Гроші Інтернету

Уже ніхто, зрозуміло, не пам'ятає, що колись, багато сотень років тому, справжніми грошима вважалися лише металеві. Паперові гроші дуже довго після своєї появи не вважалися грошима взагалі — це були права вимоги на пред'явника, які дозволяли вимагати у банку зазначену в них кількість справжніх, металевих грошей — золота чи срібла. Щось подібне тепер відбувається з електронними грошима.

З появою Iнтернету й інтернет-торгівлі мало хто міг припустити, що виникне потреба у нових засобах платежу, крім уже наявних платіжних систем на кшталт VISA чи MasterCard. I справді, на початках їх цілком вистачало. Проте коли інтернет-торгівля по-справжньому розширилася, з'явилися нові платіжні сервіси, яким вдалося набути популярності саме завдяки тому, що вони були особливо зручними для розрахунків через Iнтернет.

На сьогодні, якщо ви торгуєте через популярний інтернет-аукціон eBay, то ви, найімовірніше, маєте свій рахунок у платіжній системі PayPal — створена як самостійна платіжна система, уже через 2,5 року вона була придбана корпорацією eBay. Нині через PayPal проходить більш ніж половина всіх транзакцій eBay. З цією системою безпосередньо знайома приблизно третина українських інтернет-покупців.

Проте в українському сегменті Iнтернету популярнішими виявилися інші системи електронних грошей. За різними даними від 60 до 80% інтернет-покупців в Україні використовують систему WebMoney. Використовуються з тією чи іншою частотою і такі системи, як EasyPay, Qiwi, «Яндекс.Деньги», «ГлобалМані» та інші.

Важливий момент: як і функціонування самого Iнтернету вкрай важко ввігнати у рамки національного законодавчого регулювання, так само важко піддати регулюванню й системи електронних платежів. Урешті-решт, гроші — це лишень універсальний товар та засіб платежу. I якщо у межах якогось інтернет-проекту (наприклад, соціальної мережі чи онлайн-гри) впроваджується власний засіб платежу, яким можна оплатити певні специфічні у межах цього проекту товари, то ці ігрові чи соцмережні гроші неодмінно стають конвертованими у звичайні гроші.

Якимось чином контролювати цей процес Нацбанк не міг би при всьому бажанні. А таке бажання є, на це вказує сумнозвісний Закон №5284. Цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, зокрема електронними коштами. Особливості випуску електронних грошей та здійснення операцій з ними передбачено у ст. 15 зазначеного закону. Закон відірваний від реалій, що склалися протягом багаторічного розвитку електронних платіжних систем у всьому світі, і наділяє Нацбанк такими правами та повноваженнями щодо контролю над системами електронних платежів, які той навряд чи зможе реалізувати.

Повторилася ситуація з Національною системою масових електронних платежів, яка є несумісною з міжнародними стандартами, а тому населення масово користується картками міжнародних систем. Деякі системи, як-от біткойни, взагалі неможливо ввігнати у запропоновані Законом №5284 рамки, що не заважає біткойнам використовуватися в Україні — на них припадає близько 3% інтернет-платежів в Україні. Ті самі «Яндекс.Деньги», проаналізувавши ситуацію, відмовилися від того, щоб реєструватися в Україні за українським законодавством, але це не заважає їм тримати свою частку українського ринку інтернет-платежів, яка, за деякими даними, перевищує 15%.

Крім того, поведінка Нацбанку ніяк не свідчить про його бажання розвивати електронні платежі шляхом надання клієнтам можливості вибирати з-поміж багатьох пропозицій. Станом на сьогодні НБУ узгодив правила лише двох систем електронних грошей: «Максі» від «VAB Банк» і MoneXy від банку «Контракт», причому в останнього процедура узгодження зайняла 16 місяців. Ще чотири платіжні системи, серед них і WebMoney, так і не встигли зареєструватися. I то при таких темпах...

Що з цього випливає для бухгалтера

Годі про сумне. Обговорювати недоліки законодавчих актів — не наша справа, наша справа — працювати з тим, що є. Розглянемо реальну роботу з електронними переказами на прикладі однієї з найпоширеніших в Україні систем — вищезгаданої WebMoney.

Хоча WebMoney у співпраці з «Українським Професійним Банком» подала документи на узгодження правил системи електронних грошей, чекати узгодження можна ще довго. Але працювати через WebMoney можна вже сьогодні. Головне — пам'ятати, що одиниці, в яких ведуться розрахунки у системі WebMoney, — це не кошти, не гроші і навіть не електронні гроші. Кошти, згідно з пп. 14.1.93 ПКУ, — це гривня або іноземна валюта. Розрахунки у системі WebMoney проводяться в еквівалентах валюти. Так, еквівалентом гривні є WMU, еквівалентом рубля — WMR, еквівалентом євро — WME, еквівалентом долара — WMZ. Але WMU — не гривні, це титульні одиниці обліку грошових прав вимоги.

Згідно з Положенням №481 та ст. 15 Закону №5284, електронні гроші — це одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов'язанням емітента. Під це визначення WM чудово підпадають, але є заковика... Як говорилося вище, згідно з тим самим Положенням №481 та Законом, особа, яка має намір створити систему електронних грошей та здійснювати випуск електронних грошей, зобов'язана узгодити з НБУ правила системи електронних грошей — причому ще до здійснення випуску електронних грошей. Тому той факт, що WMU вже давно й активно використовуються в Україні, на практиці може тільки завадити узгодженню правил системи електронних грошей.

Не гроші — тоді що?

WMU, в яких ведуться розрахунки у межах системи в Україні, є одиницями обліку грошових прав вимоги власника стосовно боржника. У межах системи вони називаються титульними одиницями.

