Трапляється, що з відрядження працівник привозить документи, які підтверджують витрати на оплату таксі. Керівництво не заперечує проти відшкодування таких витрат. Чи маємо ми право компенсувати працівникові витрати на таксі та віднести їх до податкових витрат?
Відразу ж пригадаймо, що працівники підприємства мають право на відшкодування витрат і одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. При цьому їм компенсують: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати з найму житлового приміщення. Таку вимогу перед підприємством ставить ст. 121 КЗпП.
Своєю чергою, абз. 1 пп. 140.1.7 ПКУ передбачає, що до податкових витрат потрапляють затрати на відрядження працівників у межах фактичних витрат відрядженої особи на проїзд (у т. ч. перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у т. ч. на орендованому транспорті).
Ясна річ, такі витрати можуть потрапити до податкових витрат лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат, у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), та документа про сплату за всіма видами транспорту тощо (абз. 2 пп. 140.1.7 ПКУ).
Як бачите, працівникові можуть компенсувати, а підприємство має можливість включити до податкових витрат ще й кошти на оренду транспорту (абз. 1 пп. 140.1.7 ПКУ). За традицією додаткове тлумачення ситуації з витратами на проїзд у відрядженні дає Iнструкція №591. Згадаймо, що з 11 квітня 2011 р. Iнструкція №59 для госпрозрахункових підприємств не є обов'язковою для використання — застосовують її виключно бюджетники. Та все ж радимо скористатися цим документом як довідковим2.
Отже, зауважимо, що витрати на проїзд у відрядженні відшкодовують у розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним та автомобільним транспортом загального користування (окрім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків та страхових платежів на транспорті, користуванням постільною білизною у потягах (п. 6 р. II, п. 7 та п. 9 р. III Iнструкції №59). Проте п. 9 р. III Iнструкції №59, як виняток, дозволяє оплатити навіть затрати на таксі (за кордоном), але таке рішення має прийняти керівництво.
1 Iнструкція про службові відрядження в межах України та за кордон від 13.03.98 р. №59 (у редакції наказу Мінфіну від 17.03.2011 р. №362).
2 На таку можливість вказано на сайтах Мінфіну та ДПСУ.
Тож виходить, бюджетники мають право на компенсацію витрат на таксі у закордонному відрядженні. А що, звичайні підприємства не матимуть такого права? Крім того, всі знають, що оренда авто — дорожче задоволення, ніж таксі. Тому цілком логічно, що звичайне підприємство має право компенсувати працівникові та віднести до податкових витрат затрати на таксі у відрядженні (за кордоном). Адже пп. 140.1.7 ПКУ прямо не забороняє відносити до витрат затрати працівника на таксі у відрядженні.
Та все ж слід врахувати, що в ЄБПЗ періодично з'являються консультації, в яких податківці наполегливо рекомендують не включати до податкових витрат затрати працівника на таксі у відрядженні. Наприклад, у р. 110.07.14 ЄБПЗ сказано: «Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд до вокзалу, аеропорту або пристані і з вокзалу, аеропорту або пристані (якщо ці пункти розташовані за межами міста) у місцях відправлення, призначення та пересадки, а також витрати на проїзд за місцем відрядження транспортом загального користування (рейсові автобуси, метро, тролейбуси, трамваї тощо, крім таксі) за умови, що працівникові не надавалися безкоштовно засоби пересування. ...Щодо витрат на відрядження, здійснених на проїзд у таксі, то зазначені витрати не включаються до складу витрат платника податку».
А тому рішення за вами, шановні бухгалтери.
Василь БРЮХОВИЦЬКИЙ, «Дебет-Кредит»