Відповідно до норм п. 75.1 ПКУ органи ДПС мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Дискусії з приводу підстав проведення, їх документального обґрунтування не вщухають ось уже рік. Про те, яка інформація та за чиїм поданням може бути підставою для проведення такої перевірки, поговоримо далі.
Фактична перевірка та підстави її проведення
Фактичною називається перевірка, яка проводиться за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом ДПС на предмет дотримання норм законодавства з питань:
1) регулювання обігу готівки;
2) порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій;
3) ведення касових операцій;
4) наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону;
5) ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів;
6) дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору;
7) оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Як бачимо, перелік питань, які можуть перевірятися під час фактичної перевірки, наведений у пп. 75.1.3 ПКУ, є досить чітким та вичерпним. По суті, перевірки, наприклад, наявності табличок для куріння на підприємстві чи нарахування ПДВ, не можуть бути предметом фактичної перевірки.
Фактичні перевірки здійснюються без попередження платника податків і проводяться на підставі рішення керівника органу податкової служби. Воно має бути оформлене наказом, копія якого вручається платникові податків або його уповноваженому представникові під розписку до початку проведення перевірки (п. 80.2 ПКУ).
Підставами для проведення фактичної перевірки є:
1) виявлення під час перевірок інших платників податків фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності документа, що підтверджує держреєстрацію СГД відповідно до закону, патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи ДПС, та виникнення необхідності перевірки таких фактів;
2) отримання в установленому законодавством порядку інформації від держорганів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС. Iнформація від держорганів може бути щодо здійснення порушень платниками податків при проведенні розрахункових операцій, веденні касових операцій, наявності документа, що підтверджує держреєстрацію СГД відповідно до закону, патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи ДПС, виробництва та обігу підакцизних товарів;
3) письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;
4) неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання РРО, РК та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;
5) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;
6) виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пп. 75.1.3 ПКУ (одноразово протягом 12 к. м. з дати складання попереднього акта);
7) отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Для фактичної перевірки достатньо хоча б однієї із вищеперелічених підстав. Про це податківці говорили ще у своєму листі від 28.01.2011 р. №2337/7/23-7017/125.
Умови допуску до перевірки
Умови допуску податківців до проведення фактичної перевірки прописано у ст. 81 ПКУ. Так, направлення на проведення перевірки має містити такі реквізити:
— дату видачі;
— найменування органу ДПС;
— реквізити наказу про проведення відповідної перевірки;
— найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи — платника податку, який перевіряється);
— мету, вид (планова або позапланова), підстави, дату початку та тривалість перевірки;
— посаду та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.
Направлення на перевірку в такому разі є дійсним за наявності підпису керівника органу ДПС або його заступника та печатки органу ДПС. Як бачимо, направлення оформляється окремо на кожен об'єкт, суб'єкт перевірки та окремо на кожного перевіряльника-податківця. Як наголошується в коментованому листі, ПКУ не передбачає надання будь-яких відомостей про те, за інформацією кого саме і на підставі яких фактів проводиться перевірка. По суті, така позиція «розв'язує руки» перевіряльникам: платник податків жодним чином не може перевірити наявність підстав для проведення на підприємстві фактичної перевірки!
Логічно припустити, що в направленні може й не фігурувати інформація щодо підстав проведення перевірки, але в самому наказі (рішенні) керівника ДПС така інформація мала би бути. Тут доцільно звернути увагу на норму ст. 91 Постанови КМУ №12421: «Текст наказу (розпорядження) з питань основної діяльності установи та з адміністративно-господарських питань складається з двох частин — констатуючої (преамбули) і розпорядчої. У констатуючій частині зазначаються підстава, обґрунтування або мета видання наказу. Зазначена частина може починатися із слів «На виконання», «З метою» тощо. Якщо документ видається на підставі іншого розпорядчого документа, у констатуючій частині зазначаються назва виду цього документа, його автор, дата, номер та заголовок. Крапка в кінці констатуючої частини не ставиться».
1 Типова інструкція з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою КМУ від 30.11.2011 р. №1242. На ДПСУ цей нормативний документ також поширюється.
