Порядок застосування адмінарешту за ПКУ викликає чимало запитань, особливо якщо йдеться про право вибору між арештом коштів на рахунках та арештом майна, — за ким таке право зберігається? Судова практика на сьогодні є надто суперечливою. Натомість ВАСУ все ж роз'яснив окремі моменти, які заслуговують на особливу увагу.
Адмінарешт коштів чи майна — вирішує суд
У листі від 29.04.2013 р. №642/12/13-13 (див. «ДК» №21/2013) ВАСУ звертає увагу на те, що стаття 94 ПКУ визначає загальну процедуру й підстави застосування адмінарешту органами ДПС.
Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування — або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).
При цьому визначення адмінарешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене у п. 94.1 ПКУ, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Тому ВАСУ доходить висновку, що норми статті 94 ПКУ регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.
Постає запитання: яким чином податковий орган має визначити, який вид арешту застосовувати та чим при цьому орган ДПС має керуватися — нормами ст. 94 чи пп. 20.1.17 ПКУ?
Хоча відповідь на це запитання і здається очевидною, не все так просто.
Справді, податковий орган, як і будь-який держорган, має керуватися тільки законами України та діяти в межах повноважень, визначених спеціальним законом, — у випадку ДПСУ йдеться про ПКУ.
Отже, логічно було би говорити про те, що приписи ст. 94 ПКУ слід застосовувати з урахуванням повноважень, визначених для органів ДПС у статтях 19-1 та 20 ПКУ.
Проте ті, хто хоча б один раз мав справу з адмінарештом у суді, добре знають, що податкові органи при виборі виду арешту керуються тільки ст. 94 ПКУ, яка надає таке право саме податковому органу.
ВАСУ ж у своєму листі стверджує, що таке право належить все-таки суду, який розглядає справу про адмінарешт. Причин на це дві.
1. Адмінарешт майна має бути підтверджено судом протягом 96 годин з моменту прийняття рішення керівником ДПС про накладення такого арешту на майно.
У такому випадку платник податків має шанс відстояти свої інтереси, якщо податковий орган не знайде достатніх підтверджень обґрунтованості такого арешту.
2. Адмінарешт коштів на рахунках платника податків застосовується не інакше як за рішенням суду.
Тут слід врахувати й те, що, по-перше, позови органу про адмінарешт коштів на рахунках ДПС розглядаються в загальному порядку позовного провадження. Тож застосування адмінарешту не здійснюється раніше прийняття відповідного рішення апеляційним адміністративним судом. По-друге, що є не менш важливим, адмінарешт коштів на рахунках, за висновком ВАСУ, може здійснюватися й шляхом зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків в особливому порядку, встановленому ст. 183-3 КАС України. Причому ВАСУ доходить висновку про тотожність понять «арешт коштів» та «зупинення видаткових операцій» з метою регулювання податкових правовідносин. ВАСУ зазначає, що накладення арешту на кошти на рахунках платника податків є необхідною передумовою для зупинення видаткових операцій на таких рахунках в усіх випадках, крім тих, які випливають з норм Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Таким чином, з урахуванням змісту статті 59 Закону України від 07.12.2000 р. №2121-III «Про банки і банківську діяльність», зупинити видаткові операції з підстав, передбачених ПКУ, можна не інакше, як шляхом накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках платника податків.
Тож висновок ВАСУ знову ж таки на користь податкового органу: за таких обставин повноваження податкових органів щодо звернення до суду з вимогами як про накладення арешту на кошти платника податків (пп. 20.1.17 ПКУ), так і про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків (зокрема, передбачені нормами пп. 20.1.15, пп. 20.1.16, п. 89.4 ПКУ), варто розуміти як право на звернення з вимогою про накладення адмінарешту на кошти платника податків, що перебувають на його рахунках у банку. При цьому зазначені вимоги можуть бути розглянуті судами як у загальному порядку позовного провадження, так і за поданням органу ДПС про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, внесеним до суду на підставі п. 1 ч. 1 статті 183-3 КАС України.
