Підприємство уклало з фізособою договір оренди авто. Згодом ця фізособа зареєструвалася підприємцем та бажає на певний час (на час простою орендованого авто в наймача) повертати його з оренди і користуватися ним для своєї підприємницької діяльності. Як правильно оформити документи, щоб договір оренди зберіг свою чинність, а у підприємця були підтверджені витрати?
За приписами ст. 799 ЦКУ договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізособи підлягає нотаріальному посвідченню.
Порядок передачі автомобіля в оренду, повернення його власнику після закінчення строку дії договору або його припинення (розірвання) визначаються у договорі. При цьому автомобіль, переданий у користування, перебуває у наймача, який відповідає за його належний стан, цільове призначення, відшкодування шкоди, завданої цьому майну, має інші права й обов'язки наймача, про що є домовленість сторін.
Отже, автомобіль на весь термін оренди передається у користування наймачу без права користування ним наймодавцем.
Факт такої передачі підтверджується, як правило, актом приймання-передачі автомобіля. Повернення його володільцю відбувається у такому самому порядку, якщо інше не встановлено договором.
Тож особливістю договорів користування майном (у т. ч. оренди автомобіля) є користування цим транспортом лише однієї стороною договору. Власник лише отримує відповідну плату, а також має інші права й обов'язки, проте не користується автомобілем.
Водночас за умовами запитання сторони бажають користуватися автомобілем фактично спільно — протягом строку договору оренди автомобіль може перебувати як у наймача, так і у власника.
Загалом такі умови прямо не заборонені ст. 798 — 805 ЦКУ.
Проте, з юридичного погляду, такі умови суперечать змісту оренди (користування майном за плату). Адже незалежно від того, за яких умов автомобіль повертається наймачем власнику, йдеться про припинення оренди. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦКУ, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором чи законом.
Тобто фактично, якщо під час дії договору оренди автомобіля він за актом приймання-передачі повертається власнику, договір припиняється. А такого поняття, як часткове припинення договору, ні ЦКУ, ні ГКУ не містять. Тож, з погляду закону, такий договір слід вважати таким, що припинений. Утім, є ще один момент: така підстава для припинення договору, як дострокове повернення автомобіля, має бути прямо прописана у договорі.
Отже, ми знову-таки повертаємося до необхідності встановити в договорі спеціальні домовленості, щоб у майбутньому не доводилося шукати виходу із ситуації, яку створили самі сторони, через суд.
Як зазначено в умовах запитання, власник-підприємець, який хотів би також користуватися майном, переданим в оренду, планує відносити витрачені на утримання та користування автомобілем кошти до витрат.
Тож можливі два виходи із ситуації.
1. Укласти договір спільного користування майном. Окремого виду таких договорів не передбачено ні ГКУ, ні ЦКУ. У цьому разі йдеться про змішаний договір, який міститиме в собі елементи різних договорів, наприклад договору оренди, договору про спільну діяльність, інше. При цьому сторони можуть чітко визначити, на яких умовах, за яких підстав та в якому порядку вони користуватимуться цим майном та які витрати нести за ним.
2. Є інший варіант: за умовами запитання, особа — власник автомобіля після передачі автомобіля в оренду зареєструвалася підприємцем. Це дещо інший статус, проте він не потребує від власника розірвати вже укладений договір оренди, — а він укладається в нотаріальній формі, а також не позбавляє власника можливості укладати такі договори від імені фізособи (не підприємця).
Якщо сторони бажають зберегти саме такий статус орендодавця — власника автомобіля, то не заборонено внести зміни до такого договору. Де, зокрема, прописати, що предметом оренди наймач користується протягом усього строку дії договору, за винятком простою, відсутності господарської потреби використовувати орендоване майно тощо. У такому разі наймач може повідомляти про виникнення таких ситуацій або наймодавець наперед повідомляє наймача про необхідність скористатись автомобілем у певні дати (з 5 до 20 число травня 2016 року). Відповідно, на такий період автомобіль може бути переданий наймодавцю, який на весь такий період набуває прав та обов'язків наймача щодо такого автомобіля.
Хоча такий варіант також є близьким до договору спільного користування майном, проте відповідні умови спільного користування майном цілком можуть бути частиною (окремим розділом) договору оренди автомобіля.
У такому разі підприємець, який використовуватиме автомобіль для потреб своєї госпдіяльності, може нести й витрати на утримання та користування майном за весь такий період. Проте слід украй уважно ставитися до укладення таких договорів (додатків), адже загальними фразами тут уже не обійтися. Сторонам доведеться ретельно прописати кожний крок у договорі чи додатку до нього. Це стосується, зокрема, таких обов'язків, як сплата орендної плати, витрати на ремонт та технічний огляд автомобіля, ризики щодо його втрати чи пошкодження та в якому порядку вони мають розподілятися між сторонами з відповідними розрахунками тощо.
Отже, такі кошти, сплачені власником автомобіля (підприємцем), цілком можуть бути віднесені до витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням підприємцем доходів, у т. ч. на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4 ПКУ).
Від себе вважаємо за необхідне застерегти підприємство: йому слід бути обережним і ретельно оформлювати кожну передачу автомобіля від наймача власнику та навпаки. Адже автомобіль — це джерело підвищеної небезпеки, й особа, яка на законних підставах володіє ним, несе цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану у зв'язку з використанням такого ТЗ, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ст. 1187 ЦКУ).
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»