Повторюється ситуація, яка свого часу існувала з «несправжніми» паперовими грошима. Паперові гроші, як ми зазначали вище, теж спочатку були правами вимоги до банку, які можна було обміняти на справжні гроші. А можна було й не обмінювати: адже функцію засобу платежу папірці виконували набагато краще, ніж важкі і незручні золоті та срібні монети. Так само й тепер: єдине, що не дає вважати WM грошима, — це законодавство, але як засіб платежу в Iнтернеті вони значно зручніші від розрахунків за допомогою традиційних грошових переказів.

Отже, відбувається операція заміни сторони у зобов'язанні у формі відступлення права вимоги (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦКУ). Держателем права вимоги у випадку WMU виступає ТзОВ «Українське гарантійне агентство», боржником — «Український Професійний Банк». Держатель має право відступити право вимоги будь-якій особі: адже, по-перше, йдеться про звичайні грошові зобов'язання, на які не поширюються обмеження ст. 515 ЦКУ, по-друге, ч. 1 ст. 516 дозволяє заміну кредитора без згоди боржника. Таким чином, придбаваючи, наприклад, 100 WMU, ми фактично придбаваємо у ТзОВ «УГА» право вимоги 100 гривень в «УПБ». За тією самою схемою ми маємо право переуступити свої права вимоги іншому кредиторові. Система WebMoney Transfer надає при цьому технічні засоби ідентифікації сторін, обліку прав вимоги, передачі інформації про транзакцію. До речі, сама транзакція і передача всіх даних про неї проходять через захищений протокол обміну даними HTTPS.

Що з ПДВ?

Якийсь час вітчизняна податкова вдавала, що не помічає WebMoney. Проте років через два податківці вирішили, що не варто терпіти наявність паралельної системи розрахунків. Вони погодилися, що при розрахунку WMU немає грошових розрахунків (це, своєю чергою, може тягнути за собою певні неприємні наслідки для «єдиноподатників», які хотіли би приймати WMU за свої товари/послуги)¹, а має місце купівля-продаж прав вимоги. А якщо є купівля-продаж, — то є ПДВ. Таким чином, кожен товар чи послуга, куплений за WMU, мав би дорожчати на 20%.

¹ Погляд ДПС у м. Києві: http://kyiv.sts.gov.ua/okremi-storinki/arhiv/67479.html.

Але відповідно до абз. 2 пп. 196.1.5 ПКУ з операцій купівлі-продажу прав вимоги за кошти ПДВ не справляється.

Приклад 1 ТзОВ «Нінашим нівашим», платник податку на прибуток і платник ПДВ, придбало 1000 WMU. Узгоджена винагорода першого кредитора (ТзОВ «УГА») становить 10 гривень. Права вимоги зараховано на рахунок ТзОВ «Нінашим нівашим» у системі WebMoney Transfer. Згодом ТОВ «Нінашим нівашим» продало 1000 WMU ТОВ «Тотут тотам» за винагороду у 20 гривень. Операція з подальшого продажу права вимоги особою, що придбала таке право вимоги у першого кредитора за ціною не менше ціни придбання такого права вимоги, згідно з пп. 196.1.5 ПКУ також не буде об'єктом оподаткування ПДВ.

Відображення операцій за умовами прикладу у бухгалтерському та податковому обліку показано у таблиці 1.

Таблиця 1

Відображення в обліку придбання та продажу прав вимоги WMU

Приклад 2 ТзОВ «Нінашим нівашим» продає товар вартістю 1200 гривень (у т. ч. ПДВ) через Iнтернет за 1200 WMU. WMU зараховуються на інтернет-гаманець ТзОВ «Нінашим нівашим», після чого Гарант системи WMT викуповує їх за гривні.

Відображення операцій за умовами прикладу у бухгалтерському та податковому обліку показано у таблиці 2.

Таблиця 2

Відображення в обліку продажу товару за права вимоги WMU

Що далі?

Легко помітити, що стаття написана свого роду езоповою мовою. Замість «електронні гроші» — «права вимоги», замість «списання коштів з рахунка» — «відступ прав вимоги» тощо. Причину цього слід шукати у вітчизняному законодавстві, яке націлене не на те, щоб спростити життя підприємцям, бухгалтерам, пересічним громадянам, а на те, щоб максимально поширити державний контроль та регулювання на всі сфери життя. Створюється враження, що метою правотворчої діяльності є не ввести в правове поле цілком природні правовідносини, а навпаки — делегалізувати правовідносини, які за своєю суттю не містять у собі нічого протиправного, не спрямовані на заподіяння шкоди суспільству.

На жаль, на практиці це може призводити до певних не дуже приємних наслідків. Так, за бажання податківці можуть послатися на ст. 235 ЦКУ і стверджувати, що мав місце удаваний правочин. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Саме собою це не так страшно: якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Ну і що, якщо податкова кинеться доводити, ніби купівля-продаж прав вимоги вчинена «для приховування» безготівкових розрахунків за товари чи послуги? Неприємною тут є сама можливість, що довелося би щось доводити. Ще гірше — якщо податківці вирішать, що мав місце фіктивний правочин відповідно до ст. 234 ЦКУ. Однак визнати такий правочин недійсним може тільки суд.

Наразі залишається одне: чекати вдосконалення законодавства, а тим часом торгувати в Iнтернеті за, можливо, не в усьому зручними, але абсолютно легальними схемами.

Нормативна база

• ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
• ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
• Закон №2346 — Закон України від 05.04.2001 р. №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
• Закон №5284 — Закон України від 18.09.2012 р. №5284-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування платіжних систем та розвитку безго-тівкових розрахунків».
• Положення №481 — Положення про електронні гроші в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 04.11.2010 р. №481.

Андрій ПОРИТКО, заступник головного редактора «Дебету-Кредиту»