Лист Державної фіскальної служби України від 02.03.2016 р. №4809/6/99-99-17-03-03-15
Щодо оподаткування вартості послуги з організації перевезення роботодавцем працівників до місця роботи та/або з роботи до дому та нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на вартість таких послуг
Суттєво. ДФСУ натякає, що перевезення роботодавцем працівників до місця роботи та/або з роботи до дому є додатковим благом працівника, — хоча ЄСВ на вартість такого перевезення не нараховується.
! Роботодавцям
Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула лист <...> щодо оподаткування вартості послуги з організації перевезення роботодавцем працівників до місця роботи та/або з роботи до дому та нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) на вартість таких послуг і в межах компетенції повідомляє таке.
Відповідно до ст. 10 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів, на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань укладається колективний договір.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації (ст. 18 КЗпП).
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу), зокрема у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у пп. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 Кодексу (пп. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Крім того, п. 164.5 ст. 164 Кодексу встановлено, що під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких установлено Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К — коефіцієнт; Сп — ставка податку, визначена для таких доходів на момент їх нарахування.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон №2464).
Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону №2464 передбачено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно із Законом України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року №1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, відповідно до п. 7 розділу II якого витрати на перевезення працівників до місця роботи як власним, так і орендованим транспортом (крім оплати праці водіїв) не є базою нарахування єдиного внеску.
Голова Р. НАСІРОВ