки (причини значення не мають!), а також незгода з висновками перевірки подаються в порядку, передбаченому п. 86.7 ПКУ, який викладено в новій редакції. Так, запропоновано разом із запереченнями до акта перевірки подавати не лише додаткові первинні документи, а й пояснення та документи, які підтверджують відсутність вини платника податків, наявність пом'якшувальних обставин або обставин, які звільняють від фінансової відповідальності.
Такі пом'якшувальні обставини наведено в новій ст. 112-1 ПКУ.
А розглядатиме це все (заперечення до акта перевірки та подані документи) відповідний постійно діючий колегіальний орган — комісія з питань розгляду заперечень.
Строк для подання заперечень на акт перевірки залишається незмінним (10 р. д.), а у разі оскарження акта перевірки за пп. 78.1.5 ПКУ — 5 р. д. Строк для прийняття податкового повідомлення-рішення за результатами розгляду заперечень становить 5 р. д. (раніше — 3 р. д.).
Крім цього, у п. 86.1 ПКУ надано чіткі визначення термінам «акт перевірки», «довідка перевірки» та «матеріали перевірки» (зміни чинні з 23.05.2020 р.).
Зміни до п. 44.6, 44.7 ПКУ, а також нова ст. 112-1 ПКУ вступають в законну силу з 01.01.2021 р.
Важливо! На перший погляд, зміни, що вносяться до ПКУ в частині прав та обов'язків платників податків, фактично прямо вказують на спілкування органів ДПС із платниками податків за принципом «презумпції вини платника податків». Але це не зовсім так.
У пп. 17.1.6 ПКУ зазначено, що платник під час перевірок має право надавати не лише пояснення, а й «за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом».
Що ж це за пояснення, про які не запитували податківці? За приписами пп. 17.1.16 ПКУ платник податків має право надавати (знову ж таки з власної ініціативи) «письмові пояснення та/або документи щодо обставин, які підтверджують відсутність його вини у вчиненні податкового правопорушення, в порядку, встановленому цим Кодексом».
Постає просте запитання: чим же керуватися платнику податків — «презумпцією правомірності рішень платника податків» (пп. 4.1.4 ПКУ) чи «презумпцією вини платника податків» (пп. 17.1.6, 17.1.16 ПКУ), надаючи пояснення та документи до перевірки та/або під час оскарження її результатів?
Щиро кажучи, досить дивно запитувати таке, адже сам Закон №466 покликаний усунути технічні та логічні неузгодженості. I щодо вини платника податків — черговий ляп...
Усім відомо, що в Конституції України закріплено принцип презумпції невинуватості особи, за яким ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
У податковому законодавстві діє фактично той самий принцип: під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених ПКУ, чи будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган (приписи п. 56.4 ПКУ, який не зазнав змін за Законом №466).
Позаяк рішення органів ДПС оскаржуються до адмінсудів, то у ч. 2 ст. 77 КАСУ містяться аналогічні норми: «В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача» (у разі подання позовів платниками податків відповідачем виступає орган ДПС).
I позаяк ми говоримо про множинність тлумачення прав та обов'язків платника, то, як не дивно, пп. 4.1.4 ПКУ змін не зазнав.
Тож, незважаючи на доповнення п. 17.1 ПКУ, платники податків й надалі мають подавати докази, первинні документи, інші документи фінансово-господарської діяльності, які стосуються предмета перевірки та/або оскарження її результатів. При цьому в жодному разі сам платник не зобов'язаний пояснювати/доводити відсутність своєї вини чи надавати на власний розсуд докази або розповідати про факти, які можуть вказувати на невинуватість особи у вчиненні податкового порушення. Навіть у разі коли ми говоримо про матеріали перевірки (п. 68.1 ПКУ, який, до речі, взагалі посилається на неіснуючий абз. 2 пп. 17.1.6 ПКУ), які включать подані платником пояснення, то жодного обов'язку доводити свою невинуватість ПКУ не встановлює та не вимагає.
На нашу думку, приписи пп. 17.1.6 та 17.1.16 ПКУ є неконституційними, бо покладають на платника права, які не передбачені Конституцією, ПКУ та суперечать його основним принципам, а також покладають на платників надмірний тягар доказування правомірності своїх дій та рішень.
Внесення змін до планів-графіків планових перевірок
З 23.05.2020 р. новий порядок (п. 77.2 ПКУ) внесення змін до планів-графіків планових перевірок на поточний рік, а саме:
1) загалом вносити зміни можна один раз у першому та один раз у другому кварталах поточного року;
2) платники, які були внесені у першому або другому кварталі поточного року, можуть бути перевірені не раніше 1 липня та 1 жовтня поточного року відповідно;
3) оновлений графік перевірок (із внесеними змінами) оприлюднюється на вебсайті Мінфіну до 30 числа останнього місяця кварталу, в якому вносяться зміни (крім виправлення технічних помилок або змін у найменуванні платника).
