Угода про вивезення відходів не рятує від екоподатку

ДПАУ у своєму листі від 26.08.2011 р. №23116/7/15-2117 року (див. у «ДК» №43/2011) наполягає, що починаючи з 1 січня 2011 року підприємство, незважаючи на укладений договір з іншим підприємством (у т. ч. комунальним) на вивезення та розміщення на спеціально відведених місцях відходів (у т. ч. побутових), має нараховувати та сплачувати екологічний податок за тимчасове розміщення відходів. Докладніше розглянемо це питання далі.

Згідно з пп. 242.1.3 ПКУ об'єктом обкладання екоподатком є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу. Не є об'єктом обкладання екоподатком обсяги та види (класи) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність зі збирання і заготівлі таких відходів.

ДПАУ звертає увагу на те, що ПКУ не встановлено ні мінімального обсягу відходів, ні терміну, протягом якого можна зберігати відходи без оподаткування. Отже, з точки зору ДПАУ, незважаючи на обсяг і види (класи) відходів, незважаючи на термін їх зберігання протягом звітного кварталу, незважаючи на наявність договору з іншим підприємством (у т. ч. комунальним) на послуги з вивезення та розміщення на спеціально відведених місцях відходів (у т. ч. побутових), особи, які згідно із п. 240.1 ПКУ визначені платниками екоподатку, повинні нараховувати та сплачувати екоподаток за тимчасове розміщення відходів. До таких осіб, зокрема, відносяться:

— суб'єкти господарювання;

— юрособи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність;

— бюджетні установи;

— громадські та інші підприємства, установи та організації;

— постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Виняток становлять лише операції зі зберігання відходів як вторсировини (пп. 240.1.3 ПКУ) і з розміщення відходів особами, які мають ліцензії на провадження такої діяльності (п. 240.5 ПКУ).

Фізособи — не СПД екоподаток за розміщення відходів не сплачують. Це прямо передбачено ст. 240 ПКУ. Але, як було зазначено в листі Мінекології від 04.08.2011 р. №14364/07/10-11, згідно з п. 3 Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою КМУ від 10.12.2008 р. №1070, власники або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок зобов'язані укладати договори з особою, яка визначена виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, та забезпечувати роздільне збирання побутових відходів у спеціальних контейнерах. Це здійснюється, як бачимо, за загальними правилами благоустрою населених пунктів, а не з метою зниження податкового навантаження. Контейнери (контейнерні майданчики) для побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не належать до спеціально відведених місць чи об'єктів. Тому Мінекології вважає норми ПКУ цілком логічними: фізособи екоподатку не сплачують, адже, коли викидають відходи у спеціальні контейнери, розміщення відходів не здійснюють.

Стосовно юросіб — платників екоподатку, як бачимо, ситуація складніша і, на думку багатьох платників податку, несправедлива. Адже, наприклад, якщо відходи зберігалися лише день, сплачувати доводиться як за квартал. I там, де фізособи сплачують лише за вивезення відходів, юрособам доводиться сплачувати і за ці послуги, і за власне зберігання. Невідомо, чи це колись зміниться, але, на жаль, позиція ДПАУ базується на прямій нормі ПКУ.

При цьому й досі немає спеціальної методики щодо того, як саме правильно обрахувати обсяги таких відходів, і не встановлено спеціальних первинних документів, у яких ці відходи слід відображати, від утворення до передачі при вивезенні. В Єдиній базі податкових знань на сайті ДПАУ зазначено з цього приводу, що:

1) власник відходів самостійно може розробити такі форми первинних документів і сам визначає порядок відображення відходів в обліку¹. Тим більше, що, хоча право власності на відходи він має, активом відходи фактично не є, бо жодної грошової вартості не мають і не передбачається отримання економічної вигоди від них у майбутньому (не беремо до уваги вторинну сировину, таку, наприклад, як металобрухт і макулатуру, адже їх можна продати заготівельникам);

¹ Але, наприклад, у листі від 01.07.2011 р. №17870/7/15-0817 ДПАУ говорить, що починаючи з 01.01.2009 р. усім СГД рекомендовано вести первинний облік відходів за ф. №1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари». Ця форма та Iнструкція щодо її заповнення затверджені наказом Мінприроди від 07.07.2008 р. №342. Запровадження на підприємстві типової форми №1-ВТ здійснюється за наказом керівника підприємства чи керівника відповідної служби підприємства (зразок такого наказу наведено в додатку до Iнструкції №342) (абз. 2 п. 1.4 Iнструкції №342).

2) якщо у власника відходів виникають труднощі у розрахунку їх обсягів, наприклад, якщо ставку екоподатку встановлено у тоннах, а відходи обліковуються у власника в інших одиницях виміру (куб. метрах тощо), то йому слід звертатися не до ДПС (бо це, на думку фахівців ДПАУ, не входить до їх компетенції), а до працівників спеціальних підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. При цьому ДПАУ посилається на п. 250.12 ПКУ, яким передбачено, що органи ДПС залучають за попереднім погодженням працівників спеціальних підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

Розгляньмо на прикладі, як відбувається такий розрахунок.

Приклад У підприємства протягом III кварталу 2011 р. утворилося 20 тонн малонебезпечних відходів. Це підтверджується даними журналу обліку відходів, у якому ведуться записи щодо вивезення відходів (згідно із актами між підприємством і особою, яка вивозить відходи за відповідним дозволом, і договором між ними), а також записи щодо зважування залишків відходів у спеціальних контейнерах на кінець податкового (звітного) кварталу. Ставка екоподатку, згідно із п. 246.2 з урахуванням п. 2 підрозділу 5 розділу ХХ ПКУ, за таким видом відходів становить 1,25 грн за тонну. При цьому слід зважати, що підприємство розташоване менш ніж за 3 км від найближчого населеного пункту. Отже, слід застосувати коефіцієнт 3 згідно з п. 246.5 ПКУ. Таким чином, сума екоподатку, який підприємству слід сплатити за III квартал 2011 р., становить 20 х 1,25 х 3 = 75,00 грн.

У бухгалтерському і податковому обліку екоподаток відобразиться так, як показано у таблиці.

Суму нарахованого екоподатку слід буде відобразити у рядку 1.1.4 податкової декларації екологічного податку і у рядку 1 додатка 4 до такої декларації за формою, затвердженою наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. №1010.

Таблиця

Бухгалтерський та податковий облік нарахування та сплати екоподатку

Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»