Зарплата в іноземній валюті

Загальний тренд глобалізації спричинився до того, що досить часто штатним працівником вітчизняного підприємства стає іноземець. З'ясуймо, чи має право підприємство-резидент проводити розрахунки із заробітної плати з ним в іноземній валюті, чи виключно у гривнях.

Юридичні аспекти

Порядок оплати праці на території України регулюється Законом про оплату праці. Зокрема, статтею 23 цього Закону закріплено, що заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у будь-якій іншій формі забороняється. Які ж грошові знаки мають законний обіг на території України?

Визначення статусу, а також валюти України та іноземної валюти (а отже, і грошових знаків) дано Декретом №15-93. Згідно зі ст. 3 цього Декрету, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом або іншими актами валютного законодавства України.

Отже, за загальним правилом, гривня — це єдина валюта, у якій може бути виплачено зарплату, крім виключних випадків, які повинні бути прямо визначені законодавством України. До таких винятків, зокрема, належать передбачені Правилами №200. Саме цей нормативно-правовий акт дозволяє використовувати іноземну валюту як засіб оплати праці. Відповідно до п. 5.1 Правил №200, юридичні особи — резиденти та іноземні представництва можуть використовувати готівкову іноземну валюту з поточних рахунків для оплати праці, виплати премій і призів працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом. Таким чином, заробітна плата на території України може виплачуватися в іноземній валюті, але тільки працівникам-нерезидентам, і не може бути використана як засіб для оплати праці працівників-резидентів.

Підкреслимо: для того щоб виплачувати заробітну плату працівникові-нерезиденту в іноземній валюті, така форма оплати праці має бути встановлена контрактом між роботодавцем і працівником. А оскільки копія цього контракту використовується для підтвердження факту працевлаштування працівника-іноземця, то така вимога має бути передбачена у контракті від самого початку (в його першій редакції). Про це далі.

Для того щоб прийняти на роботу працівника-іноземця, майбутній працедавець отримує дозвіл на застосування праці іноземців у встановленому законодавством порядку (Порядок №437). Якщо працевлаштовується іноземець, який постійно проживає на території України, або якщо він приймається на роботу до іноземного представництва тощо¹, такий дозвіл не потрібен. Роботодавець, одержавши дозвіл, протягом трьох робочих днів з моменту укладення з працівником-іноземцем трудового договору (контракту), подає його копію, засвідчену роботодавцем, територіальному органу Державної служби зайнятості (п. 27 Порядку №437).

¹ Повний перелік категорій іноземців, для працевлаштування яких в Україні не потрібен відповідний дозвіл, визначено в ч. 6 ст. 42 Закону від 05.07.2012 р. №5067-VI «Про зайнятість населення».

Власне умовами такого трудового договору (контракту) визначається порядок оплати праці нерезидента, і тому лише ним за згодою сторін можна передбачити, в якій саме валюті буде виплачуватися зарплата працівникові-нерезиденту. Щодо розміру зарплати такого працівника, то він також визначається умовами конкретного трудового договору, проте не може бути меншим за розмір зарплати працівника-резидента, який обіймає аналогічну посаду та виконує аналогічні трудові функції. Адже, відповідно до ст. 26 Конституції, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України (за винятками випадків, прямо передбачених законодавством і міжнародними договорами України). Тож на нерезидентів також поширюється встановлена державою гарантія — мінімальний розмір заробітної плати (ст. 3 Закону про оплату праці). Отже, можна стверджувати про певне обмеження зарплати нерезидента «знизу», водночас верхня межа розміру оплати праці працівників-нерезидентів законодавчо не обмежена.

Як уже було зазначено вище, порядок використання, а також обіг іноземної валюти регулюються Правилами №200 та Декретом №15-93. Виходячи з їхніх вимог підприємство зможе отримати валюту для виплати зарплати працівникам виключно у банку, в якому воно обслуговується. Адже ст. 6 Декрету №15-93 прямо визначає, що торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами — юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою НБУ, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Придбати валюту у фізособи підприємство також не має права через вимоги п. 3 ст. 6 того самого Декрету №15-93, яким закріплено, що резиденти і нерезиденти — фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим фінансовим установам, які одержали ліцензію НБУ, або за їхнім посередництвом — іншим фізичним особам — резидентам. Отже, підприємству залишається або придбавати валюту за посередництвом обслуговуючого банку на міжбанківській валютній біржі, або ж знімати її з власного валютного рахунка, якщо вона є в наявності.