Строки перевірок, подання запитів та зупинення перевірок
Законом №466 чітко встановлено строки для звернення органами ДПС із запитами про надання документів, що стосуються предмета перевірки та свідчать про порушення вимог податкового законодавства (п. 85.4 ПКУ).
Такий запит має бути подано посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за 5 р. д. до дати закінчення перевірки.
А ще платнику податків надається право за його заявою зупинити перевірку, якщо терміни подання запиту були порушені (доповнення п. 82.5 ПКУ).
Відтепер зупинення перевірки (п. 82.4 ПКУ) можливе щодо будь-якого платника податків (раніше — лише великого платника податків). I зупинення проведення планової чи позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки лише у разі вручення платнику податків чи уповноваженому представнику копії наказу про зупинення.
Зверніть увагу!
Копія наказу про зупинення перевірки не пізніше наступного робочого дня має бути вручена платникові податків або його уповноваженому представникові під підпис або надсилатиметься платникові податків у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк. Якщо копію не вручили, то вважається, що податковий орган втратив право на її поновлення.
Крім цього, запроваджується нова підстава для продовження строку проведення перевірок: якщо під час перевірки платник податків надає документи менше ніж за три робочі дні до дня її завершення або коли надіслані у порядку, передбаченому абз. 1 п. 44.7 ПКУ, документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три робочі дні до дня завершення перевірки, строки перевірки може бути додатково продовжено на 3 р. д. Цікаво, що відповідні зміни до п. 82.3 не внесено — тож, у якому порядку продовжуватиметься така перевірка, не відомо: з прийняттям рішення керівником контролюючого органу чи ні, адже підстав для продовження перевірки у п. 82.2 ПКУ не наводиться.
Зміни до ст. 82, 85 ПКУ чинні з 23.05.2020 р.
Змінено підстави призначення позапланових виїзних перевірок
Зміни вносяться й до ст. 78 ПКУ в частині уточнення/змін підстав для призначення та проведення виїзної позапланової перевірки.
Так, за приписами пп. 78.1.2 ПКУ позапланова перевірка призначатиметься лише у разі, коли платник податків не подав в установлений законом строк податкової декларації, розрахунків, звітності, пов'язаної з ТЦУ відповідно до п. 39.4 ПКУ, якщо їх подання передбачено законом.
Вилучено таку підставу для позапланової перевірки, як за рішенням суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесеним ними відповідно до закону (п. 78.1.11 ПКУ). Отже, відтепер жодних перевірок у межах кримінальних проваджень! (зміни до п. 78.2 ПКУ).
Однак запроваджуються ще дві додаткові підстави для позапланової перевірки:
1) отримано інформацію від іноземних державних органів, яка стосується питань, що були охоплені під час попередніх перевірок податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи (пп. 78.1.21 ПКУ — зміни чинні з 01.07.2020 р.). При цьому виконуються дві умови:
— перевірка проводиться виключно щодо питань, що стали підставою для її призначення/проведення,
— копія наказу на проведення такої перевірки не надсилається/не вручається платникові податків/уповноваженій особі до початку проведення перевірки (абзац другий п. 78.4 ПКУ — зміни чинні з 01.07.2020 р.). Очевидно, з таким наказом платник податків буде ознайомлюватися вже на місці на дату проведення перевірки;
2) у разі отримання інформації, що свідчить про ведення нерезидентом госпдіяльності через постійне представництво на території України, відповідно до вимог пп. 14.1.193 ПКУ, без взяття на податковий облік (пп. 78.1.22 ПКУ — зміни чинні з 23.05.2020 р.).
Неможливість проведення перевірки
На відміну від законопроєкту №1210, у Законі №466 відмовилися від перевірки та встановлення місцезнаходження платника податків.
Законом №466 наразі передбачено лише таке: якщо орган ДПС не має можливості провести планову, позапланову чи фактичну перевірку, складається відповідний акт, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в органі ДПС. Проте головне, що перевіряльники мають надати до такого акта відповідні докази та навести в акті факти такої неможливості (абз. 4 п. 82.5 ПКУ чинний з 23.05.2020 р.).
Що вкладається у словосполучення «неможливість проведення перевірки»?
Якщо платник податків відсутній за місцезнаходженням, то ті посадові особи, які виходили на пошуки, повинні додати відповідні докази (вимога нового абз. 4 п. 81.2 ПКУ) — фотографії, опитування свідків, інші матеріали, що підтверджують факт відсутності. Питання лише, чи прийматиме такі докази суд (якщо до нього дійде).
А якщо це інші підстави? Адже такий акт складатиметься не лише через відсутність за місцезнаходженням, а й через будь-які інші обставини, які унеможливили проведення перевірки (відсутність ОЗ, документів, продукції/товарів, працівників тощо). I тут ситуація може обернутися різними негативними наслідками, у т. ч. ризиком невизнання госпоперацій тощо з «підтвердними доказами» від податківців.