Тобто в констатуючій частині наказу керівника ДПС має бути чітко викладено підставу проведення фактичної перевірки.
У коментованому листі ДПАУ від 01.06.2011 р. №5283/К/23-7014/624 (див. «ДК» №06/2012) йдеться про те, що в разі сумнівів щодо правомірності проведення фактичної перевірки суб'єкт господарювання може звернутися до органу ДПС вищого рівня чи в суд для захисту своїх інтересів.
Оскарження
Чи можна оскаржити рішення керівника ДПС про проведення фактичної перевірки? У своєму листі від 26.09.2011 р. №2096/6/22-2314/155 ДПС говорить про те, що «наказ керівника органу ДПС — це управлінське рішення, яке не підпадає під визначення «будь-яке інше рішення» у розумінні статей 55 та 56 Кодексу та не підлягає адміністративному оскарженню у встановленому статтею 56 Кодексу та Наказом №1001 порядку». Відповідно до ст. 12 Закону №5091 «Державна податкова адміністрація України має право скасовувати рішення інших органів державної податкової служби, а державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) — рішення нижчестоящих державних податкових інспекцій у разі їх невідповідності актам законодавства. Цей порядок не застосовується щодо рішень податкової міліції».
Отже, ДПСУ за результатами адміністративного оскарження має право скасовувати рішення ДПI нижчого рівня, а отже, рішення керівника ДПС про проведення фактичної перевірки може бути оскаржено та переглянуто (скасовано). Від себе додамо, що на практиці сьогодні оскарження є дуже складною та суперечливою процедурою з невідомими наслідками, щодо якої є різні точки зору та різні позиції, тому питання доцільності оскарження варто обмірковувати дуже уважно.
Пам'ятайте, ч. 3 ст. 117 КАСУ говорить про те, що подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупиняє дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються.
Варто пам'ятати
Звичайно, фактична перевірка не є приємною подією в житті підприємства. Поговорімо про те, на що варто звернути особливу увагу в організаційному питанні. Відповідно до п. 80.7 ПКУ фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами органу ДПС у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. А це означає, що направлення на перевірку однієї особи вже свідчить про порушення процедури проведення фактичної перевірки. Ще один аспект, на який хотілося б звернути увагу, — це пролонгування та припинення проведення перевірки. Так, відповідно до норм п. 82.3 ПКУ термін проведення фактичної перевірки не повинен перевищувати 10 діб. Але ніщо не забороняє податківцям продовжити перевірку ще максимум на 5 діб (у п. 82.3 ПКУ зазначено підстави для продовження). До речі, таке продовження також оформляється рішенням керівника органу ДПС. Відповідно до п. 1.13 Методрекомендацій №2132 кількість рішень (наказів) про продовження строків перевірки не обмежується, але тільки за умови дотримання визначеної ст. 82 ПКУ тривалості перевірки.
Отже, не буде порушенням навіть 5-разове одноденне продовження строків перевірки, головне, щоб загальний строк перевірки не був більшим за 15 діб.
Якщо підприємство вирішило не пускати перевіряльників, варто пам'ятати таке. Вживаються заходи, передбачені у п. 81.2 ПКУ. Норми ПКУ не прописують, як має бути оформлений недопуск податківців і за якою формою складено акт про недопуск. Наказом ДПАУ №4533 затверджено форму акта для цілей перевірки підакцизної продукції, і, мабуть, така форма може бути використана і для фактичної перевірки.
1 Закон України від 04.12.90 р. №509-XII «Про державну податкову службу в Україні».
2 Методичні рекомендації щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджені наказом ДПАУ від 14.04.2011 р. №213.
3 Додаток 6, наказ ДПАУ від 21.08.2009 р. №453.
Проте, підкреслюємо, жодної форми акта про недопуск перевіряльників у межах фактичної перевірки на сьогодні немає. У разі виникнення суперечок з податківцями варто також пам'ятати, що за невиконання законних вимог працівників ДПС вони можуть накласти адміністративний арешт на майно платника податків, а також інші санкції за ст. 163-3 КпАП.
Юлія КЛОВСЬКА, «Дебет-Кредит»