Підстави для адмінарешту універсальні, процедури різні
У листі ВАСУ йдеться про те, що слід розмежовувати арешт коштів на рахунках платників податків та арешт майна з огляду на порядок застосування та порядок зняття такого арешту.
Наведемо приклади.
1. Необхідність прийняття відповідного рішення органом ДПС під час вибору виду адмінарешту.
Арешту майна обов'язково передує рішення керівника ДПС, яке приймається у формі додатка 2 до Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Мінфіну від 07.11.2011 р. №1398. Арешт коштів здійснюється без наявності відповідного рішення з боку органу ДПС.
2. Припинення адмінарешту — право у органу ДПС або суду.
Адміністративний арешт майна платника податків припиняється:
1) або у зв'язку з відсутністю протягом 96 годин рішення суду про підтвердження обґрунтованості такого арешту (пп. 94.19.1 ПКУ);
2) або на підставі рішення органу ДПС про звільнення майна з-під арешту, яке приймається протягом двох робочих днів, що настають за днем, коли такому органу стало відомо про виникнення підстав для припинення адміністративного арешту (п. 94.20 ПКУ).
Звільнення від арешту коштів на рахунках платника податків відповідно до п. 94.6 ПКУ — за рішенням суду. Рішення податковий орган у такому разі не приймає.
3. Підстави для застосування обох видів адмінарешту однакові.
Підстави для застосування обох видів адмінарешту наведено у п. 94.2 ПКУ. Тобто фактично, як і відбувається, адмінарешт майна або коштів може бути застосований, зокрема, як у разі наявності податкового боргу у платника податків, так і у разі недопуску до перевірки посадових осіб органу ДПС або відсутності ліцензій, дозволів чи патентів у СГД.
Увага! Логіка ВАСУ у цьому питанні ставить більше запитань, ніж містить необхідних роз'яснень для практичного використання наведених норм щодо адмінарешту. Викладемо наші застереження.
Застереження 1. Відповідно до пп. 20.1.17 ПКУ, органи ДПС мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що перебувають у банку, у разі якщо у платника податків, який має податковий борг, немає майна та/або його балансова вартість менша за суму податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Донині цю норму читали разом із приписами ст. 94 ПКУ, яка передбачає підстави та порядок прийняття рішення про застосування адмінарешту, і все виглядало досить логічним. Так, логічно було б визнати право накладення адмінарешту на кошти на рахунках платника податків лише у тому випадку, коли:
а) немає майна, за рахунок якого може бути погашено податковий борг;
б) майна недостатньо для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу;
в) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.
Проте ВАСУ вважає це додатковими підставами для застосування такого виду (способу) адмінарешту, як арешт коштів.
Водночас ВАСУ зазначає, що під час винесення рішення суд має постановити рішення про накладення арешту на кошти платника податків у відповідній сумі.
Тобто і звернення податкового органу з позовом про накладення адмінарешту на кошти також має містити суму, на яку слід накласти адмінарешт.
Отже, доходимо першого важливого висновку — адмінарешт коштів стосується не всіх коштів на всіх рахунках, як це переважно відбувається нині та відображається у судових рішеннях, а лише конкретної суми та конкретного рахунка.
Причому таке розуміння приписів, на нашу думку, все ж таки на користь платника податків — арешт відповідної суми передбачає добровільну сплату відповідної арештованої суми до її повного погашення. При цьому платник податків вільно розпоряджається своїми власними коштами навіть за наявності адмінарешту. Для порівняння зазначимо, що якби у цьому випадку податковий орган звертався до суду з позовом про стягнення коштів, то задоволення позову призвело би до примусового стягнення коштів податковим органом з рахунка платника. Але, зважаючи на висновки ВАСУ, лише у певній конкретній сумі.
Проте це все не дає відповіді на деякі запитання.
Запитання 1. Як податковий орган має визначити, на який рахунок накладати адмінарешт? Адже якщо йдеться про конкретну суму, то її не може бути стягнуто з усіх існуючих рахунків платника податків чи розподілено на кілька рахунків у відповідних частинах.