Цікаво, що такий акт разом із підтвердженням надсилатиметься платнику податків.
Однак тут виникають запитання: якими є наслідки? Чи можна оскаржити такі дії? З одного боку, виникає запитання, де перебуває сам платник, якщо в акті причиною неможливості проведення перевірки зазначено саме відсутність платника за адресою — адресою реєстрації в ЄДР чи за адресою, зафіксованою у формі №20-ОПП.
З другого, якщо йдеться про інші підстави, — то, можливо, й варто оскаржити дії зі складення такого акта до органу ДФС або до суду.
Недопуск до перевірки
У питаннях допуску до перевірки Закон №466 перевершив усі очікування (п. 81.2 ПКУ — зміни чинні з 23.05.2020 р.).
По-перше, є очевидні косметичні правки та уточнення.
Наприклад, уточнюється термін «службове посвідчення осіб» — йдеться про належним чином оформлений відповідним контролюючим органом документ, що засвідчує посадову (службову) особу.
По-друге, у разі недопуску до перевірки складатиметься акт відмови від допуску. Як і тепер, він складатиметься лише посадовими особами органу ДПС, а не платником податків.
Водночас якщо посадова особа чи представник відмовляються отримати примірник такого акта відмови від допуску чи надати письмові пояснення до нього, то орган ДПС складатиме ще один акт: акт відмови від отримання на акт відмови від допуску або від надання письмових пояснень.
Змінений порядок оскарження ППР
У Законі №466 відмовилися від Апеляційної ради, яку передбачав законопроєкт №1210. Але без нововведень усе-таки не обійшлося.
Так, змінами, внесеними до п. 56.3 ПКУ, передбачено поновлення пропущеного строку для подання скарги. Хоча самі строки оскарження ППР та інших рішень контролюючих органів не змінені — 10 р. д., наступних за днем отримання відповідного рішення.
Так, скаргу можна подати протягом 6 місяців з дати закінчення строку на оскарження, встановленого абз. 1 п. 56.3 ПКУ, з одночасним поданням клопотання про поновлення строку на оскарження (просто у тексті скарги). При цьому платник податків має вказати на причини пропущення з поданням відповідних підтвердних документів, що вказують на поважність пропуску строку на оскарження.
ДПСУ може відмовити у поновленні строку на оскарження — у такому разі скаргу повертають без розгляду. Залишається — тільки до суду.
Однак слід пам'ятати, що:
1) зупиняє виконання грошових зобов'язань за оскаржуваним до ДПСУ рішенням лише скарга, подана з дотримання строків абз. 1 п. 56.3 ПКУ, а сума грошового зобов'язання є неузгодженою,
2) у разі поновлення строку на оскарження платник податків, який не сплатив грошових зобов'язань за оскаржуваним із запізненням рішенням, уже має податковий борг на цю суму. Або вона має бути сплачена вчасно. Про неузгодженість податкового зобов'язання в такому разі в оновленій ст. 56 ПКУ ані слова.
Увага!
Строк сплати нарахованої суми грошового зобов'язання тепер становить 10 робочих (раніше — календарних) днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (п. 57.3 ПКУ).
Тож чи варто оскаржувати із запізненням та з клопотанням про поновлення строку, — вирішувати самому платнику податків. Не кажучи про те, що в окремих випадках рішення, які не стосуються нарахування грошових зобов'язань, оскаржуються до адмінсуду протягом шести місяців у разі, якщо процедура адміноскарження не проводилась або у її проведенні відмовили. Тож поки поновлюватимете строки для оскарження до ДПСУ, — можете згаяти строк для звернення до суду.
Окремо виділено рішення, що можуть бути оскаржені нерезидентами, які провадять діяльність в Україні через відокремлені підрозділи, у т. ч. постійні представництва (п. 56.3-1).
Зокрема, це рішення про взяття на податковий облік, ППР за виплатами на користь нерезидента чи уповноваженої ним особи (пп. 141.4.2 ПКУ), податкові повідомлення-рішення, прийняті з підстав п. 117.1 ПКУ (неподання документів про взяття на облік, інших відомостей та змін до облікових даних тощо), ППР щодо одержаних прибутків за госпдіяльністю, розпочатою до реєстрації в органах ДПС, як прихованих від оподаткування (п. 133.3 ПКУ).
Доповнена норма ст. 58 щодо вимог до ППР, які відтепер визначені на законодавчому рівні, а не підзаконними нормативними актами, а також відомості, які вносяться до Єдиного реєстру виданих ППР щодо платників податків, — викладені в новій редакції п. 58.1 — 58.3 ПКУ.
Зміни до ст. 56, 57 ПКУ чинні з 23.05.2020 р., п. 58.1, 58.2 чинні з 01.01.2021 р.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»