Термін «конфлікт інтересів» не новий у податковому законодавстві. До введення в дію ПКУ він був прописаний у пп. 4.4.1 Закону №21811.
Про основні аспекти та дію «конфлікту інтересів» в умовах чинного ПКУ поговоримо далі.
Відповідно до п. 56.21 ПКУ, у разі «якщо норма ПКУ чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі ПКУ, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або якщо норми одного й того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків». Підпункт 4.1.4 ПКУ одним із головних принципів податкового законодавства визначає саме презумпцію правомірності рішень платника податку.
1 Закон України від 21.12.2000 р. №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Як свідчить практика, правило конфлікту інтересів та презумпція правомірності рішень платників податків за час дії і ПКУ, і Закону №2181 довели свою нежиттєздатність. Дуже часто вони повністю ігноруються як податківцями, так і судами перших інстанцій. На жаль, у більшості випадків платникові податків все-таки доводиться відстоювати свої позиції через суд або процедуру апеляційного узгодження.
У своєму листі від 10.10.2011 р. №10052/10/15-207 (див. «ДК» №06/2012) ДПА в м. Києві говорить про те, що за 2011 рік платниками ПДВ не було надіслано жодного запиту з приводу трактувань норм ПКУ, що передбачали б множинне трактування. Можливо, на адресу київської ДПС справді не надходило таких запитів, проте про відсутність питань з приводу дії конфлікту інтересів на практиці залишається поки що мріяти. Податкове законодавство наскрізь пронизане колізіями та суперечливими нормами, на практиці випадки їх тлумачення на користь платників податків є настільки поодинокими, що на тлі масових фіскальних рішень та тлумачень є просто непомітними.
Розгляньмо хоча б питання строків прийняття позовної заяви від платників податків про оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов'язань. Так, п. 56.19 ПКУ відводить платникам податків для цього один місяць після закінчення процедури адміністративного оскарження. Водночас норми п. 56.18 ПКУ відводять на оскарження 1095 днів. Погодьтеся, різниця досить істотна. У своїх листах від 10.02.2011 р. №203/11/13-11 та від 01.11.2011 р. №1935/11/13-11 ВАСУ роз'яснив, що судам слід керуватися правилом «конфлікту інтересів» та приймати рішення в цьому питанні на користь платників податків — строк для оскарження становить 1095 днів.
Така позиція ВАСУ знайшла підтримку і в ДПАУ, яка у своєму листі від 20.05.2011 р. №6082/5/10-1016, посилаючись на позицію суду, дійшла аналогічного висновку щодо термінів подання позовів на оскарження рішень податкових органів.
У листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 ВАСУ, керуючись презумпцією правомірності рішень платників податків, звертає увагу на той факт, що податковий кредит з ПДВ при перевірках вважається сформованими платником податків апріорі правомірно. А доводити неправомірність включення до складу ПК з ПДВ тієї чи іншої ПН у суді має саме податковий орган, а не платник податків. Саме так, на думку ВАСУ, має бути реалізовано принцип презумпції правомірності рішень платників податків. I це логічно, адже відповідно до норм п. 56.4 ПКУ під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення правомірності нарахувань або рішень податківців покладається саме на них, а не на платника податків, як у нас фактично і трапляється.
Юлія КЛОВСЬКА, «Дебет-Кредит»