Договір укладено на території України резидентами-госпсуб'єктами, проте суму оплати за ним зазначено у доларах із прив'язкою до гривні на дату оплати. Чи можна стягнути заборговану суму разом з інфляційними з контрагента, який уже кілька місяців не сплачує коштів?
Встановлення умов оплати у господарському договорі в окремих випадках може супроводжуватися домовленістю сторін щодо фінансової відповідальності за недотримання строків їх виконання, якщо відповідний розмір санкцій не встановлено законом.
Причому першочергова помилка криється у визначенні дати платежу, що може мати наслідком і помилки у розрахунках строків та суми прострочення.
Приклад 1 Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад до 01.08.2014 р. (ч. 2 ст. 252 ЦКУ), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (за наведеним прикладом — 31.07.2014 р.). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено як «до 01.08.2014 р.» або «включно до 01.08.2014 р.», то останнім днем виконання такого зобов'язання буде саме 01.08.2014 р.
Щодо відповідальності за дотримання строків, наведених у прикладі 1, то зазвичай при укладенні господарських договорів госпсуб'єкти використовують стандартну формулу розрахунку пені за кожен день прострочення платежу: у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми прострочення (ст. 3 Закону України від 22.11.96 р. №543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
У деяких договорах залежно від специфіки можуть встановлюватись інші види штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) — якщо їх розмір не встановлено законом, санкції застосовують у розмірі, передбаченому договором.
Згодом, коли кредитор звертається до суду, то часто у подібних позовах просить поряд зі сумою заборгованості стягнути з боржника, крім договірних штрафу та пені, ще й відповідальність за ч. 2 ст. 625 ЦКУ — суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Доля таких позовів і нині залишається неоднозначною. Загалом у більшості випадків суди задовольняли вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3-х відсотків річних одночасно зі стягненням договірних неустойок (штрафу, пені) (ст. 549 ЦКУ).
Проте слід розуміти, що відповідальність за ст. 625 ЦКУ є додатковим видом санкцій за прострочення зобов'язання, причому саме у гривні. Адже на території України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Виконувати грошове зобов'язання також слід у гривні.
Водночас сторони у договорі не позбавлені права визначити грошовий еквівалент зобов'язання в інвалюті. При цьому треба враховувати, що у разі коли у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в інвалюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом (ст. 524, 533 ЦКУ).
Приклад 2 Умовами договору передбачено, що у тому разі, якщо курс долара США на день оплати буде вищим, ніж курс долара США на день підписання договору, сторони для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовуватимуть формулу:
S = (A1 : A2) х B ,
де: S — ціна на момент оплати; В — ціна на момент підписання; А1 — курс НБУ долара США до гривні на день перерахування грошей; А2 — курс НБУ долара США до гривні на день підписання договору.
Якщо за таким договором госпсуб'єкт звернеться до суду та попросить стягнути суму заборгованості й інфляційні та 3% річних, то на сьогодні доля такого позову не дуже втішає — найчастіше кредитор отримує лише заборговану боржником суму.
Обґрунтуванням цього є те, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлено договором або законом1), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Увага! Індекс інфляції — це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, що їх купує населення з невиробничою метою. Для обчислення індексу інфляції використовують ціни, встановлені у національній валюті України, тож індекс інфляції враховує лише зміну вартості гривні без урахування зміни вартості іноземних валют. Тому вимоги ст. 625 ЦКУ щодо інфляційних нарахувань можуть бути застосовані лише у разі прострочення грошового зобов'язання, що зафіксоване у гривнях, і не можуть бути застосовані до «плаваючої» ціни у гривнях, визначеної з урахуванням курсу іноземної валюти на час укладення угоди та на день оплати товару.2
Аналогічну позицію висвітлено у п. 10 оглядового листа ВГСУ від 29.04.2013 р. №01-06/767/2013: «Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює врахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних зі знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти».
Приклад 3 Умовами договору встановлено, що сума, яку належить сплатити боржнику, розраховується за такими правилами: платіж має здійснюватися 05.05.2013, 05.06.2013, 05.07.2013 та 05.08.2013 р. у сумі у гривнях, еквівалентній 10 тис. євро за перерахунком у гривні за курсом НБУ на відповідну дату. Таким чином, сума платежу, визначена в іноземній валюті, на день виникнення у боржника грошового зобов'язання перераховується у гривні і надалі на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється. Оскільки у такому разі розрахунок залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання цього зобов'язання.3
1 Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. За таких обставин сума боргу має стягуватися з урахуванням саме такого іншого (збільшеного) розміру процентів.
2 Постанова ВГСУ від 29.02.2012 р. у справі №8/141/2011 (р/н рішення 21829529).
3 Постанова ВСУ від 27.03.2012 р. у справі №3-14гс12 (р/н рішення 22547676).
Таким чином, з огляду на наведені вище приклади та судову практику, описана у запитанні ситуація не приведе кредитора до бажаного позитивного результату — стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних.
Щодо 3% річних (або іншого розміру процентів, встановленого договором) — то це цілком можливо.
Насамкінець нагадаємо: якщо кредитор отримав позитивне для себе судове рішення про стягнення заборгованості, але коштів фактично не отримав (судове рішення не виконано ані добровільно, ані примусово), кредитор має право вимагати стягнення з боржника у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Наведене стосується і випадків надання господарським судом відстрочення та розстрочення виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника. Адже під час таких відстрочення та розстрочення або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним, що потребує відповідної компенсації згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦКУ.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»