I знову ПСП під час виплати авансу1
Працедавець 15.08.2013 р. виплатив аванс і перерахував всі податки (у т. ч. і ПДФО з урахуванням ПСП). 21.08.2013 р. працівник звільняється. Під час проведення з ним остаточного розрахунку, з урахуванням компенсації за невикористану відпустку, бухгалтер у розрахунковій відомості не відобразила виплату авансу і суму заробітної плати за першу половину серпня, внаслідок чого при розрахунку ПДФО до загального доходу при звільненні було застосовано ПСП. Правильна сума загального місячного доходу працівника не дає йому права на ПСП. Таким чином, із працівника під час звільнення не було утримано правильну суму ПДФО. Як виправити цю ситуацію, враховуючи, що у працедавця є раніше здійснена переплата з ПДФО?
Щоб було видно наслідки помилки і можна було вирішити, як її виправити, розглянемо ситуацію на числовому прикладі. Припустимо, сума загального місячного доходу становила 2500 грн (у т. ч. аванс 1000 грн). При цьому працівник раніше подав заяву на застосування ПСП у розмірі 100% (573,50 грн у 2013 р.).
1 Також див. статтю Ю. Єгорової у «ДК» №40/2013.
Під час виплати авансу із працівника було утримано ЄСВ у сумі 36 грн (1000 х 3,6%) і ПДФО у сумі 58,58 грн ((1000 - 36 - 573,50) х 15%). На руки він отримав 905,42 грн авансу. Під час звільнення із працівника було доутримано ЄСВ у сумі 54 грн (1500 х 3,6%), ПДФО у сумі 130,88 грн ((1500 - 54 - 573,50) х 15%), і на руки він отримав 1315,12 грн. Отже, всього за серпень 2013 р. він отримав на руки 2220,54 грн (905,42 + 1315,12). Правильний розрахунок суми зарплати, ПДФО і суми до видачі на руки показує, що працівник мав би сплатити 361,50 грн ПДФО ((2500 - 90) х 15%) і отримати на руки 2048,50 грн. Таким чином, недоплата ПДФО до бюджету становила 172,04 грн (361,50 - 58,58 -130,88). Сума надміру отриманої зарплати становить 2220,54 - 2048,50 = 172,04 грн.
Які наслідки для працедавця матиме це порушення? Насамперед, він зазнав матеріального збитку у сумі надміру виданої зарплати. При цьому щоб зменшити матеріальний збиток від цієї помилки, працедавець може звернутися до працівника з вимогою повернути надміру видану зарплату. Якщо ж він відмовиться, працедавець має право вирішити це питання у суді.
По-друге, працедавець у частині ПДФО є податковим агентом, а отже, незважаючи на те, що працівник вже звільнився і доутримати ПДФО з його майбутніх доходів, які виплачуються цим працедавцем, неможливо, обов'язок зі сплати суми такого ПДФО у працедавця залишився.
Тепер щодо дати виникнення недоплати з ПДФО. Помилка в утриманні ПДФО відбулася зовсім не під час остаточного розрахунку із працівником, а ще під час виплати авансу. Адже об'єктом застосування ПСП є не аванс, а загальний місячний дохід працівника (див. п. 169.1 ПКУ). Таким чином, ще під час виплати авансу відбулася перевиплата зарплати працівникові через неправомірно застосовану ПСП у сумі 86,02 грн (573,50 х 15%) і недоплата ПДФО на ту саму суму. Друга перевиплата у тій самій сумі відбулася під час остаточного розрахунку із працівником, який звільнився, через заниження оподатковуваного доходу і ще одне неправомірне застосування ПСП. Якщо раніше зробленої переплати працедавця з ПДФО вистачить, щоб перекрити суму у 172,04 грн, то за несвоєчасну сплату податку штрафів не буде. Iнакше до працедавця буде застосовано штрафи, встановлені п. 127.1 ПКУ (докладніше про них — нижче).
Чим би не закінчилася ситуація з поверненням сум надміру виплаченої зарплати у колишнього працівника, ситуацію з неправильним утриманням ПДФО потрібно виправити, і зробити це терміново. Адже, згідно з п. 127.1 ПКУ, три порушення — ненарахування ПДФО, неутримання ПДФО і несплата ПДФО до бюджету до чи під час виплати доходу — тягнуть за собою штрафні санкції у розмірі 25% сум ПДФО, що підлягали нарахуванню і сплаті до бюджету (і якщо такі порушення повторюються протягом 1095 днів, сума штрафу збільшується до 50% або 75%). Хоча ця норма і свідчить про ненарахування і неутримання, фахівці Міндоходів під час перевірки обов'язково прирівняють до цих порушень і випадки заниження ПДФО, тобто недонарахування і недоутримання.
Можна оспорювати позицію податківців у порядку, встановленому ст. 56 ПКУ, а можна попередити спори, виправивши розрахункову відомість із зарплати, зазначивши у ній правильну суму ПДФО і суму зарплати, що підлягає нарахуванню і виплаті. Отже, помилка працедавця полягатиме лише в надміру виплаченій сумі доходу. Оскільки такий дохід не може розцінюватися як аванс із зарплати і відображатися у розрахункових відомостях майбутніх податкових періодів (місяців), то для уникнення штрафів, передбачених п. 127.1 ПКУ, має сенс нарахувати ПДФО на підставі бухгалтерської довідки виходячи із зазначеної суми датою її сплати: 172,04 х 15% = 26,81 грн. Проте слід врахувати, що цю суму ПДФО також потрібно було сплатити до бюджету під час виплати доходу. Припустимо, 13,41 грн — під час виплати авансу та 13,40 грн — під час остаточного розрахунку із працівником. Якщо ж працівник поверне її колишньому працедавцеві (або працедавець подасть до суду позов щодо утриманню цієї суми), то таку бухгалтерську довідку можна і не робити (принаймні, до рішення суду не на користь колишнього працедавця). Адже якщо надміру виплачену суму повернено (або буде повернено за рішенням суду), то й оподатковуваного доходу немає.
Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»