Запитання 2. Якщо рішення суду стосуватиметься лише певної конкретної суми, то для чого звертатися до суду за рішенням про припиненням адмінарешту у разі, коли суму повністю стягнуто — решта коштів є вільною від адмінарешту та використовується на розсуд платника податків? Загалом, цікаво, що скаже на це НБУ.
Застереження 2. Наведений вище підхід ВАСУ до тлумачення норм щодо адмінарешту та змісту резолютивної частини судового рішення стосовно арешту відповідної суми на рахунку платника податків фактично нівелює право податкового органу звертатися до суду за арештом коштів, зокрема у разі, якщо:
— платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу ДПС;
— немає дозволів (ліцензій) на здійснення господарської діяльності, торгових патентів, а також немає реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;
— немає реєстрації особи як платника податків в органі ДПС, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу.
Адже в цій ситуації майже неможливо визначити суму коштів, яка має потрапляти під адмінарешт. Тож у наведених випадках є можливим лише адмінарешт майна й абсолютно неможливий арешт коштів на рахунках.
У зв'язку з цим доходимо другого важливого висновку: адмінарешт коштів не може застосовуватись інакше, як у ситуації, коли це пов'язано з наявністю податкового боргу, тобто конкретно визначеної суми, яка може потрапити під адмінарешт за судовим рішенням. А це, всупереч висновкам ВАСУ, означає, що стаття 94 стосується лише арешту майна і не стосується арешту коштів. У всіх інших випадках, наведених у п. 94.2 ПКУ та пов'язаних з протиправними діями платників податків, податковий орган може застосувати лише адмінарешт майна. Відповідно припинення протиправної поведінки логічно потягне за собою прийняття рішення про припинення такого арешту, яке приймається самим же ініціатором — органом ДПС.
Арешт майна чи арешт коштів неможливий без податкової вимоги
Цього висновку ми доходимо самостійно, але на нього наштовхують висновки, наведені у листі ВАСУ.
Увага! Ще один важливий висновок, який робить ВАСУ та про який варто знати всім платникам податків: беззаперечною умовою застосування арешту коштів на рахунку платника податків є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу.
Відповідно цю обставину має бути підтверджено під час судового розгляду — йдеться про підтвердження відсутності відповідного майна, але не взагалі, а саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу.
Приклад Уявімо собі ситуацію, коли у платника податків є майно, проте його вартості недостатньо для погашення боргу. Наразі не порушуємо питання визначення вартості майна, адже йдеться лише про право органу ДПС скористатися зверненням до суду за арештом коштів на рахунках.
Тож наявність майна у податковій заставі також може обумовити звернення податкового органу до суду щодо арешту коштів на рахунках. При цьому як наявність такого майна, так і недостатність коштів для погашення податкового боргу має бути доведено у суді. Відповідний позов не може бути подано раніше закінчення 60-го календарного дня з моменту надсилання платнику податків податкової вимоги.
З іншого боку, відповідно до п. 95.2 ПКУ, право на стягнення коштів та продаж майна платника податків виникає у податкового органу через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги. Тож саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.
Отже, арешт майна чи арешт коштів нерозривно пов'язаний з такими факторами, як:
1) сума податкового боргу — арешт може стосуватися лише того майна (коштів), яке є необхідним для виконання певних зобов'язань платника податків, зокрема щодо погашення податкового боргу;
2) податковий борг виникає в силу закону, але його наявність підтверджується надісланою податковою вимогою (п. 59.1 ПКУ).
Замість висновків
Усе наведене вище свідчить про досить вагому спробу ВАСУ врегулювати та роз'яснити окремі положення ПКУ щодо порядку застосування адмінарешту коштів або майна. Водночас ці роз'яснення викликали ще більше запитань, які доведеться вирішувати вже окружним та апеляційним адміністративним судам у конкретних справах з урахуванням особливостей обставин, що змусили податковий орган застосувати один із видів адмінарешту.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»