Лист ДПCУ від 11.01.2012 р. №756/7/15-2217
Щодо справляння плати за договором про надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) (витяг)
Суттєво. СГ, що отримав право користування чужою земельною ділянкою для забудови, не є платником плати за землю за земельну ділянку, щодо якої встановлено суперфіцій, аж доти, доки він не завершить будівництво будівлі, споруди та здійснить держреєстрацію права власності на неї.
! Власникам земельних ділянок
<...> Відповідно до пункту 12 розділу X Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III, зі змінами та доповненнями (далі — Земельний кодекс), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом (стаття 127 Земельного кодексу).
Так, право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає, зокрема, на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 414 Цивільного кодексу власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею.
Ця плата не є платою за землю, що сплачується до бюджету. Сторони самі визначають розмір плати за користування, періодичність її внесення (разовий або періодичний характер останньої), її форму, умови, порядок та строки виплати тощо.
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі — Кодекс) плата за землю — це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно зі статтями 269, 270 Кодексу платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об'єктами оподаткування — земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (абзац 1 пункту 286.1 статті 286 Кодексу).
Відповідно до пункту 288.2 статті 288 Кодексу платником орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є орендар земельної ділянки. При цьому підставою для нарахування цієї плати є договір оренди такої земельної ділянки (абзац 1 пункту 288.1 статті 288 Кодексу).
З урахуванням викладеного за земельну ділянку, щодо якої укладено договір суперфіцію, нараховувати та сплачувати до бюджету плату за землю повинен власник такої земельної ділянки. Плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів. Плата за користування чужою земельною ділянкою для забудови не заміняє і тим більше не звільняє від плати за землю. Суперфіціарій (землекористувач) сплачує землевласнику плату саме за суперфіцій. У договорі суперфіцію можна встановити таку суму плати, яка би компенсувала власнику земельної ділянки видатки, пов'язані зі сплатою земельного податку.
Таким чином, суб'єкт господарювання, що отримав право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), не є платником плати за землю за земельну ділянку, щодо якої встановлено суперфіцій, за винятком випадку, коли такий суб'єкт господарювання завершив будівництво будівлі, споруди та здійснив державну реєстрацію права власності на неї.
Заступник голови А. IГНАТОВ