Керівник підприємства не допустив представників ДПІ до перевірки, посилаючись на відсутність підстав для її призначення. Податкові органи наступного дня надіслали нам рішення про застосування умовного адмінарешту майна. Ми подали позов до суду про скасування наказу на перевірку. Але податкові органи додатково до адмінарешту майна подали позов про застосування арешту коштів на рахунку. Чи правомірні дії податкового органу, адже вони вже застосували адмінарешт майна? Що робити в цій ситуації?
Приписами п. 94.4 ПКУ визначено два види адмінарешту: арешт на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та арешт коштів на рахунку платника податків.
І хоча вони застосовуються за одних і тих самих підстав, але закон прямо не зазначає, що це два окремі види арешту, які не можуть застосовуватись одночасно. Саме цим користуються податкові органи, коли поряд із прийняттям рішення про адмінарешт майна (умовний чи повний) звертаються до суду також і за адмінарештом коштів на рахунку.
У разі недопуску посадових органів ДПІ до перевірки приписи пп. 94.2.3 ПКУ говорять: якщо з'ясовується одна з таких обставин, зокрема платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу, то як винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, податковий орган може застосувати арешт майна. Щодо арешту коштів — жодного слова.
ВАСУ у листі від 29.04.2013 р. №642/12/13-13 вказує на те, що обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування — або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Причому Розділ VII Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міндоходів від 10.10.2013 р. №568, визначає особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків як різновиду адміністративного арешту майна.
Але цікавим є інше. У статті 20 ПКУ визнано право податкового органу звертатися до суду з позовами щодо або зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках (пп. 20.1.31 ПКУ), або накладення арешту на кошти та інші цінності, що є в банку, платника податків, який має податковий борг (пп. 20.1.33 ПКУ). Тобто саме про звернення до суду за арештом коштів у разі недопущення до перевірки (з підстав, визначених у пп. 94.2.3 ПКУ) у ст. 20 ПКУ не йдеться.
Водночас, на нашу думку, якщо йдеться про недопуск до перевірки у зв'язку з відсутністю законних підстав для її проведення, то за фактом прийняття рішення про застосування умовного адмінарешту слід вважати, що податковий орган уже скористався своїм правом на адмінарешт. І для того щоби мати право на звернення до суду за арештом коштів, потрібні вагоміші аргументи й обставини, ніж просто право, передбачене пп. 94.2.3 ПКУ.
Принаймні тут слід розуміти, що в цій ситуації треба дотримувати певного балансу між порушеним правом та способом його захисту, особливо якщо це може порушити права платника настільки, що призведе до фактичної зупинки діяльності підприємства. І це в той час, коли податковий орган, з огляду на позицію адміністративних судів, не втратив права на проведення перевірки, тобто не реалізував виданий наказ. Відповідно, якщо суд визнає наказ правомірним, податковий орган не втрачає свого права скористатися ним.
Утім, такі позови зумовлюють подвійне тлумачення норм щодо реалізації права податкового органу на перевірку через адмінарешт. Адже ситуація виглядає досить дивною — чому податковий орган звертається до суду за адмінарештом коштів, а не підтверджує обґрунтованість адміністративного арешту майна (п. 94.10 ПКУ)?
На нашу думку, відповідь досить проста: як свідчить практика, позови про арешт коштів з підстав, наведених у пп. 94.2.3 ПКУ, вимагають лише наявності порушеного права на реалізацію наказу на перевірку. Тимчасом як підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна потребує додаткових аргументів, яких, у разі коли платник податків оскаржує наказ на проведення перевірки та рішення про застосування адмінарешту, у більшості випадків немає.
Але не слід забувати: якщо податковий орган не підтвердив обґрунтованість умовного адмінарешту майна в суді, то адміністративний арешт майна платника податків припиняється (пп. 94.19.1 ПКУ).
Відповідно, таке нечітке формулювання порядку застосування адмінарешту коштів та/або майна призводить до можливості застосування обох видів адмінарешту одночасно.
Утім, суди досить неоднозначні у своїй позиції щодо цього: одні стають на бік податкового органу1, інші вважають, що для застосування такого суворого адміністративного впливу, як арешт коштів, потрібні вагоміші підстави, ніж просто норми ПКУ2.
1 Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 р. у справі №804/12014/13-а http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40619887.
2 Постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 р. у справі №806/598/14 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39482292, ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 р. у справі №2а-15245/12/2670 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38314876, ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 р. у справі №825/1298/14 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39825989.
А наразі порада: якщо має місце застосування одночасно двох видів адмінарешту, то платники податків мають право скористатися своїм правом та зупинити провадження у справі про застосування арешту коштів до вирішення справи з оскарження наказу, за яким податковий орган не був допущений до перевірки (це дозволяють робити процесуальні норми п. 3 ч. 1 ст. 156 КАСУ).
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»