Підприємство — виробник сільгосптехніки зареєструвало знак для товарів і послуг та авторське право на зображення логотипу продукції з метою власного виробництва (поки що без передачі права користування іншим, але надалі таку можливість не виключено). Як правильно відобразити в бухобліку отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на зображення логотипу і знака для товарів власного виробництва та можливість продавати частково право на бренд (тобто право користуватися логотипом і знаком, наприклад, дочірньому підприємству або іншим виробникам товарів цієї групи)?
Власна ТМ: нематеріальні активи чи витрати звітного періоду?
Відповідно до п. 5 П(С)БО 8, права на ТМ (знаки для товарів і послуг) належать до об'єктів нематеріальних активів.
Але якщо йдеться про витрати на створення ТМ (товарних знаків), то такі витрати не визнаються нематеріальними активами, а відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому їх було здійснено (п. 9 П(С)БО 8).
На підставі цієї норми фахівці Мінфіну у листі від 11.09.2006 р. №31-34000-10-10/18842 (див. «ДК» №43/2006, с. 71) роз'яснюють: «витрати підприємства на створення власних знаків для товарів і послуг (товарних знаків, торговельних марок тощо) підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Враховуючи викладене, витрати, наведені у запиті, а саме витрати підприємства на створення торговельних марок, визнаються витратами звітного періоду і відповідно нематеріальним активом не визнаються».
Таким чином, вартість створення власної торгової марки в бухгалтерському обліку слід включати до витрат на збут (рахунок 93) у складі витрат того звітного періоду, в якому їх було здійснено.
Згідно зі ст. 1 Закону про бухоблік1, національні стандарти бухгалтерського обліку не повинні суперечити міжнародним, тож перейдемо до МСБО 38, адже саме він допоможе пояснити, чому витрати на створення власної ТМ не капіталізуються.
1 Закон України від 16.07.99 р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Згідно з п. 63 МСБО 38, внутрішньо генеровані бренди, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за своєю сутністю об'єкти не слід визнавати як нематеріальні активи. Видатки на внутрішньо генеровані бренди, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за своєю сутністю об'єкти не можна відокремити від витрат на розвиток бізнесу загалом. Отже, такі об'єкти не визнаються як нематеріальні активи (п. 64 МСБО 38).
Водночас понесені витрати на створення ТМ (наприклад, оплата реєстраційного збору, послуг розробника тощо) начебто дозволяють оцінити собівартість активу. Втім, як сказано у п. 64 МСБО 38, їх не можна відокремити від витрат на розвиток бізнесу загалом, тож говорити про достовірну оцінку активу (а це є одним із критеріїв визнання витрат НА згідно з п. 6 П(С)БО 81) не доводиться.
Що ж до податкового обліку, то завдяки Закону №17972 визначення «нематеріальні активи», яке містилося у пп. 14.1.120 ПКУ, з 01.01.2017 р. вилучене. I, враховуючи норми ст. 5 ПКУ, для визначення того, що є нематеріальним активом, платнику податку доведеться звертатися до інших нормативних документів, наприклад до П(С)БО 8. Але це правило поширюватиметься лише на визнання нематеріальних активів починаючи з 2017 року.
Тому оскільки у бухобліку витрати на створення власної ТМ не капіталізуються, то відповідно й з метою оподаткування це будуть звичайні витрати. Тобто немає коригування на амортизаційні різниці згідно з пунктами 138.1 та 138.2 ПКУ.
Передача права використання власної ТМ іншим особам
Відповідно до пп. 14.1.225 ПКУ, роялті — це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги). Подібне трактування роялті наведено і в п. 4 П(С)БО 15 «Дохід»3.
1 Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо є імовірність одержання майбутніх економічних вигід, пов'язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначено.
3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Мінфіну від 29.11.99 р. №290.
Відповідно до п. 20 П(С)БО 15, дохід, який виникає внаслідок використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді роялті, якщо:
1) є імовірне надходження економічних вигід, пов'язаних з такою операцією;
2) дохід може бути достовірно оцінено.
Дохід у вигляді роялті має визнаватися за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди.
Катерина КАЛАШЯН, «Дебет-Кредит»