• Посилання скопійовано

Для звільнення за невиконання трудових обов'язків потрібне дотримання низки гарантій

Я подала заяву на звільнення, а директор, щоб помститися за це, взяв і без будь-яких на то підстав (навіть догану не підготував) звільнив мене за ст. 40 «за невиконання обов'язків». Хочу подати до суду, але тут виникло запитання: а чого вимагати? Зміни формулювання звільнення? Але якщо тільки змінити формулювання, то, поки йтиме суд, я навряд чи зможу влаштуватися на роботу. Може, мені судитися за те, щоб мене поновили (і тут же звільнюся за власним бажанням) і тому ще й за вимушений прогул стягнути гроші?

Звільнення за зазначеною причиною провадиться за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП, що передбачає можливість звільнення з ініціативи адміністрації у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Як бачимо, звільнення у цьому випадку можливе тільки за одночасного дотримання таких умов:

1) якщо мало місце невиконання працівником своїх обов'язків, передбачених трудовим договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку (тобто ці обов'язки мають бути формально визначені і працівник має бути з ними ознайомлений; і мають бути докази їх порушення);

2) якщо невиконання обов'язків було систематичним (тобто більше одного разу), що має підтверджуватися відповідними доказами;

3) якщо це систематичне невиконання обов'язків було без поважних причин;

4) якщо до працівника протягом року перед звільненням застосовувалися заходи дисциплінарного (догана) або громадського стягнення. Оскільки догана, згідно зі ст. 149 КЗпП, оголошується працівникові у наказі (розпорядженні) і повідомляється йому під підпис, то зробити її «заднім числом» не вдасться.

Окрім цього, має бути додержана процедура звільнення (згода профкому за його наявності (якщо працівник є членом профспілки), вчасні проведення розрахунку та видача трудової книжки і копії наказу про звільнення, заборона звільнення під час відпустки та тимчасової непрацездатності тощо). Перед звільненням адміністрація мала зажадати від працівника письмових пояснень щодо порушень трудової дисципліни (ст. 149 КЗпП).

Якщо відповідні підстави для звільнення чи порядок звільнення були порушені, працівник має серйозні підстави для поновлення на роботі у судовому порядку, а тому саме цього слід вимагати у позовній заяві.

Згідно зі ст. 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці у заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається понад один рік не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Слід звернути увагу на обмежений строк давності! Відповідно до ст. 233 КЗпП, у справі про звільнення працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в місячний строк. Цей строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., аудитор

До змісту номеру