Проте, відповідно до п. 8.14 Правил №200, готівкова іноземна валюта, отримана юридичними особами — резидентами та іноземними представництвами з власних поточних рахунків в іноземній валюті, відкритих в уповноважених банках, має бути використана виключно на цілі, на які вона отримана. I хоча у випадку з виплатою зарплати у валюті цього прямо не передбачено, підприємству потрібно буде подати заяву на видачу готівки, в якій наводиться мета отримання готівкової іноземної валюти.

Щодо ліміту готівки у валюті, то п. 8.11 Правил №200 наголошує: уповноважений банк має встановити ліміт залишків іноземної валюти у касі суб'єктів підприємницької діяльності, яким дозволяється використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу, якщо залишки іноземної валюти залишаються у неробочі часи доби у касі. Але до розрахунку ліміту каси не включаються кошти, передбачені для виплати заробітної плати нерезидентам та на відрядження працівників за кордон. Проте Правилами №200 прямо не встановлено кількість днів, протягом яких підприємство має право тримати валюту у касі для виплати зарплати без порушення ліміту. У п. 8.11 Правил №200 сказано тільки про те, що понадлімітні залишки готівкової інвалюти підлягають повній інкасації до уповноваженого банку на поточний валютний рахунок підприємства. Виходячи з цього можна дійти висновку: якщо при отриманні валюти для виплати зарплати у підприємства в касі виникає переліміт, то він підлягає здаванню до банку не пізніше наступного банківського дня.

Бухгалтерський та податковий облік

Для накопичення інформації про рух коштів в іноземній валюті у касі підприємства використовується субрахунок 302 «Каса в іноземній валюті». Оскільки спеціального рахунка чи субрахунку для обліку розрахунків із зарплати в іноземній валюті чинним Планом рахунків не передбачено, як нарахування, так і виплата зарплати в інвалюті обліковується за субрахунком 661 «Розрахунки за заробітною платою». Не передбачено чинним законодавством і типових форм первинних документів для оформлення операцій з нарахування та виплати зарплати в інвалюті. Проте, виходячи з вимог п. 2.7 Положення №88, підприємство може використовувати діючі або виготовлені самостійно бланки первинних документів, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Те саме стосується і використання касової книги в іноземній валюті. Законодавство не визначає, чи повинна вестися у такому разі окрема касова книга у валюті. Але немає і заборони¹. Тож підприємство, якщо вважає за потрібне, може використовувати окрему касову книгу для певної валюти.

¹ Встановлена п. 4.2 Положення №637 вимога щодо того, що на підприємстві повинна вестися лише одна касова книга (не враховуючи касових книг, що ведуться у відокремлених підрозділах), стосується лише обліку готівки у валюті України, тобто гривнях.

Підпунктом 170.10.1 ПКУ визначено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, які нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV ПКУ для нерезидентів). Тож працівник-нерезидент матиме таку саму ставку оподаткування 15% або 17% (п. 167.1 ПКУ) і право на ПСП (за умови виконання норм ст. 169 ПКУ) тощо.

Наступне запитання — в разі нарахування зарплати у валюті як визначити базу для ПДФО, який брати курс? Фахівці Міндоходів дали відповідь у ЄБПЗ: береться валютний курс НБУ на дату нарахування зарплати (див. ЄБПЗ, підкатегорія 103.02).

Приклад Працівникові-нерезиденту на посаді менеджера зі збуту, за умовами трудового договору зарплата виплачується у валюті. Він подав заяву на застосування ПСП за пп. 169.1.1 ПКУ. Бухгалтерія нараховує зарплату у гривнях за курсом НБУ на дату такого нарахування. Бухгалтерський та податковий облік наведено у таблиці.

Таблиця

Бухгалтерський та податковий облік зарплати працівника-нерезидента

Нормативна база

• Закон про оплату праці — Закон України від 24.03.95 р. №108/95-ВР «Про оплату праці».
• Декрет №15-93 — Декрет КМУ від 19.02.93 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
• Правила №200 — Правила використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджені постановою Правління НБУ від 30.05.2007 р. №200.
• Порядок №437 — Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затверджений постановою Кабміну від 27.05.2013 р. №437.
• Положення №88 — Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну від 24.05.95 р. №88.

Михайло СТЕПАНОВ, «Дебет-Кредит»