ДФСУ в IПК від 07.05.2019 р. №2005/6/99-99-15-03-02-15/IПК (див. «ДК» №23-24/2019) заперечує право на податковий кредит з ПДВ за тимчасовою митною декларацією (далі — МД). Розгляньмо аргументацію податківців.
Тимчасова МД оформлюється в разі, якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, що необхідні для заповнення МД у звичайному порядку. I за умови, що така МД містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов'язання про подання додаткової МД у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової МД (ч. 1 ст. 260 МКУ).
При цьому додаткова МД повинна містити точні відомості про товари, що подавалися б у разі декларування цих товарів за МД, заповненою у звичайному порядку.
Під МД, заповненою у звичайному порядку, в ч. 1 ст. 258 МКУ розуміється МД, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим. Отже, митне оформлення завершується за МД, заповненою у звичайному порядку, або за додатковою декларацією.
I саме така, вже остаточно оформлена МД, на думку податківців, є тим документом, що посвідчує право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, в розумінні вимог п. 201.12 ПКУ. А от тимчасову МД податківці таким документом не вважають.
Зазначимо, що така позиція податківців є сталою (вона наводилась ще у листі ДФСУ від 07.12.2016 р. №26465/6/99-95-42-01-15). Та от судова практика з цього питання є неоднозначною. I податківці про це знають, а згадують, зокрема у коментованій IПК, ті судові рішення, які було прийнято на користь їхньої позиції.
Податківці посилаються на постанову Верховного суду України від 23.06.2015 р. у справі №2а-18022/12/2670 та постанову ВСУ від 06.03.2018 р. у справі №2а-1908/12/1370, де у мотивувальних частинах рішень зроблено висновок про те, що тимчасова або неповна декларація не є завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений порядок випуску товарів у вільний обіг, що означає відсутність у платника податків права на формування податкового кредиту на підставі тимчасової декларації.
Критики такої позиції податківців мають іншу аргументацію.
Наприклад, Окружний адміністративний суд у м. Києві у рішенні від 01.08.2018 р. у справі №826/8373/18 дійшов висновку: якщо ПДВ за тимчасовою МД був сплачений до бюджету, в імпортера на дату такої сплати виникає право на податковий кредит.
Підставою для включення суми ПДВ, сплаченої при митному оформленні, до податкового кредиту є тимчасова МД.
Такий висновок суду ґрунтувався на тому, що відповідно до змісту п. 201.12 ПКУ у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку. А статтями 258 — 259 МКУ визначено, що митною декларацією є не лише митна декларація, заповнена у звичайному режимі, але й тимчасова митна декларація. I кожну з них, у разі її подання, має бути оформлено відповідно до вимог законодавства, як це визначено пунктом 201.12 ПКУ. При цьому судді наполягають на тому, що в п. 201.12 ПКУ не зазначено, яка з перелічених МД, оформлених відповідно до вимог законодавства, є виключною підставою для формування ПК.
Олена БОНДАРЕНКО, «Дебет-Кредит»